Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як українці озброюють українську армію [Випуск № 1336]

ПРОДОВЖЕННЯ, ПОЧАТОК у № 35

Тарас Чмут, координатор громадянської мережі Опора, адміністратор Українського мілітарного сайту. Став волонтером після виборів. Разом із журналістом 5 каналу Олександром Аргатом створив групу, яка уже відправила 3-тю велику партію техніки для військових у зону АТО.

Серед підопічних: 8-й спецполк, аеродром Краматорськ, спецпідрозділ із Хмельницька, 3-тя самохідна артилерійська батарея, окрема рота протиповітряної оборони.

"У нас на сайті про армію є форум, що об’єднує людей, які цікавляться ЗСУ. Якось у двадцятих числах травня в темі про антитерористичну операцію нам написав наш знайомий, який уже був на передовій у Луганській області. Спитав, де б дістати хоч 1-2 бронежилета, бо у них водій на "Уралі" зовсім незахищений – в одній формі їздить.

Нам на форумі стало аж незручно, що ми тут ляси точимо, а у людей на Донбасі реальні проблеми. Ми відправили бронежилети, а тоді, після виборів, зібрали групу і вирішили серйозно займатися допомогою українській армії.

Наша перша посилка була в район Старобільська, там були бронежилети, тепловізор, радіосканер, коліматор – на суму десь понад 100 тисяч гривень.

Всі посилки ми привозимо особисто. Хочу кинути камінь у сторону Міноборони – якщо допомога йде не напряму воякам, а на частини чи на керівних офіцерів, вона часто не доходить до адресата.

Була у нас ситуація із одною хмельницькою частиною, коли передачі – каски, рації – опинялись на складі – бо керівництву краще, коли ці речі зберігаються у приміщенні, а не рятують людські життя. Наприклад, коли приїде перевірка – то є що показати.

Моє перше враження, коли я поїхав з передачкою, було дуже емоційне. На передовій стояли не просто вояки, а елітний спецназ, але вони були схожі на партизан, що зібрались із довколишніх сіл.

Не було необхідного спорядження – все було потерте і зношене – і в цьому одязі вони цілодобово. У хлопців через день були бойові походи, тяжкі умови, надскладні завдання!

Спілкування при цьому було дуже позитивним – хлопці налаштовані на захист рідної країни. Але, коли їх відправляли на передову, то з того, що дала їм держава, – це був одяг і автомати.

До нашого приїзду вони цілий місяць воювали без бронежилетів і оптики.

У 8-го полку спецназу зовсім нема важкого озброєння. Раніше було, але за наказом колишнього при Януковичі міністра оборони Лєбєдєва, роту розформували.

Варто визнати, що якщо зброя є хоч якась, то з необхідною технікою в української армії катастрофа.

У того ж спецназу бракує нічних прицілів. Є проблема навіть з картами – волонтери самі їх вишукують і привозять. Неодноразово хлопців рятував звичайний мобільний зв'язок і вони вчасно йшли із-під обстрілу.

Власне, великі бригади, як 95-ту чи 79-ту, знають всі, а от маленькі, як роту протиповітряної оборони, де всього близько 100 людей, мало хто знає. Тому інколи у хлопців немає взагалі нічого і вони просять привезти елементарні речі!

Наші вояки дуже скромні. У нас є підопічні з секретного підрозділу з Хмельницького, то вони попросили тактичні окуляри лише після того, коли одному з їх бійців попала скалка і камінний порох в очі.

Передали їм ще 27 шоломів і бронежилети. Це при тому, що вони вважаються елітою, у якої забезпечення краще ніж в середньому по армії.

Були часті випадки, коли хлопці соромились попросить і скидались по 100-200 гривень на десять чоловік, щоб купить біноклі.

Була ситуація, коли військові з Краматорського аеродрому просили у нас швейну машинку, бо форма прийшла в повну непридатність. Зараз ми збираємо їм гроші на форму.

Одна з найбільших проблем, на яку скаржаться вояки, – це те, що їм не видають армійські магазини до АК-74. Насправді вони нічого не коштують і їх валом лежить на складах Міноборони, але в статуті написано, що на руки можна видавати лише чотири. Це 120 патронів або 5 хвилин інтенсивного бою.

Військові нам кажуть: "Ми можемо воювати без нічого, а от без патронів ми воювати не можемо". Тому ми купуємо і магазини. Насправді треба просто скасувати якийсь папірець, або дати комусь наказ в Міноборони і видати те, що припадає пилом.

Дуже сильно нам допомагає українська діаспора. Нам присилають кошти з США, Канади, Європи – по 100 євро, по 100 доларів. Можливо, для них це не дуже відчутна сума, а для нас кожна копійка дуже важлива, щоб зберегти комусь життя в українській армії.

В цілому настрій у військових бойових, сподіваються, що до осені все закінчиться і вони повернуться додому.

Марина Данилюк


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.