Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як оберігати дітей від пропаганди СРСР, - вчили батьків вояки УПА в 50-і [Випуск № 1333]

Днями у Янівському лісі, поблизу Львова, чоловік знайшов алюмінієвий бідон із архівними матеріалами УПА і знахідку передав директору Національного музею «Тюрма на Лонцького» для зберігання в Архіві Центру досліджень визвольного руху. Останній документ датований 1951 роком, що свідчить про те, що архіви пролежали у землі 66 років. Серед матеріалів – цінна інформація про діяльність українського підпілля у 1948–1951 роки, збереглось чимало друкованих видань і вперше знайдено дитячий журнал, який видавали у 40-х українські підпільники.

Алюмінієвий бідон має номер 8809 і дату – 1946 рік. Радянська влада спеціально нумерувала бідони. Адже енкаведистам було відомо, що українські підпільники у них ховають документи і закопують у землю. Якщо на молочарні не виявляли бідона, то когось із робітників підозрювали у співпраці з УПА. Часто упівці просто підпалювали будівлі, забираючи бідони, щоб ніхто не постраждав від НКВС.

Віднайдений днями бідон був закопаний у Янівському лісі. Завдяки піщаному ґрунту він зберігся ідеально, відповідно у гарному стані і матеріали, хіба що трішки вологі. Майже всі документи розбірливі й датовані 1948-м – першою половиною 1951 року, охоплюють Львівську, Рівненську, Івано-Франківську області, частину Чернівецької. Вочевидь, припускає директор музею «Тюрма на Лонцького», історик Руслан Забілий, спеціально привезли архіви з різних регіонів на Львівщину, можливо, для служби безпеки УПА.

Матеріали мали б зацікавити мешканців Острожецького району Рівненської області (нині Млинівський). В одному зошиті дуже акуратним почерком написаний список родин, які були вивезені в Сибір з 1940 до 1948 років. Вказано прізвище та ім’я кожного члена сім’ї, рік народження, описано майно, що належало сім’ї (земля, хата, худоба), за що були люди вивезені.

В іншому зошиті детальний перелік арештованих упівців і також із інформацією про них. Вказано і тих, хто добровільно здався радянським органам влади.

Також є інформаційний звіт на 117 сторінках із Косівського району Івано-Франківщини, а це списки кадрів ОУН, протоколи мародерств Міністерства державної безпеки СРСР, організування колгоспів, винищувальних батальйонів.

«Таких звітів тут чимало. Поки що не можемо збагнути, чому матеріали у цьому одному бідоні з різних областей, немає Тернопільської. Цей віднайдений бідон є одним із найцікавіших. Мабуть, ці матеріали були привезені для найвищого керівництва підпілля», – каже історик Руслан Забілий.

Вперше віднайдені і передані у музей кілька номерів дитячого підпільного ілюстрованого журналу «Малі друзі», 1948 року видання. У ньому вірші для дітей, оповідання, загадки, і навіть ігри, але історичного змісту, написано для сприйняття дитиною. Дітям нагадують: «говорім рідною мовою».

На обкладинці написано «журнал для дітей» і вгорі гасло – «Воля народам! Воля людині! За Українську Самостійну Соборну Державу!». Це було гасло видання, коли у 1947–1948 роках журнал для української дітвори видавали українці в таборі для переміщених осіб у Німеччині. До Другої світової війни він виходив у Львові, в роки війни, в 1940–1944 роки, у Кракові.

«Перший склад – число це буде,

Другий – в устах мають люди.

Ціле слово… Хто вгадає?

Герб наш назву таку має».

Поради батькам

Українські підпільники у 1950 році дбали про виховання молоді і видали «Вказівки батькам у вихованні дітей», про те, як захистити розум і свідомість дитини від впливів радянської пропаганди як з преси, так і зі школи, садочка. Для прикладу, радять батькам: «виясніть дітям, що російський народ не є старшим братом нашого народу, не є його опікуном і визволителем. Російські большевики є ворогами українського народу, його визискувачами і гнобителями»; «виясніть дітям, що «піонери», «комсомольці» та інші большевицькі організації є шкідливі для нашого народу, вони мають на меті збольшевичити наших дітей, зробити їх слухняним знаряддям у руках ворожої нам большевицької партії. Вони мають завдання роз’єднати нас»; «навчіть дітей, як вони мають ставитись до большевизму і большевиків. Не вірити большевикам, уникати їх. Доросла молодь не сміє допускатися ближчих відносин і подруж з большевиками. Не вживати російської мови, не здороватись по-большевицьки, по-російськи»; «на кожному кроці поясніть, яку шкоду роблять большевики»; «навчіть правильного ставлення до большевицької школи»; «спростовуйте дітям большевицьку пропаганду».

«Питання ще тоді, у 1950 році, піднімались, які досі для нас є актуальні, а тим паче сьогодні через призму війни з Росією, коли російська пропаганда дуже велика і має вплив на людей. Тобто, підпільники вчили українців, як бути українцями. Самі так не робіть, як би ви не хотіли, щоб робили ваші діти, у родині і гурті будьте одностайними у засудженні злих вчинків – так радили батькам. Якби таке знайшли у хаті, то це була підстава для переслідування органами НКВС, бо свідчило про зв’язки з підпіллям», – наголосив історик.

Серед віднайдених матеріалів є чимало праць тодішніх сучасників про Україну, історію – «Наше становище до російського народу», «Концепція самостійної України», передрук журналу «Революціонер-пропагандист» (1949 рік), на якому написані коментарі когось із референтів пропаганди, сатиричний журнал «Хрін», але регіонального колориту, про що свідчить обкладинка. Також цікавим для дослідження історії визвольного українського руху в роки підпілля є «звітування з районів».

«Багато звітної документації з усіх територій Західної України, за винятком лише Тернопільської області. Є центральне видання проводу українських націоналістів «Осередок пропаганди і інформації», журнал підпільний. «Революціонер-пропагандист», підпільний журнал, дуже цінний тим, що тут є написані коментарі. Тут бачимо вказівку, щоб кожну зі статей видавати окремо, а це і статті, і вірші. Є інструкція для слідчих Служби безпеки УПА, як організовувати внутрішню документацію, які матеріали збирати, як їх опрацьовувати, заповнювати протоколи», – розповів Руслан Забілий.Усі документи, які передано музеєві «Тюрма на Лонцького», оцифрують і реставрують. А це ще одна знахідка, залишена оунівцями і упівцями, яка дає можливість глибше дослідити діяльність українського підпілля в роки радянської влади. Українські підпільники, закопуючи тисячі архівних матеріалів, майже 70 років тому, очевидно, розуміли, що документи будуть потрібними для майбутніх поколінь, щоб краще пізнати українську історію.

Галина Терещук


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.