Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
12
листопада
Випуск
№ 1345 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Воїни свою справу вже зробили, але вони обов’язково прийдуть… [Випуск № 1341]

Якщо зайти у «Фейсбук» або послухати про що спілкуються випадкові перехожі, складно собі уявити, що наша країна сьогодні воює з найбільшою державою світу. Люди обговорюють новий фонтан у центрі міста, сперечаються стосовно концерту чергового Бабкіна, захоплено оповідають про те, як багато у лісі грибів… Тим часом про війну на сході – анічичирк. Один чи шість невідомих воїнів там сьогодні загинуло? Скупі зведення з фронту на початку новинних випусків вже давно перетворили цю інформацію на суху статистику. А між тим це саме ті люди, які дозволяють нам і до сьогодні спокійно ходити на концерт чи по гриби. А могли б точнісінько так само собі спокійно відсиджуватися в затишній хаті скраю, думаючи виключно про власну родину…

Переддень Покрови – гарний привід таки згадати про хлопців з «передка». Чим для них там ми можемо бути корисні тут? Про нестачу зброї чи амуніції вже ніби не йдеться. Утім, щодня сидіти під обстрілами, не маючи навіть змоги гідно відповісти ворогу усе одно – далеко не цукор…

На жаль, думки багатьох наших співгромадян діаметрально інші. Деякі навіть не приховують, як сильно їх дратують люди в камуфляжах. Ходять тут, права качають! Житла їм не дали, землі… Мені он теж не дали… На фронт хай ідуть!

В інших роздратування підміняє ірраціональна віра в якесь абстрактне чудо: от прийдуть хлопці з фронту і наведуть порядок! Візьмуть за барки усіх цих жирних котів! Тоді заживемо!

Треті, нетерплячіші, починають тут таки ремствувати: а чого вони вже не борються з корупціонерами, чого не зупиняють потяги з заробітчанами, чого за пенсії не б’ються, за реформи, чого тільки концерти забороняють та пам’ятники зносять? Чого? Чого? Чого?

Шановні мої, а не спадало вам бодай одного разу на думку, що воїни – то також люди?! У них, як і у нас з вами, є родини, яких вони тривалий час не бачили, є нестача грошей, незавершене будівництво, запущений бізнес... От тільки, на відміну від нас з вами, є також проблеми зі здоров’ям (часто непоправні!) і поствоєнний синдром, і багато чого, про що ви навіть гадки не маєте… Вас бодай трохи хвилює їхня біда? То чому б їх повинна була хвилювати ваша? Вам хтось щось винен?

Ціною власного здоров’я воїни зробили свою справу і не пустили ворога в наш тил. Це саме завдяки їм ми з вами маємо змогу і далі спокійно сидіти у фейсбуці та перед телевізором, попивати пивко вечорами і бахкати феєрверками з приводу і без приводу…

А чи робимо свою справу ми? Чи міняємо щось у тилу, у собі? Тиснемо на владу, контролюємо, як вона витрачає наші з вами кошти, присоромлюємо сусідів, які й далі з чистою совістю їздять собі у Москву на заробітки? Маю сподівання, що дехто бодай сміття просто на вулиці кидати перестав…

Вояки захищали нашу країну на фронті і точно допоможуть змінювати її також і в тилу. Але чому б і нам з вами не взяти на себе відповідальність бодай за щось. Чому ми самі не боремося проти того, що вважаємо неправильним? Відчуваємо страх перед спротивом чи навіть розправою тих, у кого гроші і влада? У страху, як відомо, очі великі, але, якщо все таки знайти в собі сили зробити перші кроки, на допомогу обов’язково прийдуть хлопці у камуфляжах. Прийдуть, бо вже довели, що небайдужі… Прийдуть, щоб змінювати Україну разом з нами.

Але в жодному випадку не замість нас…

Максим Коломис


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.