Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

За ким ходитимуть гроші української медицини? [Випуск № 1345]

Система інформування про події в сучасній Україні залишає сподіватися кращого. В гонитві за дешевою популярністю більшість ЗМІ робить ставку на обсмоктування цьогомоментних «гарячих» тем, а по насправді значущих - але набагато більш нудних - питаннях суспільству нав’язується примітивна дискусія на рівні «зрада-перемога». Масштабні реформи у нас замість людей компетентних обговорюють здебільшого політики, які тут-таки починають високопарно піаритися: провладні на всі заставки хвалять владу, а опозиційні, у свою чергу, виколупують зраду з усіх можливих і неможливих закапелків. І це навіть вибори не почалися! Щойно почнуться, буде і зовсім не до реформ… Бурхливі ріки популізму надовго прорвуть усі греблі, змивши найменші залишки раціонального зерна. Так чи ні – вже майже забалакали нещодавно прийняту медичну реформу, яка, за першочерговим задумом, мала би змінити базові принципи оплати медпослуг. Що у ній можна умовно класифікувати як перемогу, що як зраду і чого у підсумку більше, я і вирішив розібратися у цьому скромному дописі.

Немає ніякого плану!

Загальний скепсис медичного середовища, загалом, доволі барвисто ілюструє допис Василя Рудня, завідувача кафедри соціальної медицини, економіки та організації охорони здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького: «Медики вже не вірять у такі заговорені поняття як «гроші ходять за пацієнтом», «оплата праці за конкретного пролікованого хворого», «автономізація медичних закладів», «госпітальні округи», «парамедики» тощо. Чиновники МОЗу за чверть століття остаточно втомили своїми балачками про все це». Заслужений лікар обурюється, що, впроваджуючи реформу, у міністерстві відверто нехтують національним досвідом і зовсім не радяться з медичною громадськістю.

Нікому не приємно, коли до його думки не дослухаються, з іншого боку, саме діяльність високопоставленої медичної громадськості в нинішньому її вигляді призвела до того, що українці звертаються до лікаря, частіше за все, лише у випадку, коли хвороба набуває гострих форм і робить лікування доровартісним для пацієнта і надзвичайно тривалим для медзакладу. Часто через відсутність коштів люди взагалі не звертаються до лікарень. Чи за таких умов випадає дивуватися, що тривалість життя сучасного українця, за оцінками міжнародних організацій, є однією з найнижчих у Європі?

Сьогодні наше право на безкоштовну медицину практично не реалізовано. Частину медикаментів держава формально ніби забезпечує, але фактично ми усе одно купуємо їх за власний кошт. Маємо просто казкову ситуацію, коли медицина примудряється бути безкоштовною і платною водночас! При чому так, що у виграші залишаються усі, крім хворого…

«Немає стратегічного плану впровадження реформи в життя, - продовжує той-таки пан Рудень, - міністр Супрун не раз особисто казала, що не вважає за потрібне вивчати стару систему, бо потрібно будувати іншу. Стару відповідно треба руйнувати. Але за такого підходу жодним чином не дотримується засадничий принцип медобслуговування – його безперервність. Ми ж не можемо чекати два роки, поки побудують нову систему, лікарня нам потрібна вже сьогодні, і завтра, і щодня».

Заплановане зростання кількості сімейних лікарів і справді передбачає, що частина нинішніх медустанов стане зайвою. В такий спосіб більше бюджетних коштів буде направлено на решту лікарень, що суттєво поліпшить їхнє матеріально-технічне забезпечення.

З іншого боку – частина громадян, передусім, ті, хто проживає по маленьких селах, резонно побоюються, що їхню лікарню закриють, а альтернативного пункту первинної допомоги натомість так і не з'явиться.

Їх заспокоюють, що проблему вирішить створення так-званих госпітальних округів, в центрі яких обов’язково повинна буде знаходитися, як мінімум, одна багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування з обов'язковим відділенням швидкої допомоги, яка буде приймати в умовах цілодобового стаціонару або амбулаторії. Однією з основних умов закону є те, щоб з будь-якої точки округу до лікарні можна було дістатися не більш, ніж за годину.

Усі питання, пов’язані з такими лікарнями, буде покладено на місцеві територіальні громади. А раптом лікарню закриють іще до того, як її створять?

Не менше побоювань викликає також і малозрозуміле поки словосполучення «сімейний лікар». В теорії все виглядає більш, ніж заманливо: законом передбачено, що держпокриття на одного пацієнта для сімейного лікаря складе близько 250 грн на місяць, а максимальна кількість пацієнтських договорів для одного лікаря при цьому сягатиме 2500. Маючи таку практику, можна заробляти близько 35 тис. грн. зарплатні, від якої навіть після усіх вирахувань залишиться десь 25 000. Вистачить і на зарплатню медсестрі і на розвиток. А тим паче для сільського фельдшера, який сьогодні часто отримує мінімалку.

З іншого боку, кількість пацієнтів потрібно іще набрати, окрім того, на сімейного лікаря треба вчитися щонайменше кілька років… Для лікарів пенсійного віку, яких, за оцінками МОЗ, в Україні не менше 16%, перепона майже непереборна…

Якщо послухати ще й політиків, які, як вище згадувалося, мислять виключно виборами, то їх неабияк лякає, передусім, не створена поки нова інституція – Національна служба здоров’я - непересічний орган, який, згідно із задумом реформаторів, не лише розподілятиме кошти між лікарями або лікарнями, а ще і матиме доступ до купи цікавої інформації (від історій хвороб і персональних даних пацієнтів до обліку мед послуг, наданих по усій країні). Все це вкупі здатне створити просто неозорі перспективи, в тому числі і для найрізноманітніших маніпуляцій перед виборами…

Як усе задумувалося?

При побудові країни з ринковою економікою (а саме таку модель начебто будують у сучасній Україні) медична допомога пацієнтові є нічим іншим, як комерційною послугою. Лікування кожного конкретного хворого оплачується конкретними грішми, частина яких іде лікареві. Чим більше вилікуваних, тим більше він заробляє. Якщо ж у діагностиці чи лікуванні припускається помилок, що негативно позначилися на здоров’ї пацієнта, лікаря чекають штрафні санкції (грошове відшкодування, адміністративні та судові витрати тощо).

Зараз розподіл бюджетного фінансування відбувається за принципом спрямування грошей на медустанову. До розрахунку береться виключно статистика за кількістю й зайнятістю лікарняних ліжок. Відтак люди платять не стільки за те, щоб їх вилікували, скільки за банальне перебування у лікарні.

У МОЗ об’єктивно оцінюють, що це провокує виключно нееефективні витрати і корупцію. Аби такого не було, держава мусить почати платити за послуги, надані конкретним пацієнтам, а лікарі, в свою чергу, мають отримати ліцензії і укласти договори зі згаданою вище Національною службою здоров'я, яка розподілятиме між ними бюджетні кошти відповідно до запитів пацієнтів.

Така практика заохочує здорову конкуренцію між лікарями, спонукаючи їх професійно зростати, бо в іншому випадку пацієнти будь-якої миті можуть від них відмовитися, обравши когось, хто влаштовуватиме їх більше. Кількість укладених з пацієнтами договорів впливатиме на обсяг коштів, які лікар отримає від держави. Для їх реєстрації, щоправда, іще треба буде створити електронну систему, за яку поки навіть не бралися…

«У 2018-му головна розмова йтиме не про те, якій лікарні дати мільйон – а у Верховній Раді, про те, скільки мільярдів виділено на програми онкології, стентування та інше», - запевняє міністр охорони здоров’я Уляна Супрун, - сьогодні платить вся країна. І бреше одне одному теж вся країна. Зараз ми можемо це змінити. І це стане Революцією Гідності в українській системі охорони здоров’я».

Весь спектр медичних послуг вона замислила поділити на три групи. По першій усе лікування мало би покриватися державою. До неї належать практично всі послуги, які сьогодні пацієнт отримує в поліклініці або у фельдшерському пункті, звернення по швидкій та усі види невідкладної і реанімаційної допомоги (включаючи інфаркти та інсульти), а також паліативна допомога важкохворим. Гарантії держави по оплаті усього цього мав би підкріпити затверджений Кабміном список послуг та медикаментів, який лягатиме в основу розподілу фінансування між конкретними адресатами.

Уляна Супрун у своєму блозі популярно пояснила: «Це означає, що коли ви зламали ногу, у вас стався апендицит або інше гостре запалення, у вас схопило серце на вулиці чи трапилось щось інше, що загрожує вашому життю та здоров’ю – вас заберуть до лікарні й лікуватимуть безкоштовно. Ми як країна завжди зможемо придбати на 100% ці послуги лікарів, матеріали та обладнання, ліки та прилади. Бо майже все це – власного виробництва.»

До другої групи відноситься лікування, за яке пацієнт повністю розплачуватиметься з власної кишені. Це медицина краси, пластична хірургія, стоматологія для дорослих, відвідування лікарів без направлення та лікування препаратами із недоведеною ефективністю.

Третю группу, так званий «синій список», мали складати послуги, платню за які держава має розділити з пацієнтом.

«Якщо вам встановлюють діагноз – ви будете знати, скільки конкретно за вас заплатить держава, а скільки повинні доплатити ви за єдиним для всіх тарифом, - обіцяють у міністерстві, - ніхто не зможе примусити вас заплатити більше. І ця сума за рахунок обсягів буде значно менша, ніж українці платять зараз».

До цього списку мали би увійти якісь загадкові «не екстрені планові послуги», конкретного переліку і прейскуранту на які складено так і не було…

Диявол криється в деталях…

Реформу пані Супрун у підсумку прийняли, але з правками. Пройдемося коротко по кожній з них.

Як і варто було сподіватися, вилучили не конкретне положення про співоплату за медичні послуги. Тепер будуть лише ті, які сплачує виключно держава і виключно пацієнт. Які саме послуги до якого саме списку входитимуть, Верховна Рада визначатиме щорічно, виходячи з доступних у бюджеті коштів. Як би там не було, навіть при 5% ВВП вона не зможе покрити усіх витрат, а відтак платити нам таки доведеться.

Міністр запевняє, що скасування «синього списку» депутатам доведеться неминуче переглядати, бо в повному обсязі деякі медичні послуги усе одно не зможуть оплачувати ні пацієнт, ні держава. Крім того, контролювати якість кожної конкретної послуги держава буде мотивована виключно за умови співоплати за неї.

Цілком вірогідно, що переглядати доведеться також і положення про запровадження міжнародних протоколів лікувань. Без них пацієнти, як і раніше, не зможуть заощаджувати на непотрібних та дорогих ліках, які виписуватимуть несумлінні лікарі. Річ у тім, що в іноземних протоколах рекомендації базуються виключно на основі даних міжнародних багатоцентрових дослідницько-клінічних программ, а не на думці якогось сумнівного фахівця, як то є у нас. Використання міжнародних настанов відтепер рекомендуватимуть, але не більше. А тому різні екскулапи зможуть і далі прописувати довірливим клієнтам різні «фуфломіцини», з приписом, у якій саме аптеці їх слід купувати.

В останній момент до нового закону тишком-нишком потрапила норма про необов'язкову, добровільну автономізацію медустанов, яка створює усі можливості для того, аби іще довго саботувати реформу на місцях.

Розвиток інституту сімейної медицини противники реформи також пригальмували. Замість того, щоб уже з 2018 року перевести первинну медицину на принцип «гроші ходять за паціентом», запропонували можливість виділяти місцевим органам влади медичну субвенцію з державного бюджету. Як каже пані Супрун, замість того, щоб гроші ходили за пацієнтом, вони тепер почнуть ходити за чиновниками…

Максим КОЛОМИС


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.