РУСЛАН ПОСТОЛОВСЬКИЙ: «Найбільшим плюсом освітньої реформи є мовний аспект. Той самий, що так не сподобався полякам і мадярам» [Випуск № 1358]

Розмову вів Максим Коломис

Про ректора Рівненського державного гуманітарного університету Руслана Постоловського на Рівненщині говорять часто і різного. Зрештою, як і про будь-яку іншу видатну особистість. Водночас сам він до цього ставиться спокійно і доволі прямо відповідає абсолютно на будь-які питання...

– Коли знайомився з вашою біографією, звернув увагу, як багато в ній варіацій на слово «слов

– Історія Чехії і Словаччини є моїми спеціальностями як науковця. Добре володію чеською, словацькою та польською мовами. В моїй домашній бібліотеці, що налічує близько 25 тисяч різних видань, значна частина книжок видана саме цими мовами. Тому, безумовно, так: народи слов

– В новій освітній реформі ви, як фахівець, бачите більше плюсів чи мінусів? Чого об’єктивно більше?

– Сказати чесно, плюсів фактично не бачу. Винятком, як не дивно, є хіба „скандальне” положення про право нацменшин навчатися рідною мовою, обов’язково вивчаючи при цьому українську. Такого фарсу, коли цілі села на Закарпатті зовсім не володіють мовою держави, де проживають, звісно ж, ніде у світі нема. Тому конкретно у цьому питанні поступатися претензіям поляків чи мадярів ми аж ніяк не мусимо. За те, що міністр Лілія Гриневич чинить саме так особисто ,я б їй навіть Героя України дав. Що ж стосується решти аспектів освітньої реформи, то вимушений констатувати: освічених людей в Україні, швидше за все, стане значно менше.

– Люди, причетні до впровадження реформи, запевняють, що навпаки – якість української освіти суттєво підвищиться...

– Сумніваюся. У будь-якій країні, яка себе поважає, освіти просто не може бути забагато. У нас же займаються так-званою оптимізацією: замість будувати нові університети, хочуть закривати ті, що є. Не варто скидати з рахунку також і те, що після впровадження безвізового режиму з Європою наші студенти масово кинулися вступати у тамтешні виші. Як результат, в Україні маємо суттєвий недобір абітурієнтів. Випускники українських шкіл сьогодні фактично тримають на плаву польську систему вищої освіти. А ми, при тому, що у 2003 р, іще за Кучми, в РДГУ мали близько 14 тис. студентів, сьогодні маємо лише 7 тис. Зауважу, що, маючи абітурієнтів менше 6 тисяч, ВУЗ закривається. Доходить до того, що, аби зберегти викладацькі ставки, університети починають дублювати непритаманні для них спеціальності один одного! А тут іще вигадали зменшувати кількість предметів, з’єднуючи в одну дисципліну, скажімо, фізику, хімію і географію. Кого ми взагалі виховаємо з такими підходами?

Якусь вже зовсім песимістичну картину ви малюєте...

– Ну, для когось може бачитися плюсом, наприклад, те, що підвищиться зарплатня вчителям. Є всі підстави сподіватися збільшення їх напливу. З іншого боку, абсолютно відсутнє системне бачення розвитку вітчизняної науки в частині інтеграції наукових досліджень з університетським життям. Немає стимулів вдосконалюватися, підвищуючи свій науковий ступінь. Одним словом, питань більше, ніж відповідей. Інколи здається, що корупціонери з владного оточення просто поклали око на університетські землю та майно, шукаючи тільки приводу, аби за безцінь прибрати їх до рук. Досягати цього, вочевидь, збираються, прикриваючись реформуванням.

– Варто згадати, що у ЗМІ за останній рік спливали скандали, серед усіх інших, також і за участю викладачів РДГУ...

– Завкафедри української літератури Богдану Кир

– А що скажете стосовно скандалу з професором хореографії Володимиром Годовським, якого звинувачують в домаганнях деякі ваші студентки і молоді викладачки?

– Скажу чесно, мені дуже шкода, що ми втратили фахівця. Сьогодні йому 70 років. Те, що він може до когось домагатися мені навіть уявити складно. Хоча декому може здаватися й інакше... Хореографія, завважте, предмет доволі контактний, щоб показати студенту, як правильно виконується той чи інший рух, не рідко доводиться торкатися тих чи інших частин його тіла. Як на мене, сам факт, що до суду на пана Годовського так і не подали, багато про що говорить...

– Були чутки, що, не маючи іншого професора хореографії, доведеться закривати цілу кафедру...

– Кафедру закривати наміру не маємо. Сьогодні на чверть ставки виконувачем обов’язків її завідувача працює професор з Києва. Тим часом ми готуємо до здобуття професорського ступеня одного з наших докторів.

– А ще писали, що ви збираєтеся продати під житло недобудований корпус РДГУ, на вулиці Остафова...

– Я казав хіба, що у тих умовах, в яких ми знаходилися, нам було би вигідніше продати його під будівництво, бо змоги добудувати усе одно не було. Втім, зараз ситуація трохи змінилася: заступником міністра освіти став наш земляк, колишній декан факультету інформатики та обчислювальної техніки Рівненського педінституту Володимир Ковтунець. Він особисто мені пообіцяв допомогу в оформленні документів на інвестиційний проект, які дозволять нарешті добудувати наш новий корпус. Так що продавати його нікому не збираємося.

– Чи має Руслан Постоловський якісь незламні принципи, якими керується впродовж життя?

– Такими принципами керується не лише Руслан Постоловський, а увесь Рівненський державний гуманітарний університет. Думаю, не буде жодним перебільшенням назвати його одним з найпатріотичніших в Україні. Чого вартий бодай факт, що одразу два Герої Небесної Сотні – Олександр Храпаченко та Едуард Гриневич – були студентами саме нашого вишу. У нас панує культ української мови, української історії. Ми усіляко підтримуємо діяльність Української Православної Церкви виключно Київського патріархату. Це моя свідома позиція.

– Як давно вона у вас сформувалася?

– Іще в школярські роки, коли жив у Мізочі. Моя родина - то досить інтелігентні люди. Батько керував взводом автоматників під Сталінградом і багато розповідав про війну. Мама – вчитель української мови та літератури - привила інтерес до читання і зробила так, що першими книгами моєї бібліотеки, про яку я вже згадував, стали «Меч Арея» Івана Білика та шевченків «Кобзар» з ілюстраціями Василя Касіяна. Чоловік маминої сестри, наприклад, походив з Канева і часто розповідав про жахіття Голодомору. Великий вплив на мене і моїх тодішніх друзів мав також земляк Василь Демчук з с. Дермань, який свого часу керував реферантурою пропаганди ОУН (б). Він часто давав почитати заборонені книги з україністики.

– Що читаєте тепер? І взагалі, які іще хобі маєте?

– Віддаю перевагу книгам з історії та політології. Дуже люблю біографії видатних людей. Останні, які прочитав, присвячені філософу Михайлу Бахтіну та академіку Дмитру Ліхачову, який свого часу поставив собі за мету дожити до розвалу СРСР і зумів таки це зробити. Дуже сподобався «Гнів Божий», авторства мого сина Сергія Постоловського. Окрім читання, полюбляю відвідувати прем’єри нашого обласного театру і звітні концерти народної творчості. Востаннє з величезним задоволенням слухав колядки в нашому органному залі.

янчуку, якого ви, вочевидь, маєте на увазі, іще до його затримання ми ясно дали зрозуміти, що надалі контракт з ним не продовжуватимемо. Було певне незадоволення колективу кафедри його діяльністю і на момент так-званого скандалу з влаштуванням студентів на державну форму навчання за хабар пан Кирянчук у нас фактично більше не працював. Чи міг вчинити те, в чому його звинувачують? Чесно кажучи, не розумію, як саме. Сьогодні система працює так, що списки тих, хто пройшов відбір на вступ нам фактично надсилають з Києва, тому на місцевому рівні вплинути на це не реально. Корупція можлива хіба під час складання сесій, але, якщо хтось і справді вимагає у студентів гроші, вони завжди можуть звернутися з відповідною заявою як у правоохоронні органи, так і безпосередньо до мене.
яни». Ви член-кореспондент Міжнародної слов’янської академії наук, засновник Рівненського інституту слов’янознавства, лауреат міжнародної премії «Cлов’яни» за зміцнення співдружності слов’янських народів. Належність до словянської родини – то аж настільки важливо для вас?янської родини для мене особливі. Але тільки ті, хто дружньо ставиться до України, по-братньому її підтримує. В жодному випадку не Росія, і не Білорусь.