Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Тестування Табачником [Випуск № 969]

Не має жодного сумніву, що найбільш одіозним призначенням нового уряду Азарова виявився міністр освіти Дмитро Табачник. Скандальний шлейф тягнувся за ним ще з часів його перебування радником Кучми під час його катастрофічного для України прем’єрства 1992-1993 років. Дуже промовистим є факт, що першим ударом по українській культурі та мові став, підготовлений Табачником і його однодумцем Малєнковічем указ Прем’єра Кучми про ліквідацію Фонду Українського кіномистецтва, який повністю знищив дуже перспективну і динамічну на той час українську кіноіндустрію.

Надалі Табачник постійно ошивався на найвищих посадах в адміністраціях Президента Кучми та у сформованих Кучмою урядах. І всюди він прямо чи опосередковано, так би мовити, «займався» культурою і гуманітарними питаннями. Можна без великого перебільшення сказати, що з 1992 по 2004 рік українська культура, освіта і наука, так би мовити, хворіла «періодом Табачника» . До якого стану ця культура, освіта і наука докотилася на сьогодні, можна й не казати, - катастрофічні результати цієї культуротворчості є очевидні всім, навіть не фахівцям.

Повторні появи Табачника у владі, які відбувалися зазвичай після його звільнень і відставок після всіляких гучних скандалів, завжди були якимись незрозумілими.

Лише зараз стає зрозумілим, що за регулярними поверненнями Табачника в українську владу стояли вельми сильні і впливові особи, причому ці особи знаходилися і знаходяться зараз зовсім не в Україні. Геть не випадковим виявилося те, що Дмитро Табачник поряд із Віктором Медведчуком у часі виборів 2004 року і «помаранчевої революції» входили до складу так званого «російсько-українського антикризового комітету», який робив все можливе, аби не допустити перемоги «помаранчевої революції», і за деякими даними навіть проробляв варіанти силового сценарію приборкання Майдану із залученням російських сил спеціального призначення. Не зайвим напевно буде нагадати, що керівником отого комітету з боку Росії був відомий нині Дмитро Медведєв, а керування ним аналогічним російсько-грузинським «антикризовим комітетом» завершилося влітку 2008 року вторгненням російських військ у Грузію.

За чутками, які активно циркулюють в середовищах, наближених до українських ВІП —політиків заради призначення Табачника були задіяні всі можливі зв’язки і впливи — просили і з Москви, і з Московського Патріархату, і від Кучми особисто. І це при тому, що багато впливових людей з партії Януковича не приховують свого негативного ставлення до Табачника, називаючи його то клоуном, то «музейним злодієм». З тих же чуток випливає те, що Москва не забажала говорити з Януковичем мовою «економічного співробітництва». Як однозначну умову «дружніх стосунків» Януковичу було поставлено вимогу проведення в Україні «російської гуманітарної політики». І те, що після цього ми побачили повернення Дмитра Табачника до керування освітою та наукою, свідчить про те, що Янукович з цим таки погодився.

Під час перебування на посаді віце-прем’єра з гуманітарних питань уряду Януковича він виявився замішаним у скандалі із крадіжкою документів із Державного архіву Львова. 17 липня 2004 року Дмитро Табачник від імені Януковича подарував Національному музею історії України раритетні листи Михайла Грушевського. За словами Дмитра Табачника, їх нібито придбав Віктор Янукович під час службових відряджень до Франції та США на зекономлені добові. Як виявилося незабаром — документи були вкрадені у Львівському архіві.

На Надзвичайних зборах «Україна – зона культурного лиха» 30 листопада 2007 року Дмитро Табачник був проголошений «Ворогом української культури» зокрема за те, що він був автором культурно-освітнього розділу бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки, та бюджету-2007, яким було санкціоноване масове виселення із займаних приміщень закладів культури і науки в Україні. Табачник не пов’язує себе з Україною та українцями. За його ж власними заявами, він є «російським дворянином» на підставі того, що такою нібито була його бабуся, яка попри це, все ж вийшла заміж за, власне, дідуся Табачника, тоді - командира більшовицького продзагону..

Якщо підсумувати результати «періоду Табачника» в українській культурі та гуманітарній сфері, то він зводився до максимального збереження «совківських» елементів та ознак при одночасній деградації елементів суто українських та загальнолюдських.

У цю схему прекрасно вписується і фактична ліквідація незалежної системи тестування, яка вперше за всі роки урівняла молодих українців у шансах вступу до ВУЗів. Таким чином, через ліквідацію різномантних пільг та лазівок для дітей «багатих батьків» створилася загроза поступової зміни української еліти від радянсько-спадкової до більш загальнонародної та української. Табачник виявився матеріалізацією того великого опору цій історичній перспективі плавної і безконфліктної зміни покоління еліт в Україні.

Очевидно, що це питання суто риторичне — так мобілізувати українців на боротьбу із собою, як це вдалося навесні 2010 Табачнику, не вдавалося ще нікому. Призначення Табачника вразило і національну гідність українців, і перспективи молодого покоління, і врешті поставло під реальну загрозу матеріальний стан студентів та їх батьків, яких знову заганяють в кабалу викладацьких поборів і вимагань.

Дехто каже, що, мовляв, Табачником відвертають увагу українців від якихось більш серйозних проблем і ворогів. Однак насправді це не так - Табачник не є маскування чогось, це виклик, це тестування українського народу на наявність інстинкту національного самозбереження, на присутність в української інтелігенції почуття власної гідності, не на наявність в української молоді духу боротьби і звитяги. І втішає, що поки що українці це тестування проходять дуже добре — ми бачимо масові виступи студентів фактично по всій Україні, бачимо солідаризацію представників культури та науки, бачимо навіть перші ознаки реального об’єднання ра­ніше розрізнених національно налаштованих політичних сил.

Тому у протистоянні з Табачником в українців вже немає іншого виходу, аніж перемагати. Скільки би ця перемога не коштувала і скільки часу та зусиль вона не забрала...

Володимир Мартинюк, «Майдан».

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.