Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
9
квітня
Випуск
№ 1366 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ДОГНАТИ Й ПЕРЕГНАТИ АМЕРИКУ... [Випуск № 1354]

Сергій Кричильський

Шістдесят років тому, західний Світ насолоджувався «золотим» віком процвітання й достатку. Горда й самовпевнена Америка вважалася символом прогресу економічної могутності. Так і було. Сполучені Штати знаходились на передових позиціях сфері наукових технологій. У той же час СССР відчував проблеми не тільки з продовольчими товарами...

Та у ніч з третього на четверте жовтня холодний і безмежний казахський степ наповнився громом і сліпучим сяйвом. Через півтори години на протилежному боці земної кулі радіоаматори США отримали нечуваний досі короткохвильовий сигнал з космосу. Невеличка металева куля діаметром всього 58 сантиметрив рухалася по земній орбіті. Стало зрозуміло, що Совєти першими запустили штучний супутник Землі. Радіосигнал, котрий він посилав на землю, пролунав для Америки громом серед ясного неба. Так почалася космічна гонка. Розпочалася нова сторінка гонки озброєнь у світі, а, точніше, мілітаризація космосу і найголовніший символ холодної війни.

Президент Ейзенехауер терміново перервав свою відпуску і повернувся у столицю. Зі сторінок впливової преси посипався шквал критики на уряд США.

«Американці не можуть спокійно спати, коли на них світить комуністичний місяць», - такими розбухлими від жаху заголовками рясніли перші сторінки популярних газет та журналів США. Стало зрозуміло, що неприступної «фортеці Америки», відгородженої від решти Світу двома океанами, більше не існувало.

Нікіта Хрущов задоволено потирав руки. Більшовицька кліка в Кремлі, котра без особливого ентузіазму спочатку сприймала ідею Корольова про перший супутник, нарешті, зрозуміли, що попри розвиток ракетних технологій, прорив першими в космос неабиякий пропагандистський трюк в холодній війні з заходом. Відтак, «на космос», з легкої руки політбюро, посипались мільйони і мільйони радянських карбованців на фоні загальної побутової убогості та жебрацтва в так званому соцтаборі.

Подальші історичні події тріумфального завоювання космосу Совєтами - другий і третій штучні супутники землі. Попадання (з шостої спроби) автоматичною станцією «луна 2» у поверхню місяця, обліт та перші фотографії зворотнього боку нічного світила, та врешті, - перша і друга людина в космосі ще більше зміцнило політичну позицію совєтів перед Заходом і ще більше поглибило політичну кризу в США.

Коли у 1959 році в Москві в парку Сокольніки в порядку обміну вперше в СССР відкривалась виставка досягнень США, Хрущов перед пресою і кінокамерами тодішньому сенатору і майбутньому президенту США Річарду Ніксону заявив: «Ми вас скоро догоним, а патом памашем ручкой и помчимся вперед...» - на що Ніксон якось знітився. Пізніше Хрущов , під час візиту в США, нетерпляче тикнув Ейзенхауеру в якості подарунку копію вимпелу з символікою СССР, який станція луна- 2 доставила на місяць.

Пізніше, під час виборчої президентської кампанії в США, «космічна тема» була головною зброєю в виборчій програмі кандидата Джона Кенеді щодо свого суперника Річарда Ніксона.

Ставши наймолодшим президентом в історії США, Джон Кенеді в перші місяці свого перебування в Білому домі, був задітий за живе звісткою про політ 28- літнього комуніста Гагаріна. Проте, у травні 1961 року американець Алан Шепард здійснив 15- хвилинний суборбітальний політ за межі атмосфери.

«Прижок блохи», як глузливо називав цей політ американця Хрущов. Прогресивний і честолюбивий, амбітний Кенеді вирішив діяти рішуче –через віце-президента Джонсона він направляє запит до НАСА, суть якого полягала в тому:» Що могла б реально протиставити Совєтам Америка, щоб обігнати їх назавжди у космосі?»

Відповідь довго не забарилась. Ракетний барон, як його охрестила американська преса, німецький конструктор Вернер фон Браун, мріяв про політ на місяць – це було справою його життя.

Результатом відповіді адміністрації НАСА народилося знамените послання президента Кенеді Конгресу США. Суть його полягала у розробці нової глобальної космічної програми. Президент ставив перед нацією завдання успішного польоту американського астронавта на місяць і поверненню його назад.

Президент та його адміністрація підбадьорені фантастичною ідеєю фон Брауна, зрозуміли, що їх час настав і вони не збиралися відпускати свою «жар –птицю» з рук...

Починаючи з 1962 року, на програму місячної експедиції все, що було пов’язано з діяльністю НАСА, всі пілотовані та автоматичні пуски ракетних проектів в США, були підпорядковані остаточній меті – тільки польоту астронавтів на місяць. З 1962 року була остаточно сформована програма «Аполлон».

На цю програму злагоджено працювали тисячі підрядників –потужних корпорацій і науково дослідних інститутів. Великих і маленьких фірм, як державного, так і приватного секторів. Безпосередньо, до програми «Аполон» мали відношення більше, як 300 000 громадян США.

Про важливість пріоритету програми, ілюстрацією може слугувати такий факт: серед всіх виготовлених у США мікросхем, (а це на той час була супер ноу-хау), 40 % їх було виготовлено в першу чергу тільки для програми «Аполон»!

А що в СССР? У СССР також влючились у місячні перегони! І як, правило, під грифом «цілком таємно»! Це і зрозуміло. У СССР майже всі ризиковані операції проходили під «Цілком таємно», спішно розроблялась потужна місячна ракета-носій «Н-1№, яка тричі вибухнула під час випробовувального старту.

Коли, на Різдво , у грудні 1968 року, «Аполон- 8» вперше з трьома астронавтами облетів місяць, то це фактично й стало кульмінацією найдорожчих у світі перегонів між двома супердержавами. У Кремлі все чудово зрозуміли – і фактично, потихеньку почали згортати свою програму.

Розв’язка настала у липні 1969, коли після ще двох проміжних польотів «Аполон 9» та «Аполон 10», екіпаж «Аполон 11» в особі Армстронга і Олдріна, ступили на місячну поверхню!

Весь світ тоді мав змогу дивитись пряму телетрансляцію. У США президент Ніксон оголосив день висадки 21 липня – вихідним днем. Не транслювали телерепортаж тільки комуністичний СССР та Китай. У СССР того вечора транслювали балет...

У подальшому американці ще п’ять разів висаджувались на місячну поверхню при одній невдалій («Аполон 13»). Загалом 24 американці побували на місячній орбіті, 12 залишили свої сліди на поверхні місяця. Було проведено десятки наукових експериментів, зібрано більше, як 450 кг місячних зразків грунту та інших мінералів. Це дало багато нових інженерних розробок та проектів. Ці небезпечні експедиції укріпили американську наукову та інженерну філософію на майбутню перспективу, а, головне, цим успішним завершення програми «Аполон» СССР та її правонаступницю Росію назавжди було відкинуто на другорядні ролі у космосі.

Заради історичноі справедливості слід нагадати, що над програмою «Аполон» тоді успішно працювали десятки американців українського походження.

У подальшому конгрес не дав більше грошей і програма була скорочена, тому місії 18, 19 та 20 не відбулися.

Тим не менше, запатентовані технологічні здобутки в процесі програми за 40 років у подальшому, як стверджують деякі аналітики, змогли повністю покрити витрати на програму за рахунок інновацій в усіх сферах американського побуту економіки чи технологій майбутнього.

А що здобув від своєї програми «Союз нерушимий республік свободних» ? Відомо, що США затратили на програму «Апполон» без побічних витрат 25 мільярдів доларів по тодішньому курсу. Про затрати СССР на свою «лунную программу» можна тільки здогатуватись, згадавши лише про порожні прилавки тодішніх гастрономів.

В одному випадку організатори планової економіки вчинили все ж таки по господарськи.

На радянському космодромі «Байконур» у місті Ленинск, на танцювальному майданчику над помостом для музикантів, височіє напівсферичний дашок. Кажуть, що це найдорожчий дах у світі, бо це не що інше, як дно паливного баку тієї самої радянської місячної ракети «Н1», яка так і не злетіла. Деталь ця виготовлена з дорогого сплаву на основі титану, зварена по унікальним технологіям в інституті Патона в Києві. Довго думали, жаль викидати( матеріал то вічний), ось і знайшли застосування в народному господарстві...

До речі, сьогодні не без участі кремлівських бояр в Росіі, на повному серйозі в ЗМІ проводиться істерична кампанія під сенсаційним «дослідженням, що, буцімто, американці на місяць і ніколи і не ступали...». Цій пропагандивній російській параної з точки зору психіатрії є своє пояснення - ось уже декілька десятиліть російські творці «руского міра», відчуваючи комплекс неповноцінності, ніяк не можуть забути поразки в космічних перегонах і зализати рани образ.

До речі, така брєдова пропаганда діє тільки на російського обивателя. Що ж поробиш, коли нещодавно в Москві, одна впливова соціологічна служба проводила анкетне дослідження на інтелектуальну тематику, то чотири респонденти із кожних п’ятьох опитаних вважали, що не земля крутиться навколо осі, а сонце обертається навколо Землі. Коментарі ту зайві...

У ті далекі шістдесяті роки, мало хто з московських правителів навіть в самому жахливому сні міг передбачити, що програш в місячних перегонах був першим дзвіночком до краху СССР.

Як не дивно, але саме програма «Аполон» заклала на майбутнє мілітарну програму Пентагону під кодовою назвою «горизонт предтечу майбутніх зоряних війн».

Посадивши совєтів на другі ролі в космосі, Америка відразу взялася за остаточне добиття їх монопольних позицій на земних орбітах. Для цього було розроблено принципово нову в техніко-економічному плані систему багаторазового використання «спейс шатл», так звану човникову (назва походить від аналогії човника ткацьких верстатів, що мають зворотньо- поступальні рухи). Цю систему сьогодні по праву можна назвати дітищем «зоряних війн», які так і не були по суті реалізовані. Тим не менше, саме ці конструктивно-нові обєкти мали стати флагманом майбутнього космічного флоту США і виконувати оперативні завдання в майбутніх «зоряних війнах» у протистоянні останнього «судного дня» з імперією зла. Перший пробний і одночасно успішний старт відбувся не без певного натяку саме на двадцяту річницю польоту Гагаріна 12 квітня 1981 року. Тоді перший американський човник у складі екіпажів ветерана програм досвідченого Джона Янга та Роберта Кріппена успішно пройшов космічне випробовування. По чисельності кораблів багаторазового використання Америка свої плани досягла. Було збудовано пять кораблів «Колумбія», «Атлантіс», «Дискавері», «Індевор» та «Челенджер». Двоє з них було втрачено в результаті катастроф. На них було здійснено більш як сто сорок стартів з різними завданнями. Прийшовши до влади на початку 80-их республіканець Рональд Рейган вирішив остаточно поставити знахабнілу московську кліку на місце. Афганська криза, ситуація з Польщею, економічний спад усередині СССР, стагнація, корупція, що розвивалася у вищих ешелонах кремлівської влади, новий виток дисидентського руху, а також падіння світових цін на нафту - все це, як ніколи, підказувало американській адміністрації, що настав час ще раз остаточно втягнути совєтів ще у якусь глобальну авантюру- бажано науково- технічної тематики. Для цього найкраще підходила б космічна. Рейган оголошує про стратегічну оборонну ініціативу. Військово-промислові кола Америки зустріли нову ініціативу президента з великим натхненням і ентузіазмом. За самим мінімальними підрахунками тільки на підготовку всіх компонентів системи протиракетноі оборони на першому етапі вимагалось не менше ста мільярдів доларів, а для кінцевої мети програма «СОІ» потягнула б не менше, ніж на триліон доларів по тодішньому курсу березня 1983 року. Звісно, реально такою сумою грошей Америка не володіла. Але, за задумом творців «СОІ» справа була не в цьому...

Так, за задумом розробників системи, вона мала би складатися, як з компонентів наземного базування, так і компонентів повітряного і космічного базування. Наземні засоби - це командні пункти, центри обробки інформації, радіолокаційні станції. Повітряна складова мала дублювати наземну, але розміщена вона мала би бути на борту літаків, постійно ведучих бойове чергування в повітрі. Також на борту літаків планувалось встановити бойові лазери. І, нарешті, до космічної складової належали би розвідувальні супутники, засоби оперативної доставки системи «спейс шатл», орбітальні станції, озброєні з рентгенівською ядерною та хімічною накачкою, протисупутникові системи з променевими нейтронними та кінетичними гарматами. Усе це дозволяло б відстежувати ворожі ракети за факелом стартуючого двигуна і нейтралізовувати їх на першій фазі польоту до розділення боєголовок. Народжені у фантастичних ідеях американських інженерів у космосі мали розвернутись дзеркала-рефлектори для ретрансляції згенерованих лазерних променів, перетворивши ніч на день..

Навіть далеко не компетентній людині не важко збагнути, що 95 відсотків програми «СОІ» було лише у ескізних проектах. З самого початку робот по «СОІ», було зрозуміло, що творцям системи прийдеться зіштовхнутись з масою проблем, а деякими ніколи не вирішеними. Очевидно це розумів і сам Рейган, однак колишній кіноактор знав, що робить. Вихованець фабрики кіномрій «Голівуду» перш за все вкинув проект зоряних війн на екрани телеканалів США. Вони вмить зарясніли мультиплікаційними роликами майбутніх баталій в космосі. Другою метою урядових кіл США була все ж таки ідея підняти американську націю на новий виток науково-технічної революції. ЇЇ плодами - це перш за все цифровою технологією та інтернетом - як побічним продуктом космічних баталій, сьогодні користуєттся все людство. А як же було в СССР?

У Кремлі на цю наживку клюнули. І клюнули добряче. Знову на космос посипався золотий дощ останнього валютного запасу. Від Камчатки до Мурманська до існуючого військово-промислового комплексу на початку вісімдесятих було розгорнуто будівництво нових заводів, так званих «поштових ящиків», та науково-дослідних інститутів закритого типу. Не оминула ця радянська програма «зоряних війн» і нашу Рівненщину. Німими пам’ятниками про підготовку совєтів до війни у космосі на сьогодні є: куполоподібна споруда РЛС на висоті біля села Семидуби Дубенського району та гігантські корпуси під мирною колись назвою «Рівненський радіозавод», та мало кому відомий зниклий у невідомому напрямку завод «Союзучприбор» з його унікальним дорого вартісним обладнанням. У свій час рівняни зі святою наївністю уявляли, що радіозавод мав би, начебто, виготовляти тільки радіоприймачі, а «Союзучприбор» тільки штативи для шкільних лабораторій... Правда, єдине, що досягли тоді в СССР, так це запуск на орбіту у безпілотному варіанті, аналог шатлу системи «Буран». На одиночному польоті все і закінчилося.

Найкраще проілюструє ту ситуацію інтерв’ю того часу, яке дав американському кореспонденту замміністра оборони та начальник генштабу Вооруженних Сил СССР Николай Огарков: «... ми не можем равняться по качеству вооружения США за два поколения. Современная военная сила базируеться на технологиях и технологии эти основанны на компьютерах. У США даже маленькие дети играют с компьютерами. У нас даже нет компьютеров в офисах Министерства Обороны. По причинам, которые вы отлично знаете. Мы никогда не сможем догнати вас современным вооружением, пока не проведем экономическую революцию. Но, вопрос состоит в том, или сможем мы иметь экономическую революцию без политической...».

У цих одкровеннях радянського маршала чи не найкраще передані мотиви, що спонукали до , так званої, майбутньої перестройки, що привела врешті до фінішу СССР. Звичайно, провальний програш в ракетно-космічних перегонах, був не основною причиною краху СССР, але вона суттєво похитнула радянську економіку, технологію та науку, від якого Москва вже не може оговтатись і досі.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.