Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
12
листопада
Випуск
№ 1345 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Кого насправді увічнює пам’ятник Олеко Дундичу? [Випуск № 1341]

У 1920 році в Рівному в парку Любомирських було поховано якогось неписьменного чоловіка. А вже в 1927 році Любомирські добились у польської влади, щоб могилу цього чоловіка перенесли з їхнього парку на Дубенське кладовище. У 1940 році радянська влада під проводом Ворошилова знову повернула могилу назад - у парк, мотивуючи це тим, що це останки героя громадянської війни, червоного командира, серба Олеко Дундича, який буцімто воював проти білополяків, денікінців та армії УНР.

Інші джерела стверджують, що ім’я, похованого в парку чоловіка, до цих пір не відоме. У музеях і архівах колишнього СРСР не знайшлося ЖОДНОГО документа, написаного, чи підписаного цим чоловіком. Більш-менш відомими є лише два роки його життя - з весни 1918 року до літа 1920 року.

Згадане дослідження ще не завершене. Можливо, йому допомогла б історія, розказана рівненським краєзнавцем. Він стверджує, що цей чоловік був розвідником, котрий здобував інформацію, бенкетуючи по ресторанах у веселих компаніях, здебільшого - жіночих. І загинув він біля ресторану, через жінку, від рук чоловіка, котрому ця жінка "наставила роги" з молодим кіннотником… Перший постріл був невдалий, а другий, через огорожу, досяг цілі.

Ще краєзнавець розповів про обставини, які пояснюють те, що цей чоловік був хвацьким наїзником - він, начебто, був сербським циганом (тому його слідів не могли знайти в Югославії)….

Відомо також, що, йдучи на Варшаву у 1920 р., бійці Дундича вскочили в Коростятин та Воронів, захопили зненацька двох петлюрівців, які були поранені і поправляли своє здоров‘я. Ніякої небезпеки для переможців вони не становили. Однак, як не просили за них родичі, більшовики замордували їх перед селом, відрізуючи вуха та язики, багнетами повиколювавши очі, зробивши з них мучеників за волю та Україну. Могила їх збережена на кладовищі досі. Ще одні джерела стверджують, що у селі Малинівка того ж Гощанського району ті самі червоноармійці Дундича порубали 30-ох поранених воїнів Армії УНР.

Так чи інакше, Олеко Дундич був ворогом незалежної України і у центрі столиці Повстанського краю не має місця ані його могилі, ані його пам’ятнику.

Саме тому рівняни ініціювали демонтаж пам’ятника цьому псевдогерою. Відповідна петиція з'явилася на сайті Рівненської міської ради. Її ініціатор Максим Кобєлєв. У тексті петиції йдеться:

“У центрі Рівного, в парку ім. Т. Шевченка, розташована могила большевицького військовика, учасника боротьби проти незалежності України Олеко Дундича.

На могилі встановлено пам'ятник, який, по суті, є об'єктом пропаганди окупаційного комуністичного режиму, і який регулярно прибирають та реставрують комунальні служби коштом міського бюджету.

Факт наявності в українському патріотичному місті елемента совєцького "культу могил" є вкрай обурливим, особливо з огляду на військову агресію Російської Федерації проти України, яка триває і нині, в 100-ту річницю Української Революції.

Відтак, прошу: 1.Демонтувати пам'ятник Олеко Дундичу, розташований в парку ім. Т. Шевченка. 2. Ексгумувати рештки Олеко Дундича та перенести їх до цвинтаря.”

Від себе додам, що є значно краща і вигідніша пропозиція – зв’язатися з владою Сербії і запропонувати їм забрати останки свого співвітчизника разом з пам’ятником до себе на батьківщину. За сербські гроші, звичайно. Так буде справедливо і по-християнськи правильно.

Сергій Степанишин


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.