Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
12
листопада
Випуск
№ 1396 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Заборонена Україна. Білас і Данилишин [Випуск № 1351]

Виповнюється 85 років одній із найбільш гучних акцій націоналістичного підпілля у міжвоєнній Польщі. Українці перетворили невдалий терористичний акт на грандіозну інформаційну перемогу. Ніколи перед тим і після того страта двох осіб не викликала такого резонансу у Галичині, як смерть Василя Біласа та Дмитра Данилишина.

Практика пограбувань ворожих установ з метою експропріації коштів для революційної діяльності була притаманна багатьом організаціям та рухам. У польській державі це питання мало особливий статус, адже найавторитетніший державний діяч – маршал Юзеф Пілсудський, як член Польської Соціалістичної Партії (PPS), свого часу організовував бойові групи й сам брав участь у нападах, спрямованих проти російського царського режиму.

Оунівці не соромилися використовувати цей ефективний метод боротьби, а їхні адвокати, обороняючи підсудних українців, часто покликалися на приклади революційної боротьби польського народу.

Наприкінці листопада 1932 року бойовики ОУН вчергове здійснили пограбування одного із польських державних поштових відділень. На цей раз об’єкт знаходився в містечку Городок під Львовом (польська назва – Грудек Ягеллонський). Втім, напад був особливим, і не тільки тому, що до його організації були причетні майбутні провідники ОУН та організатори Української Повстанської Армії – Роман Шухевич та Микола Лебідь. Незважаючи на те, що акція провалилася – двоє бойовиків загинули, двоє були арештовані і пізніше страчені – ОУН зуміла перетворити бойову поразку в гігантську пропагандистську перемогу.

На той час для боротьби з українським революційним рухом у Польщі запроваджувались “наглі” (швидкі) суди. Вони здійснювались без попереднього слідства, а акт обвинувачення повинен бути готовий в тритижневий термін з моменту арешту злочинців.

В наглих судах було передбачено лише дві міри покарання – смертна кара або ув’язнення терміном від 10 до 15 років. Така практика, що по своїй суті прирівнювала наглі суди до судів військового стану, дозволяла масово розправлятися з представниками націоналістичного підпілля.

У «справі Городка» на лаві підсудних опинились троє учасників нападу на поштове відділення: Дмитро Данилишин, Василь Білас та Мар’ян Жураківський, а також один із організаторів – Зенон Коссак. Втім, справа отримала назву «Біласа й Данилишина» – поліція від своїх інформаторів знала, що саме ці бойовики були виконавцями атентату на польського парламентаря Голуфка (вбитий оунівцями 29 серпня 1931 року у містечку Трускавець) та учасниками двох успішних нападів на пошту та банк.

Суд був відкритим і сколихнув усю Галичину. Підсудні трималися гідно, згадати хоча б те, що Дмитро Данилишин, який принципово мовчав під час усього слідства, коли йому надали останнє слово промовив лише: “Я знаю, що мене жде. Я був і є на все приготований. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої неньки України!”.

Смертний вирок, яким закінчилась судова розправа, слід було виконати до 24-х годин після його проголошення. Проте навіть в такий короткий час українська громадськість зробила чимало, щоб вирок було відмінено.

Для цього у Варшаву терміново було відправлено посла (депутата Сейму) Остапа Луцького, який від Української Парламентарної Репрезентації мав представити питання помилування перед президентом Польщі, окрему петицію до президента, а також маршала Пілсудського направили й українські жіночі організації.

Президент Мосціцький помилував лише Мар’яна Жураківського, смертний вирок якого замінено на 15 років в’язниці. Василя Біласа й Дмитра Данилишина мали ж стратити о 6.25 23 грудня.

Вночі їх посповідав і причастив в’язничний душпастир отець Липський, а адвокат Степан Шухевич передав хлопцям подяку від Крайового Проводу ОУН “за горду поставу і за гідну поведінку як під час слідства, так і на судовій розправі”.

23 грудня 1932 року, у переддень католицького Різдва, о 6 годині ранку засуджених вивели на тюремне подвір’я. Проходячи повз охоронців, Данилишин вигукнув: “Щиро прощаю вас! Хай живе Україна!”, Білас промовив те саме.

ОУН подбала про те, щоб в час страти у всіх українських церквах Галичини били дзвони й відправлялися панахиди. І в цей момент кожен знав, що “зараз страчують наших хлопців…»

На цьому націоналістична пропаганда не припинилася. Буквально за кілька днів у Кракові, під приводом спортивних змагань було видрукувано 20 тисяч фотокарток 4-х «спортсменів», якими виявилися зображення загиблих у Городку Березинського та Старика і страчених Біласа та Данилишина. Ці фотографії й далі тиражувалися та передавалися з рук в руки по всіх країнах, де жили українці.

Але для ОУН подія під Городком поставила ряд додаткових питань, адже йшлося про смерть чотирьох бойовиків і арешти багатьох членів організації та її симпатиків. Провідник націоналістів Євген Коновалець дуже критично оцінив ту спробу пограбування. А на підставі рішення організаційного суду ОУН було звільнено Крайового Провідника Богдана Кордюка-«Нового» і призначено на цю посаду референта пропаганди – 24-річного Степана Бандеру.

Бандері належало розвинути патріотичні настрої населення викликані стратою бойовиків під Городком. І саме новий Крайовий провідник ОУН організував антимонопольну кампанію, що полягала у відмові купівлі українцями тютюну та алкоголю, право на продаж яких мала польська держава.

Окрім фінансових збитків для польської сторони, українці добились великого виховного ефекту для свого громадянства. А польський тижневик «Ekspress ilustrowany» так відгукнувся на цю акцію: «Агітатори Організації Українських Націоналістів, які оголосили в Східній Галичині бойкот тютюну, останньо взялися і до актів терору. Багато сільських крамничок, які продають тютюн, звернулися до влади безпеки з проханням охоронити їх перед напастю терористів, що намагаються знищити запаси тютюну й цигарок. Одночасно влада ствердила значно збільшену контрабанду чеського тютюну. Він іде до Польщі через ліси, які належать до митрополита Шептицького (очевидно, йдеться про маєтності Греко-католицької церкви у Карпатських Горганах, на нинішньому кордоні Прикарпаття й Закарпаття – ZaUA.org). Ці ліси є відомим шляхом утечі за кордон бойовиків ОУН».

А для родини страчених, як свідчать спогади сестри Василя Біласа та племінниці Дмитра Данилишина – Марії Білас-Гошуляк, усі наступні роки після листопада-грудня 1932 року були сповнені пам’яті та переживання: «Не було в нас ні пісні, ні усміху з того дня. Десять років ми не засідали до свят-вечірнього стола, ні не їли свяченого яйця. Тільки у Свят-Вечір і в Різдвяну ніч під нашими вікнами з’являлися менші і більші групи колядників, які, відспівавши коляду, зникали, не входячи до хати. Інколи це були знайомі люди і члени товариств, а інколи далекі, незнані обличчя, які співали такі коляди, що їх ми ні раніше, ні опісля не чули. У тих колядах Різдво Христове було пов’язане з нашим горем і долею України, і так часто повторювались нам найдорожчі імена…».

Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.