Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

19 вересня легендарному Сашку Білому могло би виповнитися 55 [Випуск № 1338]

З цієї нагоди «Волинь» вирішила пригадати останні місяці життя Героя рівненського Майдану гідності.

Безумовно, імідж у Сашка Білого незадовго до смерті склався неоднозначний. Скандальні відео за його участі створювали ідеальний ґрунт для антиукраїнської пропаганди в Росії, дозволяючи їй обґрунтувати, зокрема, і необхідність вводу військ у постреволюційну Україну… Принаймні, так усюди говорили…

Сьогодні, з висоти прожитого часу навіть найнаївнішому ясно: аби безсовісно брехати про події в Україні, московським геббельсам не потрібні ніякі інфоприводи! З Музичком чи без Музичка вони б усе одно накручували проти нас своїх громадян, розповідаючи про «розп’ятих хлопчиків», ненависть до снігурів і відбирання у них хліба. Немає такої брехні про Україну, якої б москаль посоромився б. Бо є одвічним нашим ворогом, цинічним, непримиренним, ще й з купою імперських комплексів. Не вірити в це – собі дорожче. Свідчення тому – століття нашої історії…

Безумовно, загони озброєних людей на вулицях – видовище далеко не найприємніше. Безумовно, лексика, що злітала з вуст Сашка на скандальних роликах, складно сприймається інтелігентними людьми. Між тим, усі ці враження суто поверхові й виникають головним чином у людей, які бачили Білого виключно в інтернеті.

Особисто я познайомився з ним за дещо інших обставин. Сталося це в Рівненській облдержадміністрації, де саме вибила двері юрба розлючених місцевих жителів. Сотні імпульсивних людей у масках і без вщерть заповнили хол адмінбудівлі. То тут, то там лунали брутальні вислови на адресу влади та її посіпак.

Між тим, сходи, що вели на другий поверх, зайняли кількасот правохоронців і вступати з ними у відкрите протистояння ніхто не наважувався. Що робити далі, ніхто не знав.

Розгубленість, що повисла у повітрі, в один момент обірвав громовий хрип статурного чоловіка, який, вистрибнувши на стіл, миттєво взяв подальшу організацію штурму в свої руки. "Мене звати Сашко Білий, і далі усі слухатимуть мене!" – випалив він і ще хвилину тому багатоголосий натовп відреагував на його вибуховий темперамент мовчазною згодою.

В компанії кількох присутніх депутатів Білий тут-таки вирушив на перемовини з чиновниками. Що саме він їм казав, можу хіба здогадуватися. Однак вже за десять хвилин міліція організовано покидала приміщення через створений протестуючими коридор.

Рівненську ОДА захопили однією з перших в Україні. І, варто зазначити, під час штурму не було розгромлено жодного кабінету. За 15 хвилин хлопці з Правого сектора зайняли усі поверхи і жодного стороннього туди не пропускали. Стихійно обраний комендант Музичко не дозволив жодної сваволі. Хтось сперечався, однак слухалися усі.

Рівненські євромайданівці того дня були в напрочуд піднесеному настрої й надзвичайно пишалися, тим, "що ми нарешті не відстаємо від Галичини".

Наступного ж ранку Сашко Білий прокинувся знаменитим.

Його псевдо знав кожен, хто штурмував базу місцевого "Беркута", кожен, хто чергував на блокпостах на виїздах із Рівного, знали його й беркутівці, які повернулися з Києва, аби покаятися перед народом на Майдані Незалежності. Багатотисячна юрба тоді розлючено ревіла "На коліна!" і здавалося, що вже наступної ж миті вона розірве тих, кого вважала винними в загибелі Небесної сотні.

Думаю, так би й сталося, аби на сцені не з'явився Музичко з автоматом наперевіс. "В житті б не подумав, що колись доведеться захищати мєнтів, – вигукнув він, – але я вимушений просити вас дати їм змогу сказати слово на свій захист!"

Після того дня активісти "Правого сектора" почали ходити зі зброєю. Тоді це аж ніяк не виглядало неадекватним. Коли доводилося мерзнути на нічному блокпості, очікуючи бусів із провокаторами, озброєні люди поруч відчутно додавали впевненості. Сашко Білий приїздив туди по калька разів на ніч. І можна лише уявити, що було би, якби хтось вистрілив у нього тоді!

Попри свою активність, статурний чоловік в камуфляжі не виказував жодних політичних амбіцій. В численних інтерв'ю журналістам не втомлювався повторювати, що на жодну посаду не претендує. З людьми тримався просто і доброзичливо. Часто і щиро посміхався, хоча не рідко міг ввернути і міцніше слівце.

Таким вже був. Казав, що думав, прямо, інколи брутально, однак завше без лукавства.

Пригадаймо, коли відбувся злам у протистоянні народу та Януковича? Це трапилося саме під час захоплень адміністрацій по всій Україні. Робила це аж ніяк не теперішня влада, а небайдужі гарячі люди, яким просто увірвався терпець.

Сашко Музичко став справжньою дитиною революції, одним із тих, кого революції зазвичай пожирають на догоду хитрішим негідникам, здатним віртуозно скористатися їх плодами. Діти не завжди бувають такими, як хотілося б в ідеалі, однак приносити їх у жертву усе однo аморально. Вбивство Музичка, одначе, виглядає саме так.

Складно однозначно сказати, як і де він би відзначав свій ювілей, коли б і досі був з нами… Швидше за все, займався би тим, що умів найліпше: хоробро воював з москалями на Донбасі, хоча, не виключено, що міг би спрямувати свою енергію також і на пришвидшення реформ в тилу. В сучасній Україні війна і реформи – то, як не крути, сполучені посудини. Чим менше в одній, тим більше в другій. Фантазувати можна довго, як і сперечатися, наскільки це взагалі вдячна річ… Утім, у жодному випадку не можна забувати про Героя рівненської Революції… Герої не вмирають!

Максим Коломис


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.