Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
лютого
Випуск
№ 1359 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

НАРОДЖЕНА В БОЯХ, АБО ДЕСЯТЬ ДРАМАТИЧНИХ ДНІВ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ [Випуск № 1355]

Сергій Кричильський

У ці зимові дні мине 100 років, коли в результаті драматичних та трагічних подій в Україні ціною героїчних зусиль та жертовності патріотично налаштованої частини молодих українців і української інтелігенції, народилася сучасна самостійна демократична європейська держава- Українська Народна Республіка - предвісниця сучасної Української держави.

Спроби місцевих більшовиків встановити свою владу в Україні через здобуття більшості мандатів у Центральній Раді зазнали провалу. Тому, більшовики за вказівкою з Петрограду нашвидкоруч провели у Харкові так званий Всеукраїнський З’їзд Рад і проголосили в Україні радянську владу. Тут же створили маріонетковий уряд. Це все потрібно було для прикриття прямої агресії Росії проти УНР. Безпосередньо керував антиукраїнським заколотом нарком В. Антонов-Овсєєнко. У Харкові Антонов –Овсєєнко під загрозою фізичної розправи примусив промисловців і банкирів заплатити мільйонну контрибуцію золотом. Його дії дуже схвалив сам прєдсєдатель совєта народних комиссаров тов. Улянов Ленин…

Далі на шляху до Києва відбувся відомий бій під Крутами. Крути стали не тільки узагальненим символом героїзму і жертовності молодого покоління в боротьбі за незалежну Україну, але водночас затримано було стрімке просування більшовицької орди на Київ. Чим було виграно перед Росією у часі, що дало центральній Раді перевагу в стратегічному задумі.

Річ у тім, що саме в цей час в Брест –Литовську розпочинала роботу міжнародна мирна конференція, котра і відіграла знакову роль в українському питанні, але про це трохи пізніше.

Для охорони кордонів України на станцію Бахмач ще у середині грудня 1917 –го прибув український гарнізон у складі чотирьох сотень першої Київської юнацької (юнкерської) школи ім. Богдана Хмельницького, згодом до них приєдналися перша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців-студентів та гімназистів українських Київських гімназій. Командував ними сотник Аверкій Гончаренко. Спочатку планувалось зайняти оборону в самому містечку на залізничній станції Бахмач, але в Бахмачі тоді перебувало близько двох тисяч російських збільшовичених робітників-залізничників. Гончаренко вирішив укріпитись в районі станції Крути за кількасот метрів від вокзалу.

Ранком 16(29) січня 1918 р. о 9-тій годині розпочався наступ. Перші атаки більшовицької орди захлинулись. Юнкери на правому фланзі зайняли вигідну позицію, їх прикривав залізничний насип. Допоміг також на перших порах бронепотяг під командуванням сотника Лощенка, який заходив по коліям перегону в тил ворога і гатив з гармати. Проте, втрачаючи вбитими і пораненими, більшовики, маючи чисельну в десятки разів перевагу, почали заходити з флангів вперед. Бій тривав більше як 5 годин. До більшовиків згодом підійшло підкріплення 1-й Петроградський загін красной гвардії та бронепоїзд. А Гончаренко дав наказ в ситуації, що склалася, відійти до ешелону, яки й стояв за 3 км від станції Крути. Коли о 17 годині зібрались усі вцілілі підрозділи, зясувалось , що не вистачає однієї чоти студентів, що займали позицію ближче до станції. Відступаючи в темряві , студенти дезорієнтувались і вийшли прямо на станцію Крути, вже тоді зайняту москалями. У полон потрапили 34 студента. Ще сімох поранених під час багнетної атаки більшовики забрали до Харкова.

Коли після бою комісар Єгоров дізнався, що його красногвардейци втратили не менше як 300 осіб, він наказав розстріляти студентів. Перед смертю вони заспівали «Ще не вмерла Україна».

Цей розстріл полонених показав, що війну Росія проти України розпочала за новими антилюдськими правилами. Адже на фронтах Першої Світової війни воюючі сторони все ж таки дотримувались Женевської конвенції щодо гарантії збереження життя військовополоненим .

Десять днів, з 15(28) січня до 26 січня (8 лютого), тривала збройна оборона столиці від зовнішнього ворога та його п’ятої колони російських шовіністів – більшовиків в самому Києві. Вона розпочалася з більшовицького заколоту проти Центральної Ради в самому серці столиці. Київський комітет РСДРП(б) за вказівкою з Петрограду заздалегідь готувався до заколоту. Планувалося вдарити в «спину» українській владі, як тільки до міста наблизяться російські війська. Основним центром заколоту був відомий військовий завод «Арсенал». Річ утім, що на ньому в переважній кількості працювали привілейовані високими зарплатами (як на стратегічному заводі) робітники, майстри, інженерний персонал, що складався виключно з російських шовіністів, які і слухати не хотіли про якусь там самостійну Україну. Ось що було основним живильним середовищем для антиукраїнського болота, а не класова боротьба.

На початку січня військовий комендант Києва отаман М.Ковенько вилучив з Арсеналу велику кількість зброї, заарештував деяких більшовицьких лідерів і закрив їхню газету «Голос социал-демократа». Він також планував вивезти з «Арсеналу» запаси вугілля, щоб закрити завод. Саме це стало відомо заколотникам. 15 січня був створений ревком на чолі з Яшей Гамарником. Тієї ж ночі розпочався збройний заколот. Метою повстання було захоплення будинку Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада і проголошення в Києві більшовицької влади. З 16 січня місто поринуло у вир суцільних вуличних боїв. Головні сили заколотників були зосереджені навколо «Арсеналу» та Печерську.

Центральна Рада звернулась до киян з відозвою, у якій повідомляла, що урядові сили контролюють усі важливі установи міста. Вона закликала робітників припинити страйк.

Становище в столиці змінилось, коли до Києва прибув 19 січня, знятий з більшовицького фронту, Гайдамацький Кіш Слобідської України, Гордієнківський полк та корпус Січових Стрільців під командуванням Полковника Є.Коновальця. 20 січня заколот в Києві був придушений. Тримався лише головний осередок –завод «Арсенал».

22 січня о 12 годині «Арсенал» був взятий військом С. Петлюри та Є. Коновальця.

Армія УНР, втомлена вуличними боями, вже була не в змозі протистояти орді М.Муравйова, які вже 21 січня захопили Бровари, а 22січня – Дарницю та деякі мости через Дніпро. Спроба взяти крутий берег столиці фронтальною атакою по замерзлому Дніпру зазнала невдачі. Тому агресор мусив використати обхідний маневр. Розпочався жахливий артилерійський обстріл міста з важкої артилерії.

22 січня червоні банди формування В. Примакова переправились по льоду через Дніпро навпроти Межигірського монастиря, прорвались на Куренівку та Поділ, де погрузли в затяжних боях. 23 січня інші загони вже увірвались на Печерськ, була захоплена Лавра, завод «Арсенал» і розпочався штурм центру Києва.

В ніч з 25 на 26 січня , скориставшись з того, що більшовики в ночі боялися наступати, М. Ковенько оголосив евакуацію. О другій годині ночі українські урядові установи, Українська Центральна рада на чолі з професором М.Грушевським покидали столицю. Дорогу на Брест-Литовському шосе Їм освітлювала багряна заграва. Це палали вулиці Паньківська і Нікольсько-Ботанічна, там же палав відомий будинок професора М. Грушевського… Тоді ж з Києва організовано відступили українські війська в чисельності 3 тис. чоловік.

Після обіду 26 січня більшовики заволоділи Києвом. Радянським комендантом Києва був призначений матрос -анархіст А. Полупанов. Муравйов влаштував у місті криваву бійню. Розстрілювались в місті не тільки ті, що мали козацькі вуса чи були вдягнені у кожушки, або носили вишиванки, але відразу були вбиті навіть російськомовні мешканці Києва, які мали при собі документи чи посвідчення, надруковані українською мовою.

А тим часом, відступаючий український обоз з урядовими установами та військом, рухався двома основними напрямками по основному Брест-Литовському шосе м. Житомир та залізницею в напрямку Коростень Сарни.

Здавалося б, чому Українська центральна Рада, об’єктивно оцінюючи ситуацію на російсько- більшовицькому фронті, реально усвідомлюючи багаторазову кількісну перевагу ворога і всі обставини, з такою наполегливістю і завзятістю не покидала української столиці раніше? Невже тільки з причини відданості ідеалів жертовності чи патріотизму? Очевидно , що так. Та в цій ситуації крилася досить серйозна причина, що перш за все лежала в юридичні й площині.

Саме в ці, драматичні для молодої Української держави дні, в Брест-Литовську були в розпалі мирні переговори між державами четверного союзу – Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії, Туреччини та радянської Росії.

Виконуючи свої зобов’язання перед німецьким генштабом за виведення Росії з війни, на підтримку більшовицького перевороту, Ульянов Ленин отримав значні валютні суми. Тому Совєт Народних Комисаров ще 3 грудня1917-го звернувся до Берліну з пропозицією про перемир’я. Другою причиною був популістський, але з політичної стратегії найбільш влучний політичний хід - це так званий «Декрет о мире».

Німеччина, виснажена війною, отримавши нову загрозливу проблему на західному фронті - висадка експедиційного корпусу військ США у Франції - швидко погодилася. 15 грудня 1917 обидві сторони уклали перемир’я по всьому російсько-німецькому фронту. Після цього в штабі німецьких військ в Брест- Литовську почалися переговори.

Лінія фронту в більшості своєї довжини проходила по території України - це румунський і південно- західний фронт, що розколював посередині Волинь і тому Центральна Рада мала особливе ставлення до цих переговорів.

Уповноважені Української Центральної Ради - В. Голубович, М .Левитський , М.Любинський, М.Полоз, О.Севрюк 1 січня 1918 року прибувають до білого палацу, відомої вже пізніше Брестської фортеці. Країни четверного союзу без вагань визнали мандат молодої Української держави, чим поставили в патову ситуацію радянську Росію. Переговори розвивались дуже стрімко, йшли до свого логічного завершення . Але більшовики почали затягувати час. Дійшло до того, що делегати четверного союзу поставили перед більшовиками ультиматум: підписати мир. Та раптом Лев Троцький, попередньо обмінявшись з Леніним шифротелеграмами, несподівано запропонував у переговорах перерву з 18 по29 січня. Більшовики затягували час, сподіваючись на зміну політичної ситуації в Україні, на повалення влади УНР. Слід сказати, що в перерві була й зацікавлена делегація Центральної Ради. Річ у тім, що на свій перший візит на Брестську конференцію делегати від УНР прибули як представники України у складі федерації з Росією. Їм потрібно було отримати юридичний статус самостійної держави. Ось чому, в результаті запеклих боїв за Київ, українські дипломати чекали вістей з Києва, а Центральна Рада вістей з Бреста.

А тим часом евакуйований український уряд прибув до Житомира. Там він перебував не довго. Пізніше було вирішено перебазуватись до невеличкого Волинського містечка і важливої стратегічної вузлової станції Сарни.

У той час станція Сарни, як і вся сучасна Рівненщина, перебували в прифронтовій смузі. Залізничні станції такі, такі як Здолбунів, Рівне, Сарни були вщент заповнені залізничними військовими ешелонами колишньої російської імператорської армії. У самому Рівному перебував штаб 6 тої та 8 армій. Навколо дислокувались тисячі і тисячі деморалізованого війська, втомлених війною і загітованих більшовицьким «декретом о мире». Тут же знаходились новоутворені «гвардії» різних мастей, від анархістів до червоних більшовиків. Один із таких анархо-більшовицьких загонів створив у Рівному лівий есер, одночасно симпатик анархізму, запеклий українофоб і антисеміт, Васо Кіквідзе. У 1917 році в Рівному він був обраний головою солдатського комітету, а пізніше заступником голови воєнно- революционного комитета Південно-Західного фронту. Створивши загін з 1500 чоловік, 29 грудня розпочав збройний заколот проти представників Центральної Ради в Рівненському повіті. Під час заколоту відзначився організацією пограбувань місцевого населення та єврейськими погромами. 30 грудня штаби 11-ої 4-ої 6-ої 8-ої армій присягнули уряду УНР, та 30 грудня влада в Рівному і Рівненському повіті перейшла до Центральної Ради. Комендантом міста став полковник Володимир Оскілко. Тому Кіквідзе втік з Рівного на північ і закріпився зі своїм загоном на вузловій станції Сарни.

Тому, ще до прибуття членів Уряду І Української Центральної Ради, до містечка Сарни був кинутий 2-й курінь підполковника Петра Болбочана. Несподівано для Кіквідзе зав’язався бій.

Рішучими діями і короткою, але масованою атакою запорізький курінь зайняв містечко. Німим свідком тих подій в Сарнах і сьогодні нагадують нам подовбані чергами з кулеметів сірі мури водонапірної вежі, що й досі височіє в районі залізничного депо. Згодом, до Сарн прибули члени Української Центральної Ради та інші урядові кола, а також військові штаби. Сарни на деякий час стали тимчасовою «столицею» УНР. Дійсно, саме тут, як кажуть, на «колесах» Рада приймає ряд важливих державотворчих законів. Це закон про державний герб УНР, закон про грошову систему та закон про громадянство УНР та територіально-адміністративний устрій України.

Звідси з Сарн після перерви до Брест-Литовська відбула українська дипломатична місія, щоб взяти участь у другому завершальному етапі , як тоді казали, мирових переговорів.

Коли переговори продовжилися, то до Бреста в складі більшовицької російської делегації прибули делегати від так званого Харківського народного секретаріату- Є. Медведєв та В.Шахрай. Тому Лєв Троцкій заявив: оскільки більшість частини України вже контрольована радянським Урядом, тому делегація від УНР не є легітимна. У відповідь Олександр Севрюк піднімається з місця і ознайомлює делегатів з текстом Четвертого Універсалу Центральної Ради, що був прйнятий 22 січня. На що міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф Отокао Чернін робить заяву, що є всі підстави визнати Українську народну Республіку як самостійну державу і як з суб’єктом міжнародного права потрібно з нею підписати мирний договір. Договір між четверним союзом УНР було підписано 8 лютого 1918 року. Це був перший мирний договір в історії періоду Першої Світової Війни.

За декілька днів після цієї події розвідувальна чота залізничних військ УНР, що була відряджена з станції Сарни, не доїжджаючи до станції Маневичі , вперше зустрілася з німецьким бронепотягом. Це згідно брестського договору йшли на допомогу Армії УНР німецькі війська.

1 березня спільними зусиллями було визволено Київ. Через деякий час до Києва повернулась Центральна Рада.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.