Чорний птах з кривавою ознакою [Випуск № 1362]

26 лютого 2014 р. тодішній виконувач обовязків глави МВС, а ще за тиждень до того — один із комендантів штабу Майдану Арсен Аваков ліквідував спецпідрозділ міліції громадської безпеки «Беркут».

Ліквідація "Беркута" була однією з вимог Майдану, який щойно переміг. Чи міг тоді хтось уявити, що незабаром Аваков буде працевлаштовувати колишніх "беркутів" у оновлюваній правоохоронній системі? Що його підлеглі та найближче оточення захищатимуть тих, хто обвинувачуватиметься в тяжких злочинах, вчинених під час Революції Гідності?

Чи міг хтось передбачити, що невдовзі після розстрілу Небесної сотні підозрюваним у розстрілі 48 людей на Інститутській 20 лютого 2014-го постмайданівське МВС запропонує спокутувати вину в зоні АТО?

Але сталося саме це.

"Спокутувати кров'ю на Донбасі провину за пролиту кров на Майдані"

У розстрілі 48 та пораненні 80 мітингувальників на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 р. Генеральна прокуратура підозрює саме екс-бійців київського "Беркута". 23 співробітники спецпідрозділу, за версією ГПУ, є тими людьми в чорних одностроях, котрі (що зафіксовано на численних відео) стріляли з автоматів у неозброєних майданівців, які намагалися піднятися вгору по Інститутській.

Слідчі запевняють, що імена всіх підозрюваних було встановлено. В переддень їх затримання у серпні 2015-го (про яке знали тільки декілька високих чинів усередині МВС) хтось "злив" інформацію про заплановану операцію. 18 фігурантів спішно виїхали з країни. За нашими даними — в Росію. Всі вони зараз перебувають у розшуку.

Шестеро співробітників столичного "Беркута" було затримано. Троє — командир так званої "чорної роти" Дмитро Садовник, Павло Аброськін і Сергій Зінченко — були затримані ще у квітні 2014-го. У жовтні того ж року суддя Печерського районного суду Києва Світлана Волкова дозволила відпустити Садовника з-під варти під домашній арешт. Удома екс-ротний перебував під цілодобовим наглядом поліції. Що не завадило йому втекти. Сергія Тамтуру, Олександра Маринченка та Олега Янішевського затримали в липні 2015-го. Разом із Зінченком та Аброськіним вони перебувають у СІЗО донині.

Єдиний офіцер серед них— екс-заступник командира полку Олег Янішевський. Саме його слідство вважає тією людиною у плямистому камуфляжі, котра вирізнялася на тлі інших силовиків, одягнених у чорне. Ця сама людина на одному з відео з Інститутської стріляє з автомата Калашникова чергами в натовп.

Я зустрічалася з Янішевським у слідчому ізоляторі Києва. В легендарній Лук'янівці він справляє враження людини, котра ледь не заправляє всім, навіть наглядачами. Незважаючи на те, що наша розмова затягується, персонал СІЗО, на розпорядження Янішевського, нас не підганяє, бо він хоче договорити.

Він стверджує, що на кадрах розстрілу себе не впізнає, однак підтверджує, що був одягнений у плямистий камуфляж. Він також не заперечує, що є людиною у плямистому камуфляжі, котра, як зафіксовано на одному з відео, піднімається вулицею Інститутською від Майдану 20 лютого 2014-го, ще до початку розстрілів, і керує відведенням міліцейської техніки. Річ у тому, що в цей момент у руках людини в характерному беркутівському однострої ще немає АК.

Про 20 лютого 2014-го Янішевський говорить небагато, посилаючись на те, що ще не давав свідчень у суді. Але готовий спілкуватися про свої дії після того дня й до моменту затримання.

Він працював кілька місяців у полку як заступник командира, хоча формально "Беркут" був розформований. До речі, і він, і його підлеглі акуратно отримували зарплатню. А в травні 2014-го "беркутам" запропонували поїхати в АТО — "спокутувати провину кров'ю".

Ось як про цю пропозицію розповідає сам Янішевський:

"Підрозділу запропонували взяти участь, зауваживши, що він отримає індульгенцію за події на Майдані. (Пропозиція була. — Ред.) від міністра Авакова. Викликали керівництво полку. Був наш командир, очільники з головного управління київської міліції, Аваков і його заступники. Ще були командири деяких підрозділів із регіонів. Я на тій зустрічі не був. Це вже як приїхали на базу полку — командир доніс, що була така зустріч і така пропозиція".

Перш ніж потрапити до СІЗО за підозрою в розстрілах беззбройних людей, Янішевський устиг побувати на Донбасі й отримати статус учасника бойових дій. Як, до речі, і ще один беркутівець — Олександр Маринченко. Під час судових засідань Янішевський та його колеги неодноразово зазначали, що 20 лютого 2014-го на Інститутській уже була воєнна ситуація, і вони — себто "Беркут" — вважали себе однією з воюючих сторін, а мітингувальників — іншою. Відсутність зброї в тих, у кого вони стріляли, представників "воюючої сторони", певно, не бентежила.

На справжній війні на Донбасі вчорашні вороги опинилися по один бік фронту. Під Слов'янськом у травні-червні 2014-го "беркути" воювали разом із добровольцями, сформованими з сотень самооборони Майдану. Натомість, із протилежного боку теж був "Беркут" — бійці донецького та луганського спецпідрозділів.

"Ми не розмовляли на ці теми — про Майдан, просто виконували завдання. Що було, те минуло..." — так розповідає Олег Янішевський про стосунки з майданівцями на фронті. Насправді там траплялися численні конфлікти, коли між беркутівцями і добровольцями заходило про Майдан, подекуди хапалися за автомати.

Прагнення більшості своїх колег із Донецька, Луганська та Криму залишитися на окупованих територіях Янішевський пояснює просто: там їхні соціальні зв'язки. Про присягу, відчуття обов'язку, навіть під час війни, говорить туманно.

Чому пішов на передову? Щоб зберегти підрозділ, стверджує Янішевський.

— А чому так важливо було його зберегти?

— У нас там така тренувальна база, розумієте?

Не дуже розумію, коли чесно.

Янішевський упевнено каже, що все одно обрав би знову службу в "Беркуті".

Чи прагнув міністр внутрішніх справ Арсен Аваков перевиховати "беркутів" на передовій? Навряд. А якби й хотів, то навряд чи це йому вдалося. Чи хотіла влада відмазати бодай частину "беркутів" від відповідальності, щоби здобути прихильність решти представників системи, яка слугує силовим захистом будь-якому режиму? Певно, так. Але чи мала вона право виписувати індульгенції за страшні злочини? Звісно, ні.

Влада перетворила захист Батьківщини з честі на примус. Воювати за неї — це як іти у штрафбат. Керівництво МВС не лише покривало злочини, не лише, на власний розсуд, фактично, обирало форму покарання, — воно принизило подвиг тих, хто пішов воювати добровольцем.

"Єдиний майданчик пошуку справедливості"

Усі п'ятеро екс-співробітників київського підрозділу "Беркут" щотижня беруть участь у засіданнях суду. З цих засідань їх відвозять у СІЗО. З усіх беркутівців їм пощастило найменше. Але і в них є шанс — бути обміняними на українських військових або цивільних, що перебувають у полоні в бойовиків "ДНР" та "ЛНР". Імена трьох підсудних — Павла Аброськіна, Сергія Зінченка та Сергія Тамтури — фігурували в так званих "списках Савченко", які депутатка оприлюднила торік. Адвокати беркутівців та їхні родини запевняли: не довіряють спискам, тому коментувати їх не будуть.

Незважаючи на велику кількість доказів вини в загибелі мітингувальників саме цих екс-беркутівців, вони вперто розповідають про міфічну "третю силу", яка організувала стрілянину 20 лютого 2014-го і по майданівцях, і по правоохоронцях. Численним балістичним експертизам не вірять

Процес триває третій рік, — увага ЗМІ й суспільства до нього поступово вгасає. Лише у квітні суд скінчить заслуховувати свідчення потерпілих і перейде до опитування свідків, яких у справі — сотні. Самі обвинувачені в суді досі не свідчили.

Суспільство, безумовно, роздратоване, що процес триває так довго. Проте, на мій погляд, саме він залишився єдиним майданчиком, де справді шукають відповіді на болючі запитання. Інші судові засідання у справах Майдану, як і справа Януковича, перетворилися на шоу та майданчик для політичного піару. Як на мене, цій справі пощастило з головуючим суддею. Сергій Дячук кілька років був військовим суддею, його справи відзначаються дисципліною та увагою до деталей.

Сподіваюся, років за два дійде до вироків. Можливо, до єдиних обґрунтовано справедливих вироків у всій величезній справі Майдану. Чи почнуть "беркути" говорити — про накази, про тих, хто їх віддавав? Поки що вони поводяться як люди, впевнені у тому, що їх прикриють. Проте реальна загроза довічного ув'язнення може примусити їх змінити поведінку.

Якщо цьому не завадять непередбачувані обставини. Наприклад, той-таки обмін. Хоча моральний обов'язок влади — такого обміну не допустити.

Декларуючи, що право на насильство є лише в держави, влада примножує кількість тих, хто хоче таке право привласнити. Бо держава не може (не хоче?) застосувати покарання до тих, хто його заслуговує. Провокуючи декого на встановлення справедливості на власний розсуд. Зокрема, силою структур, створених з ініціативи чи за сприяння МВС. Чи з допомогою зброї, отриманої від керівництва того ж МВС.

За даними прокуратури, міліція, формально перетворившись на поліцію, зберегла 80% домайданівських кадрів. Система не оновилася, вона або виплюнула тих, хто прийшов ззовні, або поглинула, примусивши діяти за новими цеховими правилами. Ті, хто протистояв "Беркуту" на Майдані, змагаючись за право оновити систему, тепер — в одній шерензі з "беркутами", захищаючи їх право діяти по-старому.

Разом вони (свідомо чи несвідомо) захищають нову владу в її прагненні жити по-старому.

Анастасія Станко