Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
лютого
Випуск
№ 1359 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

У ПОШУКАХ ЕЛІТИ [Випуск № 1354]

Сергій Дацюк

Україна знову знаходиться в ситуації люстрації правлячого класу, і знову постає питання пошуку еліти. Тут ітиме мова про політичну еліту, але і про еліту взагалі також. Еліта це, перш за все, позиція, зміст якої задається певними вимогами (далі – ознаками), тобто мислительними установками, мотиваційними настановами, естетичними орієнтаціямию.

Вочевидь еліту неможливо створити штучно.

Стати елітою – це не просто самостійне рішення, яке дає владу та багатство. Це, перш за все, рішення, що підтверджується спроможністю внутрішньої та зовнішньої конкуренції хоча б протягом декількох десятків років.

Як показує історичний досвід СРСР, навіть 70 років мало для фіксації факту наявності еліти. Це має бути більше 70-ти років, тобто більше періоду одного покоління, коли вмирають майже всі, хто пам'ятає, чому і як приймалось рішення стати елітою.

Еліта з'являється в результаті індивідуального чи групового рішення взяти відповідальність за смисл та перспективу розвитку деякої спільноти на себе. Той, хто прийняв таке рішення, стає правлячим класом – претендентом на еліту. Традиційно в теорії поняття правлячий клас та еліта не розрізняються. Але український досвід змушує їх розрізняти.

Якщо такий правлячий клас хоча б 80 років виживає в ситуації конкуренції, досягає перемог у зовнішніх війнах і це призводить до розвитку спільноти, можна сказати, що з цього правлячого класу виникла еліта. Навіть, якщо при цьому відбувається часткова люстрація правлячого класу, еліта виникнути може. Але повна люстрація правлячого класу свідчить про початок процесу творення еліти з початку.

Радянська еліта, до речі, не пройшла випробування необхідністю інтелектуального розвитку гуманітарної теорії та не пройшла випробування здатністю до творення етики цивілізаційного рівня. Репресії, які вона використовувала як основний засіб управління, працюють в ситуації мобілізації суспільства для лінійного розвитку. Але репресії не працюють, коли потрібно міняти парадигму такого суспільного розвитку зусиллями інтелектуалів та політиків.

Характеристики еліти, за ігнорування яких заплачено кров'ю

Ознака перша

Але якщо представники правлячого класу живуть за інтересами, порушуючи принципи, а потім тікають і ховаються за кордоном та безкарно живуть, то з такого правлячого класу еліта не виникне – погані приклади розхолоджуватимуть інших.

Кожен представник правлячого класу, рано чи пізно скаже собі, якщо комусь можна красти і принижувати інших, втекти, сховатися і йому за це нічого не буде, то значить можна і мені. Зрештою злодії, торгаші та бариги добираються до найвищих державних посад і руйнують правлячий клас уже системно. Такий правлячий клас приречений на виродження, а країна, якою він нібито "править", приречена на руйнування.

За цю характеристику Україна заплатила десятками тисяч життів протягом останніх років, і рахунок ще не закрито. Не можна дозволяти представникам правлячого класу безкарно порушувати загальні принципи за рахунок переслідування приватних інтересів, бо це нищить не лише правлячий клас, це зрештою нищить всю країну.

Олігархи – не еліта. Продажні політики – не еліта. Корупціонери-чиновники – не еліта. Експерти на зарплаті у олігархів – не еліта. Продажні журналісти – не еліта.

Ознака друга

В Україні ж ні інтелектуалізму, ні стратегічним компетенціям, ні рефлексії ніде не вчать. Вчитися мисленню, рефлексії та стратегуванню не обов'язково в якомусь академічному закладі. Це можуть бути клуби, інтелектуальні рухи і т.д. Але домінування в суспільстві установок на підпільну роботу, на підозру до інтелекту, на ненависть до всього чужого – не дозволяє творити дієві та впливові клуби та інтелектуальні рухи.

Візьмемо, наприклад, аналітику як окрему дисципліну, яку мали б просто вивчати у вишах. Цю тему я пробиваю ще з 1995 року. Як так може бути, що в країні аналітиків – хоч греблю гати, а таку дисципліну ніде не вивчають? Хто ж тоді всі ці аналітики, які один тип аналітики не відрізняють від іншого, які дискурс від наративу відрізнити не можуть, які навіть уявлення не мають, що наратив, який домінує у їх житті, не є єдиним?

Неінтелектуалізм, нестратегічність та нерефлексивність українського правлячого класу зумовлює постійні втрати інтелектуального, наукового та мистецького потенціалу України. Раніше його відсмоктувала Росія та Європа. Зараз – переважно Європа. І відбувається це через атмосферу інтелектофобії, яку, з одного боку, підтримують націоналісти, а, з іншого боку, провокативно толерують олігархічні ЗМІ.

Серед невігласів та стратегічно некомпетентних інтелектофобів не можуть зародитися раптом інтелектуали та стратеги. Лише революційна люстрація (вибіркова фільтрація за цими ознаками) правлячого класу та добровільна додаткова освіта нових представників правлячого класу може якось змінити ситуацію.

Ознака третя

Замало перемогти всіх у внутрішній політиці – потрібно перемагати політиків міжнародного рівня. Замало стати найкрутішим бізнесменом у себе в країні – потрібно конкурувати з бізнесменами на світовому рівні. Будувати потрібно не націю, а цивілізацію. Толерувати потрібно не своїх, а найкращих.

Тим більше фронтирний характер країни диктує Україні саме цивілізаційний проект. Будь-який інший проект меншого масштабу не дозволить вижити фронтирній країні.

Історія просто волає – Україна має бути самостійна цивілізація. Після Київської Русі до кого тільки Україна не намагалася пристати в геополітичному плані. Результат був один і той же – на кожному хронополітичному розломі країна ставала руїною. Якщо українці не зможуть зараз змінити цю історичну циклічність, нинішній похід у Європу закінчиться для України руїною та розколом.

Ознака четверта

Як каже Павло Казарін, у світі Толкіна благородні герої перемагають. А у світі Джорджа Мартіна благородні герої можуть загинути ще в першому сезоні, якщо вони не гнучкі, не хитрі, не виверткі, не здатні на інновації. Гнучкість це здатність петляти та змінювати тактику. Хитрість означає мати відкритий та прихований план. Інноваційність це здатність відмовлятися від чужих успішних зразків на користь власної творчості. А от виверткість означає можливість відступу, тимчасових обмежень чи поступок та компромісів при збереженні довгострокової стратегії.

Неінноваційність нинішнього правлячого класу, яка зумовила реформи за чужими зразками і відмову від власних творчих ініціатив, призвела до кривавих наслідків. Інноваційні самі по собі Мінські домовленості зайшли в глухий кут саме тому, що тривалий час український правлячий клас взагалі відмовлявся від тактичної гнучкості та інновацій. І в цей час на фронті продовжували гинути люди, а напруження в суспільстві наростало.

Ознака п'ята

Самі по собі смисли та перспективи для громади здаються правлячому класу чимось таким, що є бажаним, але його можна проігнорувати. Направду це не так. Смисли та перспективи – раціональні та емоційні – мають виробляти здебільшого філософи, літератори та митці. Смисли та перспективи потрібні для позитивного сприйняття життя, для довгострокового розвитку, для оптимізму, надії, прогнозів і т.д. Але в політичній площині вони найбільш значимі для позитивного демографічного зростання.

Ніякі виплати на дітей і ніяке творення соціальних інфраструктур, ніяке підвищення зарплат чи програми забезпечення житлом для молоді не змінить демографічну ситуацію в країні, де потенційні батьки не мають смислу сучасного життя, відчуваючи постійну гнітючу несправедливість та приниження правлячим класом, і не мають позитивної перспективи, оскільки не бачать горизонтів розвитку країни.

Лише наявність смислів та перспектив породжує позитивну динаміку демографії. Це найбільша таємниця будь-якої цивілізації. Людство навчилося обмежувати народжуваність (та й то не дуже ефективно – в Китаї мільйони нелегальних людей, яких офіційно не існує). Але людство не навчилося підвищувати народжуваність.

Складається враження, що 40-50 мільйонів чоловік це якась диявольска демографічна межа для України. Двічі в ХХ столітті Україна досягала цього рівня населення, і двічі втрачала його. Неблагородний, тупий, містечковий, нестратегічний та негнучкий правлячий клас реально їсть ненароджених дітей в Україні.

Ознака шоста

На мене глибоке враження справив документальний фільм "Будинок "Слово"", який розповідає про реальний будинок "Слово" 20-30-х років ХХ століття. Проблема мистецької української еліти в СРСР полягала в тому, що вони дозволяли заганяти себе у резервації – різні спілки та товариства і навіть окремі будинки. Там за ними було легше спостерігати, і там їх було легше репресувати для радянської влади. Скупчення української еліти у резервації полегшило її репресії.

Будь-яка резервація є контрольованою ззовні. Еліта намагається розірвати кордони, вийти за межі – як у інтелектуальному плані, так і в організаційному. Справжня еліта має експансивно-інтелектуальне спрямування на індивідуальній основі. Залежність значної кількості нинішніх представників правлячого класу від здирників-олігархів та продажних політиків робить неможливим їх перетворення на еліту.

Нові характеристики еліти, за які поки що не заплачено кров'ю

Еліта це ті, хто відповідає вимогам всіх цих шести ознак. Якщо якась вимога не виконується, то такий представник еліти створює ризик для своєї країни.

Дуже хотілось би сказати, що еліта це ті, кого визнають представники еліти інших країн. Але в сучасному світі це не завжди так, оскільки зараз ми спостерігаємо процес не тільки світового руйнування еліт, але і масові процеси підміни еліт та їх імітації.

Саме тому для ідентифікації еліти потрібні доволі непрості ознаки. Адже ніякі рейтинги за однією чи навіть декількома ознаками не дозволяють зрозуміти, хто є дійсно елітою.

Аристократичні традиції в ХХ столітті частково деградували, а частково були знищені новими масовими рухами – ідеологічними, субкультурними, через комунікативні мережі. Ці рухи не обов'язково генерують еліту, бо установки, настанови та орієнтації передаються лише особисто, всередині структур спільної цілеспрямованої діяльності. Тобто такі структури, на відміну від традиційного суспільства, стали відкритими.

ХХ століття принесло з собою багато акцентуацій та викривлень уявлень про еліту – викривлення надбагатств (багатії – це еліта), викривлення спецслужб та військових (спецура та військові – це еліта), технократичне викривлення (технократи – це еліта), викривлення толерантності (меншини мають право на участь в еліті), викривлення через кіно, медіа та політтехнології (шоу-мени – це еліта).

Елітою не є учасники списків Forbes. Представники еліти, тобто справжні трильйонні багатії зі старих родів, ніколи не потраплять у списки Forbes. Ці списки – забава для скоробагатьків, які здебільшого мають невеликі домагання.

Так само сьогодні не є елітою Путін як продукт радянських спецслужб та власного захоплення історією російської імперії. Спроба Путіна створити нові елітні клуби псевдоцивілізаційних домагань викриває його повну гуманітарну некомпетентність та зазнає викривлень надбагатством, технократичним підходом, вивищенням значення медіа та політтехнологій.

Технократичне викривлення панує сьогодні в США. Технократи не є самодостатньою елітою, без гуманітаріїв вони – ніщо.

Викривлення толерантності це справжня кара для Європи та тих країн, які на неї орієнтуються.

Кіно, телебачення та політтехнології сильно викривляють соціальний простір у ХХ столітті.

Сутнісні характеристики еліти, які запропоновані в першій частині, мають потаємний характер, вони не є очевидними. Щодо цих характеристик потрібно добре подумати, щоб вже на основі їх прийняти рішення про те, хто є елітою.

Замість цього нинішні політтехнології завдяки кіно та телебаченню пропонують нам прості критерії – приваблива публічність як ознака елітарності.

Поганою ідеєю є сприйняття пропонованих кіно та телебаченням зірок як еліт. Причин тут кілька. Головна причина в тому, що один елітний статус не завжди конвертується в інший.

Але є і інші причини. Це олігархічний характер українського телебачення, яке виступає інструментом політтехнологій. Саме там розкручують зірок, з яких потім роблять політиків.

Рейган та Шварценегер як казус політиків з шоу-бізнесу, що претендують на деякі функції еліти, можливі лише у США, де є потужні елітні інфраструктури, з якими не може нічого зробити навіть такий невіглас як Трамп, який звичайно теж жодного відношення до еліти не має.

Спроба українських олігархів та обслуговуючих їх політиків знищити саму можливість змістовної елітної дискусії, нав'язавши примітивний порядок денний на українському телебаченні, призвела сьогодні до скандалізації та покемонізації української політики.

Нові претенденти з шоу-бізнесу, які з'явилися зараз в українській політиці, це ознака нікчемності сучасної політики, повна втрата хоча б яких-небудь елітних домагань.

З усіх сил намагаюся переконати, що шукати еліту потрібно саме за тими характеристиками, які були запропоновані вище.

Кажу прямо – Зеленський і Вакарчук, які розкручуються нині як політтехнологічні проекти, не відповідають запропонованим критеріям еліти.

В мирній, спокійній ситуації розвитку країни ці зірки могли би стати політиками. В тій складній ситуації, в якій нині знаходиться Україна, потрібна справжня еліта, а не клоуни та шоумени.

– еліта це кішка, яка гуляє сама по собі.
– виробництво смислів та перспектив.
– тактична гнучкість, хитрість, виверткість, інноваційність, але не за рахунок втрати стратегії.
– цивілізаційний рівень домагань. Щоб бути елітою, потрібно завжди мати граничний рівень домагань. Для еліти жодні виправдання тут не приймаються. Обмеженість ресурсів це не причина відмовлятися від такого рівня домагань. Тобто рівень домагань породжує ресурси, а не ресурси визначають рівень домагань.
– інтелектуалізм, публічна компетентність, стратегічність та рефлексивність. Тут у України дві біди. По-перше, фронтирна країна зрідка встигає накопити достатньо інтелектуалів-стратегів для цивілізаційної роботи. По-друге, навіть коли такі люди ціною неймовірних зусиль з'являються, до них завжди є недовіра, яка не дозволяє їм постати як правлячий клас. Оскільки створити і відточити свій інтелект у повсякчас зруйнованій фронтирній країні можливо лише за чужими зразками та в чужій комунікації, то звідси і здебільшого націоналістична недовіра до власних космополітичних інтелектуалів.
– благородство, тобто еліта має жити за принципами, а не за інтересами. Хто з представників еліти порушує прийняті принципи, має за це відповідати життям. Не страшно, якщо через переслідування власних принципів представник еліти змушений їхати в еміграцію, бо там він може продовжувати боротьбу і зрештою перемогти у перспективі.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.