Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«Алея слави» – останнє місце спочинку героїв [Випуск № 1332]

У Рівному на кладовищі «Нове», яке в народі називають «Молодіжним», розташовано Алею слави загиблим рівненським героям. Тут поховано дванадцять полеглих сміливців з чоти «Небесної сотні» та воїнів АТО. Про встановлення пам’ятників попіклувалася міська рада. Родини загиблих вибрали той варіант, який їм найбільше до душі – козацький хрест.

Газета «Волинь» продовжує серію публікацій про рівненських Героїв, чиє життя забрала російсько-українська війна.

Земля їм пухом

Храпаченко Олександр Володимирович (18.09.1987-20.02.2014)

Коли дивишся на фото Сашка Храпаченка, мимоволі думаєш: «Таким, як він, ще жити й жити, любити, творити». Молодий режисер, актор, альпініст, найкращий друг і просто закоханий хлопець – під усім цим підвела риску снайперська куля. 20 лютого 2014 року, коли бої на Майдані начебто вщухли, Герой Небесної Сотні Олександр Храпаченко заліг з товаришами на першій барикаді на Інститутській. Хтось кинув коктейль Молотова, Сашко підняв голову подивитись. Саме в цей момент в нього влучила беркутівська куля і пройшла через ключицю та легені, потрапила просто в печінку. Смерть настала миттєво. Йому було 26 років.

Все життя він провів у Рівному, де родився й навчався. Тепер на усіх дивиться із гранітної дошки пам’яті, яку почепили на його рідному університеті РДГУ, що по вул.Ст.Бандери. У цьому корпусі він ходив на пари і здобував освіту режисера драматичного театру. Знали «Храпа» усі без перебільшення. Найяскравіший студент, він був затійником і першим активістом на всіх концертах, КВН-ах, виставах. Неймовірний збіг – Сашко також знявся в одному фільмі — під назвою «Воскресіння». Там він виконав роль солдата, який повернувся з війни додому.

Олександр Храпаченко записався до 35 сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ» (мав псевдо «Вандал»). «Сашко впроваджував для своєї сотні нові ідеї і стратегії боротьби. Непохитно вірив в те, що все зміниться, в те, що вони все змінять!», – розповідають його друзі. Знав, що рідні, близькі і знайомі будуть відмовляти. Саме з цієї причини й не повідомляв, де знаходиться. Першою, кому зателефонував, була його кохана дівчина. З Катериною, з якою зустрічався 7 років, на літо 2014-го саме планували весілля…

На стіні будинку, де мешкав Храпаченко, і у школі, де вчився, відкрили пам’ятні дошки. Портрет хлопця також зображений на стеллі у центрі міста. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України Олександру Храпаченку було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). У 2015 році патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю «За жертовність і любов до України».

Похований на кладовищі «Нове» поряд з земляками-героями «Небесної сотні».

Опанасюк Валерій Адамович (20.05.1971- 20.02.2014)

Валерій Опанасюк помер, коли витягував з-під обстрілу поранених на Майдані побратимів. Таким він і був – жив для інших. Запам’яталось товаришам, як він одягав всіх, хто потребував бодай якогось утеплення, а сам ходив у не по погоді холодній сірій кофті, в якій і приїхав на Революцію Гідності. Йому уже доводилось стояти під помаранчевими знаменами і жити на вулиці в Києві, в палатках, але тоді був 2004 рік і все добре закінчилось. Не боявся він кинутись під кулі – поїхав у столицю, як тільки побачив в новинах, коли у січні загинули хлопці: «Скільки там діточок! Як я можу ховатися за їхніми спинами? Я повинен добиватися заради дітей», – пригадує сестра Наталя.

В майданівській палатці, де зупинялись рівняни, він був в найбільш складні моменти. Його знало багато рівнян, які бували на Майдані. Цілими днями чергував на барикадах, допомагав новоприбулим протестувальникам. Так з ним познайомився й Олександр Лащук: «Коли на Грушевського були складні моменти, він (В.Опанасюк – авт.) сказав, що треба там стояти, щоб не було мало людей, тому що "беркут" почне атакувати. Якось ми з ним двоє простояли всю ніч до 5 ранку на Грушевського. Казав, що після перемоги до мене подзвонить. Знову його побачив в наметі після подій 18 лютого, привітались, як давні знайомі. Він тоді записував людей на чергування. Щира, простодушна, хороша людина».

А 20 лютого обірвалось коротке життя «Валєри Тризуба». Йому було 42 роки. Сиротами лишилось четверо дітей, овдовіла дружина. І хоча їх горе розділили сотні тисяч рівнян, допомогли коштами і переселили сім’ю Героя в новий просторий будинок, це ніяк не применшує біль втрати. Вулиця Соборна ще пам'ятає, як 23 лютого стогнала земля на похоронах хлопців «Небесної сотні». Поховані вони поруч на «Алеї слави» на рівненському цвинтарі.

Волошин Ігор Анатолійович (17.11.1985 – 21.07.2014)

21 липня 2014 року до блокпосту сил АТО, що поблизу села Кам’янка на Донеччині, о 19.40 під’їхав мікроавтобус. Там був водій, а ще вибухівка. Чи то з дистанційного керування, чи то за кермом був терорист-смертник, але автомобіль підірвався. Внаслідок вибуху тоді загинуло п`ять військових, серед яких був рівнянин Ігор Волошин.

Старший сержант Ігор Волошин проходив військову службу в 39-ому батальйоні територіальної оборони «Дніпро-2». Щойно на сході почалась військова агресія, як Ігор сам пішов у військкомат, але там його справу все відкладали. Юнак не хотів зволікати і сам звернувся в батальйон тероборони, що базувався в Дніпропетровську. А вже 16 травня у добровільному порядку був мобілізований Красногвардійсько-Кіровським ОРВК.

Єдиний син у батьків, він загинув, коли йому було 28 років. Так і не встиг Ігор одягти обручку на палець нареченої і створити з нею сім’ю. Навчався у рівненській школі «Центр Надії». Ще у шкільні роки побував у Німеччині, Болгарії, Франції, жив у французькій сім'ї за програмою обміну. Закінчив Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж за спеціальністю «Банківська справа» з відзнакою. Працював в Укрексімбанку та навчався на економічному факультеті Національного університету водного господарства та природокористування. Під час Майдану 2004 року разом з іншими студентами на кілька днів їздив у Київ, де брав участь в акціях протесту.

Останнє фото на сторінці в соціальній мережі Ігоря Волошина, де хлопець разом з іще двома побратимами у формі, має символічний підпис: «Вірні сини Петлюри та Бандери стоять на сторожі рідної землі». А в графі життєве кредо слова: «Подих смерті додає смак Життю».

Рівняни прощалися із солдатом в залі університету РДГУ. Труна із тілом була накрита синьо-жовтим стягом. Коли героя відспівали в Покровському соборі під клич людей «Герої не вмирають!», Ігоря Волошина провели на останнє місце спочину – кладовище «Нове».

Марія Палій


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.