Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ПАМ’ЯТЬ ПРО ГУРБЕНСЬКУ БИТВУ ЖИТИМЕ ВІЧНО [Випуск № 969]

6 квітня у Здолбунівському районі на Рівненщині, неподалік колишнього села Гурби, урочисто відзначено 66 річницю найбільшої в історії Української Повстанської Армії битви з військами НКВС. На місце, яке було епіцентром кількаденних боїв у квітні 1944 року, приїхали представники місцевої виконавчої влади, народні депутати України, депутати місцевих рад, представники громадськості, ветерани УПА та жителі навколишніх населених пунктів.

На місці захоронення останків загиблих повстанців, неподалік Пантеону УПА, відбулися Літургія та панахида, яку відслужив митрополит Рівненський та Острозький Євсевій.

Пізніше відбувся мітинг-реквієм. Серед виступаючих, зокрема, були голова Рівненської обласної організації Української Народної Партії Світлана Ніколіна, депутат обласної ради, кошовий отаман Підрозділу Українського козацтва «Волинська Січ» Сергій Олексіюк, голова фракції УНП в Рівненській обласній раді Олег Ковальчук, голова Братства вояків УПА ім. Клима Савура Олексій Мануйлик та інші.

Після мітингу люди торували стежки до могил, розкиданих по Гурбенському лісі. Із пасками і крашанками — як і тоді, коли проводжали рідних на перший і останній для багатьох із них бій...

МОБІЛІЗАЦІЯ ЧИ ПРОВОКАЦІЯ НКВС?

Місцевість, куди цього дня з’їхалися тисячі людей, знакова для української історії. Саме тут 66 років тому підрозділи Української Повстанської Армії потрапили в оточення військ НКВД, так званий «Гурбенський мішок». Тоді майже 5-тисячне угруповання УПА, до якого входили підрозділи південної військової округи «Богун» УПА-Північ та з’єднання «Холодний Яр» УПА-Південь, виявилися оточеними 35-тисячним контингентом військ НКВС, на озброєнні яких були танки, авіація, артилерія та бронепоїзд.

Незважаючи на те, що більшість повстанців були щойно мобілізованими і неозброєними селянами, майже половина з них вирвалася з оточення і продовжила рейд на Полісся. Решта повстанців загинули під час кількаденних боїв.

Молоді патріоти щороку вшановують полеглих тут українських героїв та знищених після бою мешканців села Антонівці найбільшою в Україні тереновою грою «Гурби-Антонівці», яку започаткували у 2003 році.

Сучасні історики все частіше схиляються до думки, що то була провокативна «мобілізація», котра мала на меті цілковите винищення саме тих волинян, котрі не полишали думки про суверенну українську державу. Проти кількох тисяч вояків та беззбройних ополченців були кинуті усемеро більші сили, задіяні артилерія, танки та літаки, пригадує учасник Гурбенського бою Василь Кирилюк:

«Тільки віра нас врятувала, — каже він. — Безумовно, якби ті, що стояли тут в оточенні, не вийшли з нього — ми не вистояли б. Бо що таке 5 тисяч проти озброєних 30-ти? Тому вчинили розумно: вночі 1300 вояків пішли в Суразький ліс на Шумщині, а в інший бік також зібралися після бою вночі, і п’ять кілометрів подолали за 5 годин, щоб вийти з цього оточення... Спереду йшов курінь досвідченого командира Дока, ще польського солдата. Він уміло зумів вивести з цього оточення, врятувати великі сили. Потім було ще багато боїв».

Дійшовши до Дерманського котловану, ополченці розбилися на маленькі групи і так дісталися аж на Полісся, розповідає ще один упівець, нині мешканець Харкова Оксен Семидуб. Він зауважує, що метою акції було не лише знищення українських патріотів, а й залякування усього населення — мовляв, розправа чекає на усіх, хто противиться режимові. «Доповіли в Москву, що знищили 22 тисячі бандитів... А по зброї — й половини немає: на десятеро людей — одна гвинтівка. Збирали людей і гнали на Чернявку, а звідти — кулеметами й гарматами на них».

ЗА ДУШІ ЗАГИБЛИХ МОЛЯТЬСЯ В МОНАСТИРІ, ЯКИЙ ЗБУДУВАВ ВАСИЛЬ ЧЕРВОНІЙ...

Нагадаємо, ідея заснування біля братської могили повстанців чоловічого монастиря та створити національний пантеон бо­йової слави «Повстанські могили», як в с.Пляшевій за загиблими героями-козаками, належала світлої пам’яті Василеві Червонію, який тоді очолював Рівненську обласну державну адміністрацію.

Саме завдяки Василю Михайловичу, його однодумцям, світлої пам’яті митрополита Рівненського і Острозького Даниїла, в 2005 році розпочалося будівництво житлово-адміністративного корпусу Свято-Воскресенського монастиря.

Першу службу Божу в монастирі на повстанських могилах було відправлено на Різдво Христове 2005 року. Першим настоятелем Свято-Воскресенської обителі було призначено о. Антонія (в миру Олександр Олександрович Король з містечка Вишнівці) і за монашим чином служби Божі і молитви були в монастирському храмі двічі на день - рано і ввечері. Світлої пам’яті отець Антоній з молодечою енергією взявся за розбудову святої обителі, до монастиря і повстанських могил почали стікатися чисельні прочани з історичної Волині, Галичини, цілої України: ветерани УПА, свідомі українці, дорослі і діти. 4 липня 2006 року при невияснених обставинах трагічно загинув настоятель святої обителі о. Антоній, могила якого знаходиться поруч церкви-каплички, пам’ятника воякам УПА. Тривалий час Свято-Воскресенський монастир був без настоятеля і ченців, послушників і лише на третій день Великодня в квітні 2007 року митрополит Рівненський і Острозький владика Євсевій в монастирській капличці рукоположив в сан ієромонаха Нифонта (в миру Володимир Михайлович Карпинський з с.Межиричі), а 17 квітня того ж 2007 року було видано указ про його призначення керувати святою обителлю.

29 березня 2006 року Свято-Воскресенський монастир в Гурбенському лісі було зареєстровано і він набув юридичний статус не лише в нашій Церкві, а й в органах державної влади.

Нині отець Нифонт продовжує працю в Божому винограднику свого попередника, править служби Божі, приймає чисельних прочан, проводить екскурсії, розбудовує монастирське господарство. Опріч служб Божих і молитов, весь вільний час заповнює разом з послушниками фізичною працею і не лише на невеликому монастирському городі, а й в майстерні, заготовляють дрова на опалення, збирають гриби, ягоди.

Цього року, виступаючи на мітингу-реквіємі, ієромонах Нифонт зауважив, що на политому кров’ю патріотів місці, які боролися під єдиним стягом, не хотів би бачити розмаїття партійних прапорів, як це було сьогодні. «Коли з’являється нова партія — це нова рана на тілі України. Я проїхав півсвіту. І бачив, що героїв у світі вшановують під прапорами, з якими вони йшли у бій. Вони боролися під стягом, який стоїть за моєю спиною (червоно-чорний) і боролися за цей стяг, котрий стоїть переді мною (державний прапор України)», — зауважив настоятель монастиря.

Крім того, три роки тому неподалік монастиря, у лісовому масиві, було відкрито Пантеон загиблих вояків УПА. Зокрема, у травні 2007 року було відкрито першу чергу Пантеону героїв – учасників гурбенського бою. Розраховано на 120 місць. Однак поки що знайдено, ексгумовано та перепоховано останки лише 33 вояків УПА. Скорботний дух меморіального комплексу втілено у скульптурній композиції Покрови Пресвятої Богородиці, яка височіє перед могилами повстанців на високому постаменті-колоні та оберігає повстанців.

Олександр ДЖИГИРЕЙ.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.