Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Газета українського духу [Випуск № 1336]

Вересневі дні для читачів та працівників газети „Волинь” особливі, бо саме цього місяця побачили світ „Волинь” Степана Скрипника та Уласа Самчука (1 вересня 1941року) та „Волинь” Василя Червонія (20 вересня 1991 року). Біля витоків видання стояли легендарні особистості: Степан Скрипник, Улас Самчук, Іван Тиктор, Євген Маланюк, Олена Теліга, Юрій Клен, Олександр Петлюра, Юрій Горліс-Горський, Андрій Мисечко, Антін Кучерук, Петро Зінченко, Ніл Хасевич, Олег Ольжич. Всі вони – герої України, бо йшли на самопожертву в ім’я національної ідеї в умовах потрійної окупації українських земель.

Коли над Україною нависла загроза нового, ще жорстокішого поневолення кремлівськими путчистами, Василь Червоній і ми, його побратими-однодумці – Микола Поровський, Борис Степанишин, Іван Дем’янюк, Олекса Новак, Сергій Кричильський, Володимир Омельчук, Володимир Пилипчук, Сергій Степанишин ( і ще десятки славних козаків – усіх не перелічити) - задумались не лише над тим, як нам захистити рідну землю від новітніх окупантів, а як вирвати назавжди Україну з міцних кігтів московського орла. Всі були одностайні у тому , що Рівненщина потребує зовсім нової, не радянської, а української газети. І саме тоді було вирішено повернутися до витоків, а саме скористатися досвідом наших видатних земляків Степана Скрипника та Уласа Самчука, які видавали у Рівному газету „Волинь” протягом 1941-43 років в часи фашистської окупації. Ми, по суті, ставали наступниками Уласа і тим самим одразу покладали на себе велику відповідальність, бо зміст нашої газети та рівень публікацій мав би бути на висоті і головне – будив би український дух.

За двадцять шість років своєї діяльності газета „Волинь” пережила і часи популярності та слави, і часи переслідувань, і часи фінансової кризи, і часи духовного піднесення. Але ми завжди були, є і будемо українською патріотичною газетою, газетою українського духу.

Відновлюючи у 1991 році славетну Самчукову „Волинь”, наш незабутній побратим Василь Червоній у зверненні до читачів писав: „Своєю газетою ми хочемо збудити приспану національну свідомість волинян, відновлювати знищену історичну пам’ять поліщуків, відроджувати колишню могутню славу Волинської землі.

Землі, яка дала Україні славних лицарів – від князів і гетьманів – до безіменних повстанців, могилами яких рясно вкрита наша земля... Вважаю, що головна мета редколегії - утвердити Соборну державність. А ще – формувати живу думку, відроджувати національну культуру, оперативно реагувати на життєві проблеми. І я вірю, що „Волинь” стане не лише популярною, а й істинно народною...” (В.Червоній „До наших читачів”, „Волинь”, 1991р.,20 вересня, №1).

Як бувало багато разів, Василь Червоній виявився не лише вмілим організатором і керівником, що правильно визначав завдання колективу, а й вкотре проявив свій дар передбачення. „Волинь” вже через два роки від свого першого числа стала найпопулярнішою газетою Рівненщини – її загальний наклад складав 78 тисяч примірників, а згодом вона цілком справедливо отримала титул народної. Власне, розуміємо, що такий почесний титул не є голослівним. Засновники та колектив редакції його вибороли щоденною працею на благо наших читачів, постійним зв’язком з мешканцями Рівненщини через листування, виїзди у відрядження, відвідини нашої редакції. А головне – ми оперативно відгукувалися на злободенні проблеми мешканців міст та сіл Рівненської області. До нас за допомогою, як до останньої інстанції, йшли люди, які не знаходили правди ні в державних установах, ні в судах, ні в провладних ЗМІ. Ми, звичайно, допомагали, як могли, друкуючи матеріали, які ставали на захист людей і викривали недоліки у роботі місцевих органів влади. Парадокс, але до нас, не знайшовши правди в державних установах, приходили навіть наші ідеологічні противники, вважаючи нашу газету єдиною, яка не побоїться надрукувати правдиві слова. Недаремно в багатьох посадовців найвищого рангу трусилися руки, червоніло обличчя після того, як вони прочитали про себе критичний матеріал. Згадаймо, що саме „Волинь” великою мірою сприяла перемозі на виборах партіям національно-демократичного спрямування та їх кандидатам, які потім у Верховній Раді захищали національні інтереси нашої держави. На своїх сторінках ми відроджували історичну правду, українські традиції, відстоювали українську Церкву, плекали українську мову. „Волинь” – єдине в Україні видання, яке з перших чисел і до сьогодні публікує правду про Українську Повстанську Армію та друкує історичні розвідки та спогади повстанців у постійній рубриці „Повстанський край”. Це наша данина святому подвигу наших дідів та батьків, які, жертвуючи власним життям, наближали нашу незалежність.

Ми пишаємося тим, що у нашій газеті друкувалися такі видатні постаті, як В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський, Микола Плав’юк, Дмитро Павличко, Микола Жулинський, Володимир Черняк, наші славні земляки Борис Степанишин, Григорій Дем’янчук, Гурій Бухало, Йосип Пацула, Володимир Рожко, Андрій Жив’юк.

„Волинь” завжди була на передовій і під час двох революцій, і, тим паче, в часи російської окупації, коли українці встали на захист своєї рідної землі. З нами зараз пліч- о-пліч фронтовики зі Спілки учасників бойових дій та АТО „Українська військова організація” на чолі з бойовим офіцером Сергієм Сивим (Пандраком), який, втративши на війні ногу, не втратив козацького духу, віри та патріотичного пориву. Разом – ми сила, яку не здолати нікому.

Висловлюю глибоку вдячність нашим засновникам, усім журналістам та технічним працівникам „Волині”, які у різний час працювали в газеті, усім нашим дописувачам, усім читачам і передплатникам. Честь і хвала Вам усім та доземний Вам уклін!

Головний редактор „Волині”.

Сергій Степанишин


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.