Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
лютого
Випуск
№ 1359 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чи справді український народ мудрий? [Випуск № 1357]

Максим Коломис

Увійдіть у положення наших політиків: коли для більшості «мудрого народу» думати ліньки, то чи варто вигадувати для нього щось складніше за «європейські пенсії», «безкоштовну комуналку», «долар по вісім» і взагалі «життя, як в Швейцарії»?

Говорячи про основні проблеми сучасної України, небезпідставно згадують, передусім, про корупцію та популізм. Не за горами вибори, а отже обидва згадані слова чутимемо іще частіше, ніж тепер. Опозиція звинувачуватиме владу у корупції, а влада опозицію – в популізмі. І ті, й інші при цьому як мантру повторюватимуть, що «мудрий український народ обов’язково розбереться і дасть оцінку...».

Як на мене, десь саме з цієї фрази зазвичай і починається традиційний український популізм, що, як показує практика, і є найкоротшою дорогою до можливості займатися традиційною українською корупцією...

Всім подобається, коли їх хвалять, коли ж звертають увагу на недоліки – не подобається. Але я не політик, за рейтингом не ганяюся, а тому все таки ризикну запитати: український народ і справді такий мудрий, як про це прийнято говорити? Якщо так, то як це корелюється з невблаганною реальністю, в якій у нас і дотепер не було ЖОДНОГО президента, про якого згадують бодай з сяким-таким теплом?

Хтось скаже, народом весь час маніпулюють. Але що насправді означає це слово «маніпулюють»? Під час виборів у нас комусь притуляють пістолет до скроні? Без рятівної пачки гречки десь масово помирають люди?

Ніде правди діти, живемо ми в шаленому потоці, де будь-які заяви, обіцянки і навіть скандали, лишаються на слуху, в кращому випадку, два-три дні. Але ж, як саме виглядає той чи інший політик, абсолютна більшість з нас, як не крути, пам’ятає. То як же складається так, що той, кого вчора асоціювали з казнокрадством, вже післязавтра на білому коні знову повертається в політику?

«Не варто плутати забудькуватість з умінням прощати», - патетично заявлять захисники народних мас. «Винна демократія з механізмом «один голос – одна людина, - докине хтось просунутіший, - саме через демократію у нас і бомж, і академік наділені однаковим правом голосу, а от пам’ять люди мають різну»...

То хто ж найбільше гальмує розвиток України?

Питання зовсім не риторичне. Відповідями на нього не так давно, на замовлення шанованого мною часопису «Дзеркало тижня», зайнялися соціологи з КМІС. Опитавши українців, дійшли висновку, що найбільше наш розвиток гальмують олігархи: саме так вважає майже 43% респондентів. Чи відносять вони до олігархів також і чинного Президента, сказати складно, але понад 26% найбільшим гальмом вважає ще і персонально Петра Порошенка, а також орієнтований на нього уряд Володимира Гройсмана.

16% обрали варіант - «чиновники». Росія і проросійська п’ята колонна отримали по 14,5 і 12% відповідно. Ще 4,5% вважають гальмом українські суди. Українські націоналісти – 5,3%, євреї – 3,6%, Сполучені штати Америки – 3%... І ті ж таки 3%, при цьому, покладають вину на виборців, а себто на самих себе... Наголошу, цифра навіть менша, аніж епічний варіант «євреї», які в Україні сьогодні складають трохи більше 0,2% від усього населення. Як бачимо, абсолютно усі навколо нас ображають і принижують... Хіба ж ми винні?

Зауважу, у психології людей, які весь час відчувають образу і приниження, прийнято називати невротиками. Для невротика любов до себе — то ,передусім, жалість. Йому увесь час потрібен хтось винний, інакше невротик впадає в депресію. Яка вже тут може бути самокритика?

Між тим, саме наявність самокритики, не в останню чергу, визначає ступінь психологічної адекватності людини. Зовсім вже не критичне ставлення до себе коханих, зазвичай, закінчується шизофренією, прогресивним паралічем та іншими біполярними розладами...

Але повернімось до соціології. Іншим питанням соціологічного дослідження, що ми його згадували, було з’ясування ступеню готовності українців продавати власний голос. Ствердно відповіли загалом близько 16%, хтось «в залежності від обставин», хтось «а яка різниця, всі вони там однакові», а хтось і цілком категоричним «так». Ще 15% самі продавати голос не збираються, але при цьому мають знайомих, які збираються. Вочевидь, сприймають це як належить. Такі вже люди...

Іще близько 40% українців, за даними іншого, трохи раніше проведеного дослідження КМІС, не бачать нічого поганого в тому, аби і далі їздити у Росію без віз і митниць. Війна, кажете? Так то не у нас, не у народу...

Чого дурні? Бо бідні... Чи навпаки?

Ми звикли чути про те, що наш шлях у Європу є незворотнім. Європа асоціюється у нас з заможністю, правосуддям, рівними дорогами і ми, загалом, усвідомлюємо, що прийдемо туди іще не скоро... Поки ж, за інерцією, продовжуємо йти. Принаймні, так собі самі думаємо.

Розбиратися, що ж тим часом насправді відбувається, для більшості дуже складно, та й, якщо чесно, ні часу, ні бажання нема. Особисте розуміння ситуації формується з випадкових уривків новин, чуток сумнівної якості, заяв когось з телевізора, постів когось з соцмереж... Все це разом формує в голові якусь фантасмагоричну абракадабру, про яку хочеться забути чим швидше, тим краще.

Не бажаючи мислити критично і брати відповідальність бодай за власну долю, українці, за звичкою, сформованою іще в часи СРСР, дуже хочуть усього, одразу, до того ж, безкоштовно і - від держави. На те вона й держава! А ми? Що ми? Від нас нічого не залежить... Ми так – народ...

А тепер увійдіть у положення наших політиків: коли для більшості «мудрого народу» думати ліньки, то чи варто вигадувати для нього щось складніше за «європейські пенсії», «безкоштовну комуналку», «долар по вісім» і взагалі «життя, як в Швейцарії»? Не реально в нинішній ситуації, кажете? Зате дієво. А там...

Одним словом, наш народ уміє прощати...

Невже все настільки безнадійно?

Переконаний, ні. Люди, загалом, в усьому світі такі самі. Різниця полягає хіба у тому, кому і в яких умовах доводилося розвиватися. За великим рахунком, у ній і полягають нинішні відмінності між різними регіонами України.

В ситуації, що склалася, важливо як нам швидше відбутися як громадянське суспільство і в жодному випадку не звертати з дороги реальної демократії та вільної економіки. Дорога ця не коротка, але, якщо не звертати на манівці, куди тягнуть різного роду популісти, успіху вдасться досягти навіть швидше, аніж це здається сьогодні. Те, що успіх обов’язково буде, перевірено не одною країною. Абсолютно аналогічно свого часу розвивалися ті ж таки Польща чи Литва, в які так полюбляють їздити ті з наших заробітчан, які не хочуть працювати в Росії.

Народ по-справжньому мудрий цього не може не усвідомити. Але для початку потрібно чесно дивитися на самих себе у дзеркало і намагатися відрізняти реальність від зовсім вже феєричної маячні.

Омріяні євростандарти нам НІКОЛИ НЕ ПОДАРУЮТЬ ОЛІГАРХИ І ПОПУЛІСТИ!

Почніть з того, що, слухаючи ту чи іншу інформацію, варто звертати увагу бодай на:

-

Як часто раніше доводилося чути від конкретно цієї людини відверту брехню?

-

- Наскільки реалістичними є пропозиції промовця і наскільки підзвітним громаді він себе бачить? Чи підтримує зняття депутатської недоторканості, упрощення процедури відкликання депутата, розширення прав антикорупційних органів?

Чи не доводилося їй раніше бути причетною до лобіювання інтересів когось з когорти Ахметова, Пінчука, Порошенка, Коломойського, Фірташа?

-

Зрештою, дуже не завадить звернути увагу ще й на те, як саме промовець говорить і жестикулює? Піна біля рота, активні жести руками і постійне перебивання опонентів та журналіста притаманні, в першу чергу, тим, хто прагне за будь-яку ціну сподобатися грошовитому спонсору. А це якраз і є ті, кому реальні реформи в Україні за будь-яких умов не потрібні.

Як саме відгукується про вимоги наших зовнішньополітичних партнерів (США, Євросоюз, МВФ) і про чинну українську владу (передусім, про Президента, прокуратуру, суди).

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.