Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
12
листопада
Випуск
№ 1396 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Людина героїзму й мистецтва [Випуск № 1362]

До 66-х роковин смерті Ніла Хасевича

Моє перше знайомство із життям і мистецькою творчістю Ніла Хасевича починається з 1972 року. Від самого початку своїми творами митець-воїн справив на мене приголомшуюче враження. Під час національно-визвольної боротьби 1940—1952 рр. він став активним її учасником. Згодом, на початку 1980-х рр., я, зібравши матеріали, опрацював і помістив у діаспорних часописах кілька статей про цю непересічну й унікальну патріотичну постать. Ці матеріали отримали схвальні відгуки й викликали широке зацікавлення громадськості. Тому напередодні 70-річчя загибелі митця я вирішив нагадати читачам про його героїзм і творчість.

Зрештою, кожен, хто познайомиться із життям і діяльністю Ніла Хасевича, дійде висновку, що це — митець великого формату, який обрав власний шлях і для котрого Україна була найдорожчим, найулюбленішим і найсвятішим клейнодом на землі. Це — його розуміння, погляд на життя й подвиг, його здатність до самопожертви, до героїчних учинків. Урешті, своє мистецтво творив він із великою любов’ю і кров’ю серця, долаючи невимовні страждання й труднощі.

Кожен тип мистецтва прямує до краси власним шляхом і засобом — словом, звуком, фарбою чи формою, незалежно від змісту твореного об’єкта.

Вершиною розвитку Ніла Хасевича є національний стиль, віддзеркалений у визвольних змаганнях. Ніл геніально відчув свою епоху, об’єднав свій творчий темперамент із політичною реальністю й записав це мовою мистецького ідеалу в дійсності, яку можна тільки порівняти зі словами із Святого Письма: «Що є істина». Цю істину митець показав із величезним умінням. Можна сказати, що Ніл створив візуально-мистецький образ УПА. Його твори несли світові правду про змагання підпілля ОУН-УПА за незалежну українську державу у кривавій боротьбі з переважаючими силами окупантів України.

Ніл міг бути успішним художником і жити спокійно, виставляти свої твори в закордонних мистецьких салонах. Натомість він обрав собі інший шлях — складний і небезпечний, став митцем-повстанцем. Працював у криївці з примітивним друкарським верстатом, де створив більшість своїх шедеврів. І за свій вибір заплатив життям у 47 років. У такому ж віці не стало Тараса Шевченка, Василя Стуса, ще молодшими відійшли у вічність Василь Симоненко й Володимир Івасюк.

Ніла Хасевича порівнюють із Юрієм Нарбутом, Василем Кричковським і Михайлом Черешньовським. Мало сказати, що у своїх творах Ніл — талановитий, він — суворий, твердий, рішучий, уміє звеличувати могутність командирів і воїнів УПА й показати злочинність катів народу. Хоча інколи намагається якнайдокладніше показати дійсність і тоді реальній правді приділяє більше уваги, ніж мистецькій красі. Однак мова його творів засвідчує високий європейський рівень. Можемо лише переживати з того приводу, що його творчість, на жаль, і досі вивчена недостатньо. Твори мистця частково зберігаються в приватних колекціях в Україні, Польщі, Німеччині, Франції, Канаді та США.

Ніл Хасевич прийшов на світ 25 листопада 1905 року в с. Дюксин Костопільського повіту Рівненської губернії. У його батька місцевого диякона Антона й матері Федорії було троє синів. Двоє з них стали українськими священиками на Волині: Анатолія закатували поляки в с. Дерев’яному біля містечка Клевані, Федір загинув після війни від рук енкаведистів у Сибіру. Третій, середущий, Ніл, який від самого початку навчався в духовній семінарії, де вивчав малювання ікон, а у святкові дні, переважно на Різдво й Великдень, своїм чудовим голосом звеличував святі Літургії. Коли Нілові було неповних 14 років, із ним трапилася трагічна подія. Разом із мамою хлопець перетинав залізничний переїзд і на них наїхав потяг. Мама загинула, а Ніл утратив ліву ногу. Ця трагедія позначилася на всьому його житті, але не зламала амбітного ґімназиста. Він сам собі виготовив протез і впевнено й уперто крокував на ньому до своєї мети.

Працював він у художній майстерні Василя Леня в Рівному, а 1925 року закінчив Рівненську ґімназію. 1926-го дістався до Варшавської академії мистецтв, яку успішно закінчив. Учився добре, знаходив час на мистецьку роботу, займався громадською працею в студентському середовищі й провадив широке листування з мистцями з Австрії, Угорщини, Бельгії, Франції, Нідерландів, США, Канади й інших країн світу. Його роботи експонувалися на 35 виставках у Львові, Берліні, Празі, Чикаґо, Лос-Анджелесі й інших містах. Він отримав кілька міжнародних дипломів і престижних нагород: 1931-го його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан»;

1932-го за портрет гетьмана Мазепи він одержав диплом Варшавської академії; 1937-го здобув третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр у Варшаві. Його портрет Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія робіт в альманасі «Дереворит» були високо оцінені фахівцями. 1939 року у Варшаві видається альбом екслібрисів «Книжкові знаки Ніла Хасевича». Художник був здатний працювати в різних мистецьких техніках, добре виконував графічні роботи, які вивчив у проф. Владислава Скочиляса.

Ніл Хасевич працював переважно в галузі станкової, книжкової, документальної графіки, створював дереворити (гравюри на дереві). Він мав шанувальників у Польщі, але шлях у велике мистецтво для українського патріотично налаштованого художника був закритий і обмежений у польській займанщині. Крім того, ще в студентські роки Ніл став одним зі засновників і секретарем мистецького гуртка «Спокій», до якого входили 33 молодих українських художники, зокрема В. Васильківський,

В. Гаврилюк, П. Андрусів, П. Мегик, П. Холодний-молодший, О. Шатківський і інші. Попри важке матеріальне становище, юнак закінчує 1935 року академію й отримує диплом про вищу художню освіту з правом учителювати в середніх школах. Після студій Ніл вирішив повернутися на рідну Волинь, де працював учителем і займався малюванням.

Поринувши в громадську й політичну діяльність, він став членом Волинського українського об’єднання, а згодом уступив до ОУН. Ще в студентські роки Ніл мав змогу пізнати на суді у Варшаві провідника Степана Бандеру. Аґресивна щодо українців санаційна політика Польщі на Волині та перша окупація волинських земель московсько-більшовицькими катами, арешти й розстріли невинних людей змусили Хасевича докорінно змінити своє життя. Завдяки авторитету й повазі земляків його обирають мировим суддею в часи німецької окупації. Тоді ж він разом з Уласом Самчуком працює в рівненській газеті «Волинь». Однак, розуміючи справжню мету політики нацистів, він залишає мирну роботу та вступає до лав УПА, користуючись псевдами: Старий, Бей, 333 і Зот. Як високоосвічений патріот, він стає членом крайової референтури пропаґанди. Протягом 1943—1944 рр. працює в редакції журналу «До зброї», готує ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» і «Хрін», керує підпільною друкарнею, випускає різні агітаційні матеріали (брошури, листівки, летючки, плакати тощо).

Крім того, він же розробив ескізи прапорів, печаток, бланків, бофонів і відзнак підпілля (Хрест заслуги, Хрест бойової заслуги, медаль «За боротьбу в особливо важких умовах»), заодно навчав мистецтва гравюри молодих художників, які відходили вже на інші терени ілюструвати підпільну літературу.

Ілюстраціями Зота були прикрашені майже всі підпільні видання Волині та Полісся. Його любили селяни, повстанці й командири УПА. Він був добре знайомий із провідниками підпілля, зокрема зі загиблим у лютому 1945 року Климом Савуром, полковником Василем Галасою (Орланом) і Ярославом Старухом (Стягом).

Коли я переглядав художні роботи Ніла, мене просто вразив портрет однієї дівчини з гарними великими очима. Вона була зв’язковою Мартою, справжнє її ім’я — Євгенія (Женя) Юхимюк. На той час їй був лише 21 рік. Хасевич був закоханий у неї, але, на жаль, малюнок було зроблено незадовго до її загибелі навесні 1945-го.

То було героїчне й безмежно жертовне покоління — і ті, хто воював, і ті, які з ними в різній формі співпрацювали в украй важких умовах. Ніл постійно відчував брак відповідного матеріалу, і неустанні бої паралізували щоденну діяльність у підпіллі. Але геніальний митець і тут знаходив вихід, використовуючи те, що було доступне на війні. Так, у листі до Головного командира УПА у квітні 1950-го Зот писав, що для виготовлення відзнак «можна взяти метал із гільз артилерійських набоїв або з більшовицьких орденів — вони мосяжні й легкоплавні, і з того матеріалу можемо переробити та використати до наших нагород».

Невдовзі за особливий внесок у визвольний рух і самого Ніла Хасевича було нагороджено Срібним хрестом заслуги та медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах». Оприлюднення ж його підпільних творів на Заході стало для митця чи не смертельним вироком. 1951 року роботи Хасевича потрапили до делеґатів Генеральної асамблеї ООН та іноземних дипломатів і були надруковані у форматі великого альбому за редакцією Дмитра Баглая «Графіка в бункерах УПА» (Філадельфія, 1952). Це остаточно довело до шалу радянське керівництво. За наказом із Москви «пресечь антисоветскую деятельность» упівського художника для його розшуку було створено спеціальну міжобласну оперативну групу, очолену капітаном держбезпеки Борисом Стекляром, заступником начальника відділення 2-го відділу УМДБ Рівненської області. Було посилено розшуки упівського автора, витрачено великі кошти, і ця наполеглива операція випадково напровадила групу на слід Хасевича. Величезний загін НКВС 4 березня 1952-го оточив хутір біля с. Сухівців на Рівненщині, де була криївка леґендарного Бей-Зота. Героїчною смертю загинув український митець-графік і воїн УПА у бою з переважаючими силами ворога. Разом із ним у бункері перебувало двоє охоронців — В’ячеслав Антонюк (Матвій) і Антон Мельничук (Гнат), які мужньо відстрілювалися до останнього набою.

Упав мистець-воїн, який воював олівцем, різцем на папері та дереві. І хоч він не очолював збройних формувань, не керував бойовими групами й операціями, Ніл Хасевич зробив так само багато, як найкращий полководець героїчного загону. За те його шанували в УПА, максимально оберігали й навіть наполягали, щоби він рейдом відійшов на Захід, але митець категорично відмовився. У нього була дивовижна сила духу, яка проявлялася в його мистецьких творах. Ці твори ворог нищив або забирав у свої архіви як цінні, важливі й небезпечні документи.

Мистецький доробок Хасевича дотепер має не лише історичну цінність. Зараз, коли Кремль намагається розтоптати здобутки 26 років незалежності України й прагне до червоного реваншу, тема його звучить украй актуально й по-сучасному.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.