Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
12
листопада
Випуск
№ 1396 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Озброєння та спорядження Українського-визвольного руху 1939-1955 рр. [Випуск № 1350]

У квітні 1973 року десятим (архівно- обліковим) відділом КГБ при СМ УССР, за вказівкою його голови Віталія Федорчука на запит Президії Верховної Ради, як правило під грифом «совершенно секретно», було підготовлено досить незвичну , але цікаву довідку про збройне підпілля українських націоналістів в статистиці. Там, зокрема, вартий уваги такий абзац: «Внутрішніми Військами НКГБ-МГБ (з 1951року - Войск Внутренней Охрани МГБ) було взято трофеїв формувань УПА: 67 гармат, 598 мінометів, 3854 танкових рушниць, 77 вогнеметів, 844 844 станкових та 8332 ручних кулеметів, 26 тисяч автоматів, 7273 гвинтівок, 307 радіостанцій, близько сотні друкарень, 4 бронемашини, 18 автомобілів, 28 мотоциклів та 1232 склади з різним військовим спорядженням».

Цікавими є спогади одного з представників московського окупаційного режиму тих часів майора О. Лєзіна - корінного москвича, що діяв на Рівненщині і за спогадами самих співробітників МГБ –КГБ відзначився особливою жорстокістю щодо місцевого українського населення: «В начале 50- х годов в Костопольском районе Ровенской области практически полностю згорело село, что-то около 100-110 дворов. Сухо было, однако, подхватило с края одветренного - и пошел гулять огонь» (насправді село підпалили окупанти з військ ВО МГБ авт.). На пожарище (резюмує автор) позже обнаружили около 300 стволов длинно ствольного, в подавляющем большинстве и коротко ствольного оружия, три ручных пулемета. Вот тебе и мирное население !...”

В трактуванні того чи іншого процесу, що стосується українського руху опору 40 х-50-х років минулого століття, слід принципово розрізняти таку військову структуру як УПА та Політичний Рух –ОУН. Річ у тім, що на підставі рішення УГВР, головний командир УПА Роман Шухевич 3 вересня 1949 року видав указ, згідно з яким всі повстанські відділи і штаби припиняли свою діяльність, як бойові одиниці і органи управління. Особовий склад відділів і штабів вливався у загальну підпільну мережу. Відтак український рух опору слід називати українське збройне підпілля.

Наведена вище секретна статистична довідка майже точно дає відповідь на питання про кількісний склад відділів УПА. В період набільшої динаміки росту відділів (а це 1944 рік) нещодавно створеної повстанчої армії за даними польської розвідки Армії Крайової ,особливо розвідувальних служб німецького Вермахту, що відзначалися в таких питаннях особливою прискіпливістю, кількість бойових формувань УПА сягала 30-35 тисяч бійців. Тут слід не рахувати загальну мережу підпілля, служб тилу, Українського Червоного Хреста , обслуговуючого персоналу ліній зв’язку, територіальних відділів самооборони , політреференту та референтур пропаганди.

Якщо врахувати, що в різний час через мережу формувань УПА та в подальшому всього українського руху опору пройшло до півмільйона осіб, то не важко уявити, яка кількість зброї була в руках українських повстанців. В кожного, хто цікавився темою національно визвольного руху виникало питання – де ж взялася така величезна кількість зброї в порівняно невеликий термін часу формування перших відділів УПА на Волині. Хто постачав зброю та інше військове спорядження Армії без держави ?

На протязі всього часу існування СССР, московська більшовицька ідеологічна машина в своїй пропаганді зображувала український рух опору як «пособников немецко фашисских окупантов «, відтак за логікою і озброєння мало бути суто німецьке… Відповідно у всіх радянських кінофільмах, де порушувалась дана тематика в драматургії та інших засобах пропаганди, український буржуазний націоналіст обов’язково мав бути зображений в брудній поношеній німецькій уніформі та обов’язково з німець ким автоматом , німецьким пістолетом і німецькими гранатами. Особливо акцентували на морально- естетичному образі бандеровца – він мав бути обов’язково непоголений. Ось причина, чому в СССР всі оригінали як націоналістичної літератури так і всі фотодокументи були строго засекречені і ніхто ніколи не мав бачити не тільки зображення провідників ОУН, але й рядових бійців УПА. Переважаюча кількість зброї радянського виробництва, не німецького, зафіксована на великій кількості фото-документів, наштовхували на інші думки, що йшли б в розріз з радянською пропагандою. Дійсне зображення українського повстанця практично в стандартних одностроях зразка армії УНР, шкіряна портупея та виключно бездоганне взуття -хромові чоботи-естетично ставали б на противагу образу совєтского бородато-косматого партизана-колхозніка, одягненого у засмальцьовану куфайку-тєлогрєйку. Тема одностроїв в УПА – це цікава і окрема тема розмови...

Як і за яких обставин формувався арсенал повстанського руху?

Відомо, що з періоду 20 х-30х років підпілля ОУН, особливо провідники, мали в своєму розпорядженні незначну кількість зброї. Арсенал цей складався, в основному, з пістолетів та револьверів і відрізнявся розмаїттям систем та марок. З початку першої світової війни, коли впала польська держава, розділена Гітлером та Сталіним, підпілля ОУН зробило значне поповнення зброї за рахунок захоплення в перші дні війни постерунків поліції та її складських арсеналів.

Другою хвилею надходження зброї слід вважати період березня –квітня 1943 року, коли за наказом ОУН в багатьох містах і містечках на Волині відбувся масовий перехід української народної міліції зі зброєю до лісових масивів Північної частини ВОЛИНІ. Це і був період початкового формування перших сотень УПА. Зброя ця переважно складалась з гвинтівок та карабінів польського чи радянського виробництва.

Третьою і вагомою хвилею поповнення збройного арсеналу УПА були 1943-1944роках. Це періоди, коли зброя надходила в якості військових трофеїв, здобутих в перших зачіпних і важких боях з німецькими військовими частинами, їхніми союзниками - власівцями- та польською допоміжною поліцією, що прийшла на допомогу німецькій адміністрації замість української міліції.

Певна кількість зброї та боєприпасів була здобута восени 1943 року. коли трьома куренями УПА була майже повністю розбита та загнана в пінські болота так звана партизанська дивізія, а, насправді, спецгрупа НКВД під командуванням генерала О. Фьодорова, що тероризувала місцеве українське населення.

Звісно, що ніякого постачання з німецької сторони не було і не могло бути, цьому на сьогодні немає жодного документального підтвердження. Відомо тільки, що на Волині перебував значний контингент допоміжного угорського та литовського війська. Угорці і литовці не хотіли проливати свою кров в ім’я інтересів Рейху. І , як всі військові у період війни, відчували значну потребу у харчах. Тому з ними на Волині командуванням УПА вступило в переговори в результаті яких угорці під командуванням полковника Мартоса та литовська частина на Костопільщині в обмін на значні продовольчі запаси передали в УПА деякі склади зброї де була навіть артилерія. Про це є цікаві згадки у військових мемуарах.

Але значний масив зброї УПА поповнила в часі переходу німецько-радянського фронту на Волині. Перші напади загонів УПА на тилові збройні обози радянської армії були в Корецькому, Гощанському, Березнівському, Костопільському та Сарненському районах, що на Рівненщині. Не менш цікавим є факт здобуття зброї в радянських частинах через корупційну складову. Як не дивно, але факт, не дивлячись на пильну і жорстоку радянську контррозвідку СМЕРШ голодні радянські солдати міняли велику кількість зброї за сало і самогон у представників від українського підпілля. Це не голослівний факт, таких свідчень на сьогодні є безліч, бо де ж в українському підпіллі, а це, майже 90 відсотків від усієї зброї, взялося десятки тисяч одиниць радянської автоматичної зброї. Невже у всіх переможних боях?

За наявністю нових і незаперечних фактів зазнала поразки пропаганда, що буцімто після війни українське збройне підпілля регулярно озброювалося капіталістами США та Англії. Насправді, відомо тільки, що у 1952 році, коли в Україну десантувався Василь Охримович «Гуцул», він особисто подарував керівнику українського підпілля Василю Куку американський автомат марки М 1.

Враховуючи те, що УПА була армією партизанського типу – в народі називали українська партизанка – то і зброя, відповідно до тактичних завдань, була легка і надійна. На відміну від регулярних військових формувань УПА не вела фронтових операцій для яких потрібні великі механізовані з’єднання. Основними тактичними прийомами були рейди та засідки. Для цього не вимагалося важкої артилерії, танків чи авіації. І тому в українському русі опору практичною зброєю були: самозарядні гвинтівки системи Токарєва та свт 38 та свт 40. В УПА їх називали десятками – через ємність магазина в десять патронів. Окрім того, застосовувалися гвинтівки системи Мосіна зразка 1898 року та німецькі гвинтівки Вальтера, а, також, німецький карабін 98К.

Проте найбільш масовою автоматичною зброєю були автомати. Перше місце по кількості автоматів в УПА займав радянський автомат ППШ-41. Це була надійна і невибаглива зброя. Вони були двох видів: з круглим диском та прямим секторним магазином. Більш рідким, легким і компактним , оснащений відкидним прикладом особливою популярністю в УПА користувався ППС 43, пістолет-кулемет системи Судаєва, по-народному, ППС. Рідше траплялися ППД-40, в УПА його називали фінкою, це був перший радянський автомат, який застосовувався в радянсько-фінській війні. Рідко попадалися угорські автомати – це незручний 39М. Також були на озброєнні німецький автомат МП38. Останнім піском моди, що попадав до рук повстанців була штурмова гвинтівка STG-44 – це був модерновий німецький автомат, з основи якого пізніше радянський конструктор Калашніков зробив відомий АК-47.

Серед пістолетів використовувалися найбільше: револьвер системи бельгійця Нагана, зразка 1895 року. Його цінували за швидку готовність до стрільби, проте всі револьвери мали значний мінус – це довга перезарядка. Другий радянський пістолет ТТ був громіздкий і незграбний та мав ряд технологічних дефектів, тому його повстанці недолюблювали.

Найбажанішими і найпрестижнішими були пістолети німецьких фірм – перш за все пістолети системи Вальтер – Р38, калібром 9 мм і 8 набоїв. Це була надійна зброя. Пістолет Браунінга Р-640 мав 13-ти зарядний магазин, це була легка і оригінальна зброя. Тому його, як правило, у повстанському русі використовували жінки: зв’язкові, працівниці технічної ланки та Українського Червоного Христа. Рідше можна було зустріти чеський «CZ» Чезет, або польський «ОРТІГ». Ще рідше зустрічався австрійський «Штейр» періоду першої світової війни. Але найбільш зручним та надійним вважався німецький Парабеллум Р-08 системи Люгера зразка 1909р. Він мав великий калібр 9мм, магазин на 8 патронів та високі технічні характеристики.

Пістолети у житті повстанців відігравали останню функцію – часто в оточенні переважаючими силами ворога та тяжко поранені вони з допомогою останнього патрона відходили в інший світ.

Основним засобом у великих боях відділів УПА були ручні кулемети різних систем. Ними, як правило, озброювалися сотні УПА, боївки ОУН та СБ. Найулюбленішим серед кулеметів був радянський «Дєхтярьов» ДП-27. Це був легкий і надійний кулемет. Потужним був і кулемет МГ-34, проте він швидко перегрівався і вимагав заміни ствола, тому в оперативному плані програвав радянським кулеметам. Рідко траплявся непоганий за характеристиками угорський «Солотурн», який повстанці називали «Сура». Важкий станковий кулемет системи «Максим» застосовували рідко – це була потужна і страшна зброя, та по причині його великої ваги його застосовували, в, основному, у старшинських та під старшинських школах УПА. Серед мінометів використовувався німецький 50 мм ротний міномет та радянський 82 мм міномет зразка 1937 року. Серед протитанкових рушниць повстанці використовували радянський ПТРД системи «Дєхтярьова» та ПТРС системи «Сімонова». Окремі курені УПА у 1943-1944 рр. мали на озброєнні гармати. Так, у групі УПА «Північ» була сформована артбатарея під командуванням сотника Берези, озброєна німецькими трофейними гарматами. В оборонному бою ефективним засобом була радянська граната Ф-1, прозвана повстанцями «Репанка», або більш потужна РГ-42.

При короткому огляді та аналізі збройного арсеналу та каналів надходження зброї в УПА беззаперечним є те, що не існувало жодного централізованого постачання повстанців зброєю будь-якою з воюючих країн у другій світовій війні, а різноманіття зразків зброї та переважаючий масив радянської зброї доводить всю брехливість московської пропаганди про начебто співпрацю УПА з німецькими нацистами.

С. Кричильський


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.