Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
22
травня
Випуск
№ 1372 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Історичні паралелі: перша російсько-українська і сучасна війна на Донбасі [Випуск № 1351]

17 грудня виповнилося 100 років від початку спротиву більшовицькій агресії у першій російсько-українській війні ХХ століття. Уряд УНР змушений був протистояти російській більшовицькій маніпулятивній інформаційній та військовій агресії. Боротьба з російською агресією та пропагандою триває й нині.

Оборона України від вторгнення більшовицьких військ допомогла попередити знищення Української держави. Попри не сформоване військо Української Народної Республіки, тогочасні бійці-добровольці змогли протистояти і дати відсіч більшовицькій агресії. В умовах війни Українська Центральна Рада проголосила незалежність УНР, яка стала суб’єктом міжнародних відносин. Упродовж ХХ століття українці не припиняли боротьби за незалежність і соборність українських земель.

Перша російсько-українська війна мала всі ознаки «гібридної війни».

Російська пропаганда намагалася витворити в українському суспільстві образ «чужої війни».

Відбудова збройних сил «з нуля»

На захист УНР стали добровольці

Більшовицька влада переслідувала все українське.

«Ми на практиці знаємо, що є завоювання України Совітською Росією. Ми пережили цілу вакханалію нищення всіх ознак української нації, топтання портретів Шевченка, розстрілів за українське посвідчення і за українську мову. Ми добре пам’ятаємо плакати з написом «Смерть буржуям и украинцам», ми знаємо факти, як місцеві совдепи закликали до себе вчителів українознавства в середніх школах і обвинувачували їх в тому, що вони викладають «контрреволюционную дисциплину», – писав часопис «Червоний прапор» – орган українських соціал­демократів (лівих) 14 лютого 1919 року.

Письменник Валер’ян Поліщук навесні 1918­го занотував у щоденнику: «Я був за большевиками, чи лучше, за Совітом українських народних секретарів, бо не знав, що вони не українські, а грабіжницькі, борці проти українського всього. Закриття українських газет, театрів і т. ін. – це мене дуже обурило, і тепер я зненавидів оту «красную гвардию», що не питає хто ти, може, по міркуваннях большевик, а тільки український – зараз розстрілює».

Лідери російських більшовиків розглядали Україну як колонію, яка могла забезпечувати метрополію хлібом, цукром, вугіллям. Відповідно росіяни намагалися встановити свій контроль над багатими на природні ресурси регіонами, зокрема Донецьким басейном.

Ще на початку червня 1917-го на загальних зборах київської організації більшовиків один із їхніх лідерів Георгій П’ятаков наголошував: «Ми підтримуємо українців у їхніх протестах проти всяких циркулярних заборон уряду, як-то заборона українського військового з’їзду. Але взагалі українців підтримувати нам не випадає, бо пролетаріатові рух цей не вигідний. Росія без української цукрової промисловості не може існувати, те саме можна сказати про вугілля, хліб (чорноземна смуга)».

Юрко Славутич

Російські окупаційні війська розгорнули терор проти українців – підставою для розстрілів могла стати українська мова або ж документи, видані українськими органами влади.
. Як і навесні 2014 року, головний тягар із захисту Батьківщини ліг на плечі бійців-добровольців, зібраних у таких частинах: Гайдамацький кіш Слобідської України, створений з ініціативи Симона Петлюри; 1-й курінь Січових стрільців під проводом Євгена Коновальця; допоміжний курінь Січових стрільців, укомплектований добровольцями-вихованцями вищих і середніх навчальних закладів Києва – Київського університету Св. Володимира, Українського народного університету, 2-ї Української імені Кирило-Мефодіївського товариства гімназії, кінний імені кошового отамана Костя Гордієнка полк, куренів Вільного козацтва тощо.
. Початок першої російсько-української війни, як, зрештою, і події весни 2014 року несподівано виявив, що Українська Народна Республіка не має в своєму розпорядженні військ, здатних її захистити. Більше того, українські політики не мали чіткого бачення щодо необхідності, шляхів творення і форми власних збройних сил: регулярна армія, народне ополчення або міліційні формування. Зокрема, Володимир Винниченко та його соратники – соціалісти були переконані, що до війни з російськими більшовиками не дійде, і не вбачали потреби у створенні регулярної армії. Відтак, організацію українського війська довелося здійснювати «на ходу» в умовах війни. Щойно 16 січня 1918 року Мала Рада ухвалила «Закон про створення народного війська». Ключову роль у творенні збройних сил УНР відігравав Генеральний секретар військових справ Симон Петлюра.
Мовляв пересічних громадян це не стосується, нема війни між «братніми» російським та українським народами, а відбувається протистояння за владу між харківським Народним секретаріатом та «буржуазною» київською Центральною Радою. І це часто діяло, численні підрозділи ще старої російської армії, які «українізувалися», були названі іменами видатних українських діячів, українських гетьманів під впливом російської пропаганди заявляли про свій «нейтралітет» або навіть переходили на бік росіян.
Петроградський Раднарком офіційно заперечував участь РСФРР у війні, ведучи її від імені харківського Народного секретаріату. На території Росії відбувалося формування збройних загонів (перші ешелони під командуванням Ховріна і Сіверса прибули до Харкова за тиждень до проголошення ультиматуму), із-за «поребрика» постачалася зброя і військове спорядження. Військові дії проти УНР супроводжувалися потужною «інформаційною війною», метою якої було посіяти зневіру і розчарування в українців, знищити їхню здатність до спротиву.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.