Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Повстанський Великдень [Випуск № 968]

У Повстанській армії багато уваги приділялося моральному вихованню стрілецтва і культивуванню традицій української армії. Одним із засобів, що слугували цій меті, було святкування державних, національних та християнських свят. Такі свята здебільшого відбувалися за участі представників проводу ОУН від району і вище. До повстанців обов’язково про­мовляв політвиховник, капелан відправляв Службу Божу.

Традиційно повстанці святкували найбільші релігійні свята: Різдво та Великдень. Їх вони намагалися проводити серед цивільного населення. Теренова сітка ОУН та референтура жіноцтва чи Український Червоний Хрест намагалися приготувати для бійців якісь подарунки. Це могли бути тютюн, сушені фрукти, тістечка, сорочки, рукавиці або теплі шкарпетки. Іноді все це запаковували, а на пакунку писали, для якого повстанця призначений подарунок. Траплялося, дещо для стрільця передавала родина або кохана дівчина. Випадки організації подарунків були радше винятками, а не правилом. Частіше їх одержували поранені у шпиталях, аніж здорові стрільці. Ставши на Пасху постоєм у селі, повстанці разом із селянами йшли до церкви. Проте, дедалі частіше Різдво і Великдень відзначали в лісах, куди повстанцям приносили свячене.

Ось уривок про святкування у 1944 році відділу УПА зі спогадів сотенного Михайла Дуди — «Громенка» «У великому рейді»: «Наближалися Великодні свята. Предсвяточні дні були спокійні. І ми теж. Хотіли відсвяткувати Великдень спокійно. Інтенданти працювали днями й ночами, щоби все належно підготувати. Вони розвозили муку поміж селян для печення пасок, збирали яйця та крашанки. Інші робили й вудили в лісових колибах ковбаси. Шевці направляли воякам взуття, а кравці й собі взялися за роботу — шили нові убрання. В наші лісові нетрі загостив о.Дяк Н. Користуючись його прибуттям, вояцтво по черзі відбувало великодню сповідь.

У Великодню п’ятницю весь відділ постив, а також ходив у село до Плащаниці. Вояцтво заходило рядком у церкву. Лице кожного випромінювало зворушення. Зворушеними були й селяни. Вони з любов’ю гляділи на кожного з нас, а в декотрих жінок текли по обличчю сльози.

В Великодню суботу була гарна погода. Ми заквартирували на краю лісу, щоби могли бачити, що діється довкруги.

Смеркало. Останнє сонячне проміння освічувало вершки ялиць, прощаючись з ними до наступного дня. На поляні зібралася чимала група повстанців, які завели великопісну пісню «Страждальна мати», спочатку тиха, тужлива мелодія почала чимраз більше могутніти. «Ой Сину, Сину, за яку провину переносиш нині тяженьку годину» — неслися звуки молитви, відбиваючись глухим ехом у гущавинах лісу. Чому якраз тепер слова цієї страждальної пісні промовляли найбільше до душі. По її закінченні дехто, зворушений її словами, закурив папіроску. Меланхолійне враження викликала вона і в мене. Пригадались юні роки, церква, повна віруючого народу, очікування величного свята...»

Відділ інформації підрозділу Українського козацтва «Волинська Січ».


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.