Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чи готові українці до протестів [Випуск № 1343]

Уже можна констатувати, що жовтневі протести під Верховною Радою не були такими масовими та резонансними, як сподівалися організатори. Одним із небезпечних наслідків цього може стати хибне відчуття цілковитої безпеки та контролю над ситуацією, яке виникне у влади. Це навряд чи пішло б на користь і самому керівництву держави, і передусім суспільству.

За даними останніх соціологічних досліджень, якісної зміни в настроях українців протягом останніх трьох років не сталося. Тож нечисленність акцій можна пояснити зовсім не прихильністю до чинної влади, а радше тим, що опозиція перебуває на такій самій далекій відстані від розуміння потреб громадян та шляхів їх реалізації.

23 жовтня в Центрі Разумкова презентували результати соціологічного опитування, яке провели на початку місяця, напередодні акцій протесту під Радою. Окрім заміру електоральних настроїв населення, результати якого швидко розтиражували в ЗМІ, соціологи також дослідили рівень довіри до державних і соціальних інститутів, а також підтримки дій влади.

Серед інституцій найвища довіра до волонтерських організацій, церкви та Збройних сил. Ця трійка зберігає позиції фактично від самого початку війни на Донбасі, а порівняно з квітнем навіть зміцнила їх. Баланс довіри та недовіри становить відповідно +46,7%, +41,9% та +24%. Також серед лідерів добровольчі батальйони (+22,7%), Національна гвардія (+18,4%), ДСНС (+17,9%). Трохи відстають, але мають авторитет громадські організації (+11%). Українським ЗМІ за літній період вдалося дещо покращити свій образ в очах аудиторії та змінити від’ємний баланс (–3,3%) на додатній (+5,9%).

Такими результатами й близько не можуть похвалитися інституції, які асоціюються передусім із політиками та чиновниками. Хоча лідерами недовіри стабільно є російські ЗМІ (–78,4%), їм у потилицю дихають українські суди (–71,6%). Дещо покращила позиції прокуратура, щоправда, у неї й досі один із найвищих антирейтингів (було –73,8%, стало –59,9%). Довіра до чиновників загалом –69,5%, до Верховної Ради –66,9%, до уряду –53,3%, до президента –43,4%. Навіть нещодавно сформовані НАБУ, САП і НАЗК не можуть похвалитися довірою громадян — відповідно –37,5%, –39,9% та –42,9% (хоча Антикорупційне бюро за останні півроку, як і прокуратура, трохи покращило свій імідж).

За словами заступника директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайла Міщенка, висока недовіра до інституцій не обов’язково виливається в масові протести. Така ситуація характерна не лише для України, а й для інших держав. Міщенко наводить приклад Франції, де наприкінці президентства Франсуа Олланда також фіксували високий рівень недовіри, однак масового виходу людей на вулиці не було.

«Рівень недовіри, звісно, відображає ставлення до влади. Вона не реалізовує певні запити суспільства. Також слід урахувати, яким саме чином громадськість намагається тиснути на владу. Це не обов’язково мають бути акції протесту. Ефективнішою є активність громадськості на низовому рівні, її намагання вплинути не на президента та уряд, а на місцеву владу. Такий спосіб тиску, мабуть, ефективніший, оскільки ситуація в суспільстві значною мірою визначається на низовому та середньому рівнях, а не на вищому», — каже Міщенко.

Наприкінці вересня Інститут соціології НАНУ та Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» оприлюднили дані ще одного дослідження, метою якого було оцінити рівень соціальної напруженості та протестних настроїв у суспільстві. Так, 22,7% громадян вважають рівень напруженості вкрай високим, ще 38% — вищим за середній. Соціологи оцінили середній бал напруженості в 6,79 за десятибальною шкалою.

Разом із тим високий рівень невдоволення в суспільстві зберігається вже не перший рік. Майже половина опитаних (48%) вважає, що «терпіти наше тяжке становище вже неможливо». Для порівняння: у 2016-му таких було також 48%, у 2015-му — 45%, у 2014-му — 39%. Водночас коли респондентам пропонують назвати чинники, які, на їхню думку, приведуть до зменшення напруженості, то зміна влади й акції протесту плетуться майже наприкінці списку. Зокрема, у те, що масові акції можуть зменшити напруженість, вірять 11,2%, у те, що допоможе відставка уряду, — 14,6%. У дієвості позачергових виборів президента переконані 11,6%, парламенту — лише 7,4%. Натомість лідирують у списку такі позиції: реальне покарання винних у корупції на вищому владному рівні — 61,8%; реалізація проектів, що покращують майновий стан та умови життя (ситуація з цінами, тарифами, зарплатами, пенсіями, реальні зміни в освіті та медицині), — 49,8%; досягнення справжнього прогресу у вирішенні конфлікту на Донбасі (припинення вогню, звільнення полонених тощо) — 40%.

Людей, які готові вийти на протести, за даними опитування, 21,1%. Загалом їхня частка відносно стала й уже протягом 10 років коливається в межах 20–30%. Цікаво, що у 2013-му, напередодні Майдану, за даними того самого Інституту соціології, готовність вийти на вулицю фіксували у 22% громадян.

За словами Міщенка, спрогнозувати визначальний чинник, який перетворює рядовий протест на масові акції, майже неможливо. Так само неможливо провести чітку межу між політичними та соціальними протестами, адже в умовах напруженості та загального невдоволення певна подія може обернутися непередбачуваними наслідками.

«Акції в листопаді 2013-го спочатку теж не були масовими. Вони були навіть менш масовими, ніж акції минулого тижня. Однак кілька необережних дій влади — і на вулиці вже вийшло кількасот тисяч людей. Якщо рівень незадоволення владою високий, будь-яка дрібна ситуація, дрібний конфлікт можуть перерости в масові політичні акції. І вже важко сказати, чи це соціальний, чи політичний протест. Як-от побиття студентів у листопаді 2013-го. Є такий термін, як тригер-ефект (ефект спускового гачка. — Ред.). Коли напруженість висока, достатньо незначної події, яка за інших обставин не мала б таких наслідків», — каже він.

За останні 12 місяців майже 85% респондентів, за даними опитування Інституту соціології, не брали участі в жодних акціях протесту. Більшість тих, хто все ж таки виходив на вулицю, виступали проти підвищення тарифів. Резонансні в ЗМІ акції проти забудов, корупції та несправедливого судочинства й слідства залучали 2% і менше людей. Головний стимул, який змушує українців виходити на вулиці, — боротьба за справедливість. Обстоювати її готові 16% опитаних. Інше питання, на яке політики та політтехнологи ще не дали відповіді, — у чому полягає ця справедливість за конкретних обставин?

Андрій Голуб


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.