Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ТОРЖЕСТВО УКРАЇНСЬКОГО ПРАПОРА В ДЕРАЖНОМУ [Випуск № 1334]

30 червня 1941 р. ОУН (б) проголосила у Львові «Акт відновлення Української Держави». Німці заарештували С. Бандеру і багатьох його соратників, але це не спинило патріотів, вони і далі закладали органи української влади на місцях. 7 липня 1941 р. такі органи були створені в Деражному.

Всюди проходили демонстрації на підтримку Української держави. 27 липня 1941 р. у Рівному відбулося Свято Української державності, а потім величава хода, на яку зібралося близько 10 тис. жителів Рівного і довколишніх районів, у т. ч. була присутня делегація з Деражного. Люди йшли з оркестрами, прапорами й написами «Боремося за державу Володимира Великого», «Хай живе Одна Нероздільна Українська держава», «Хай живе наш Вождь Бандера». У той самий день пройшла демонстрація за участі до 10 тис. осіб і в Здолбунові.

У Деражному подібне свято відбулося 19 серпня 1941р. На нього прибуло кілька тисяч чоловік. За спогадами Ніни Снічук, велелюдні колони йшли з далеких сіл пішки з хоругвами в супроводі оркестрів і збиралися коло церкви. Радощам не було меж, люди віталися, як на Великдень: «Христос воскрес!». Після служби, яку відправив о. Іван Гаськевич, делегації рушили в парк. «На цю урочистість зібралося коло 3000 душ з довколишніх сіл селян та інтелігенції – старших громадян, молоді та шкільної дітвори. Усі вони прийшли організовано в лавах, часом навіть з досить далеких околиць, з прапорами і прикрашеними портретами на чолі кожної групи, та скоро заповнили великий майдан у парку», писав у «Волині» учасник тих подій Ніл Хасевич.

Священик відслужив молебень і посвятив українські прапори. Після того з балкона палацу Потоцького виступали промовці. Найбільше враження на присутніх зробив виступ малої школярки, яка розповіла, як пише Н. Хасевич, «про недавні більшовицькі порядки, спроби совіцьких «педагогів» здеправувати і зденаціоналізувати українську шкільну молодь». Цією малою школяркою була Раїса Лук`янчук з хутора Олександрівки. Згодом вона долучилася до повстанської діяльності. Була зв`язковою, збирала одяг для повстанців, відвідувала збори ОУН на Бичальських хуторах. У квітні 1945р.влада засудила неповнолітню патріотку до 10 р. позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Не знайшлося зрадника, який би доніс про виступ дитини на освяченні прапорів, тоді кара була б ще жорстокішою.

На мітингу виступила місцева українська активістка Софія Штабровська. Її виступ тривав 20 хвилин. Вона закликала боротися з ворогами і, користуючись нагодою, зміцнювати українську владу. Тодішні деражненці, напевно, відчували, що пройде трохи більше півстоліття і в такі самі серпневі дні, але вже разом з усією відродженою Українською державою вони самі, їхні діти й онуки святкуватимуть День державного прапора.

Символічним виглядає і те, що через 50 років, в травні 1991 р., практично на тому самому місці в деражненському парку знову було освячено і вивішено український прапор. Про хід подій розповідає Володимир Самчук, тепер директор Рівненського обласного центру народної творчості, а на той час директор музичної школи і депутат Деражненської сільської ради. У 1990 р. за підтримки голів обласного та районного відділень Товариства української мови (відповідно Б. Степанишина та С. Праска) він створив у Деражному низовий осередок цього об`єднання, куди ввійшла передова місцева інтелігенція.

• На початку 1991 р. я, як депутат і голова ТУМу, порушив на сесії питання про підняття над будинком сільської ради національного синьо-жовтого прапора, згадує Володимир Самчук. – Це викликало непрості дебати.

На той час ще існував Радянський Союз і над приміщенням сільської ради висів т. зв. червоно-лазуровий прапор УРСР. Місцева влада, остерігаючись гніву районного керівництва, яке тоді було повністю комуністичним, запевняла, що це і є наш український національний прапор. Розгорілася суперечка.

• По правді кажучи, більшість тодішніх депутатів зайняла нейтральну позицію, продовжує п. Володимир.– Були пропозиції вивісити прапор над стадіоном. Я заявив, що наш прапор у кущах висіти не буде.

Ситуація змінилася після виступу головного агронома місцевого колгоспу, нині покійного В. Шабаровського, який був членом виконкому. Він активно підтримав підняття національного прапора. Було вирішено питання винести на референдум і вчинити так, як звелить народ. Опитування призначили на 17 березня 1991 р. Результати виявилися очікуваними: з 2 тис. виборців, які взяли участь у плебісциті, 1800 проголосували за рідний прапор, а 200 — проти.

Українське національне знамено урочисто піднесли над будівлею Деражненської сільської ради 26 травня 1991 р. На святі, крім іншого, заклали камінь під майбутній пам’ятник Т. Шевченкові. Як і 50 років тому, святкування було велелюдним, прапор, як і колись, освячував український священик. Були спортивні змагання, виступи аматорських колективів. На мітингу виступали як люди від влади, так і активісти патріотичних організацій, зокрема з Рівного і Костополя. Як і в 1941 р., у парку грала духова музика. Вчителі місцевої музичної школи до свята переклали хорову партитуру гімну «Ще не вмерла Україна» для виконання її духовим оркестром.

• Це було перше виконання національного українського гімну духовим оркестром на публічних заходах. Принаймні в нашій області. Може, і в Україні,– пригадує В. Самчук.

Увечері про подію повідомило радіо «Свобода», а в республіканській газеті «Молодь України» 31 травня з`явилася замітка про тріумф синьо-жовтого прапора в Деражному. Колишня повстанська столиця («Від Деражна до Постійна Україна самостійна») вкотре продемонструвала високу національну свідомість своїх громадян.

Володимир Шабаровський, член Національної спілки письменників України.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.