Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«Алея слави» – останнє місце спочинку героїв [Випуск № 1331]

У Рівному на кладовищі «Нове», яке в народі називають «Молодіжним», розташовано Алею слави загиблим рівненським героям. Тут поховано дванадцять полеглих сміливців з чоти «Небесної сотні» та воїнів АТО. Про шістьох з них ми вже писали в попередніх числах „Волині”. Продовжуємо свою розповідь.

Земля їм пухом

Карнаухов Микола Миколайович (20.07.1965 – 6.02.2015)

Позивний «Нежурись» міг отримати лише той, хто справді не падав духом, навіть на війні. Микола Карнаухов мав 48 років і вчене звання, коли його покликали на передову. Народився він у місті Кокчетав (Казахська РСР), по батьку – росіянин. Вступив на механічний факультет Українського інституту інженерів водного господарства, який закінчив і отримав кваліфікацію інженера-механіка. У 1983-1985 рр. проходив строкову військову службу у Військово-Повітряних Силах. Потім навчався в аспірантурі, після закінчення якої доля зв’язала його з кафедрою автомобілів, автомобільного господарства та технології металів. Пройшов шлях від асистента до доцента. Микола - автор більше 50 наукових і навчально-методичних праць, зокрема 4-ох авторських свідоцтв і патентів на винаходи.

І такого фахівця ЗСУ покликали до бою. Хоч мав медичні підстави, давню черепно-мозкову травму, був мобілізований у серпні 2014-го. Ніс військову службу в 57 -й бригаді Збройних Сил України. Спеціалізація - сапер. В січні 2015-го, коли вивозили поранених «кіборгів», частина бійців з його бригади потрапила в полон до російсько-терористичних сил, багато хлопців загинуло.

29 січня підрозділ Карнаухова був безпосередньо задіяний в бою за Дебальцеве. 3 лютого провели 2 бої, вдалось підбити БТР терористів. Написав дружині останнє смс: “Йдемо на Дебальцево. Не поминайте лихом”. Останнє місце дислокації – Чорнухіно, що за 10 км, від Дебальцевого. За інформацією, у двір, де перебував Микола та ще четверо його хлопців, вистрелив російський танк. Одному бійцю голову відірвало, а Миколі - ноги і руку. Вважався зниклим безвісти, його востаннє бачили пораненим. Тоді ж зникли старший солдат Віталій Іскандаров та солдати Олександр Мокляк й Євген Шверненко.

Звісно ж, сім’я довго не хотіла вірити в найгірше, але потім впізнали вбитого Миколу на відео, яке зняли та виклали в інтернет бойовики. Загинув 6 лютого, а поховали аж через місяць, бо окупанти не віддавали тіло нашого героя. Із ним прощалось все місто, численні колеги, студенти та друзі несли квіти до НУВГП, де стояла його труна. 10 березня його поховали в Рівному на Алеї Героїв кладовища «Нове», хоча смерть він свою передчував і просив знайти останній спочинок в рідному селі Гощанського району.

Указом Президента України, “за особисту мужність і високий професіонализм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Згідно з рішенням Рівненської міської ради Карнаухову Миколі Миколайовичу було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне». В його честь назвали одну із вулиць (колишня Мірющенка), а в навчальному закладі, де викладав Микола, відкрили меморіальну дошку пам'яті.

Арутюнян Георгій Вагаршакович (04.07.1960 – 20.02.2014)

Біля Монумента Незалежності у Києві обірвалось життя Георгія Арутюняна. Очевидці точно бачили це – в такому символічному, а тепер і трагічному місці, наздогнала його куля снайпера. Беззахисний і беззбройний, він був одним із сотні, що загинули в Революції Гідності. За походженням, – вірменин, помер Георгій все ж Героєм України. Мешкав у Рівному, де й створив сім’ю. Від першого (громадянського) шлюбу має двоє повнолітніх доньок. У 2009 році одружився вдруге (офіційно), але щасливо прожив недовго – через кілька років дружина померла. У них залишилась маленька донька Арутюнян Ашхен (2010 р. н.). Тепер вона кругла сирота... Друзі пригадують, що він не боявся смерті, а боявся лишити дітей напризволяще.

Поки, міг Георгій їздив на заробітки за кордон, працював на рівненському водоканалі, а ще активно займався громадською діяльністю. Був партійним активістом, протягом кількох років працював у наметі всеукраїнського об’єднання “Свобода” та проводив активну агітаційну роботу, постійно відвідував усі загальноукраїнські патріотичні акції та заходи. Мав псевдо «Кавказ». Такі люди не обмежуються активізмом у наметі, такі - готові до дії. Тому, щойно спалахнув Євромайдан взимку 2013-го, Георгій подався у Київ. Це була вже третя його революція – до цього активно брав участь у Помаранчевій революції та революції Троянд в Грузії. Остання яскрава згада його побратимів і поплічників – як він підкидав шини у вогонь, щоб снайпери не бачили куди влучати по людях. «Ранком ми разом із Кавказом сходами з боку Хрещатика пробиралися до стели на Майдані, беркутівці закидували нас світло-шумовими гранатами, а підійшовши ближче, Жора сказав, що стріляють снайпери і нам варто повертатися назад. Я поклав шини і почав відходити, а повернувшись за мить, побачив, що Кавказ взяв шини і побіг вперед до барикади, в цей момент він безмовно впав від кулі снайпера з Інститутської», – згадує свободівець з м. Дубно Юрій Коханець. Куля ввійшла в лівий бік шиї та вийшла з правого плеча. Це сталось 20 лютого 2014 року. Тіло загиблого було перенесено до Михайлівського Золотоверхого собору , згодом його разом з іншими загиблими рівнянами привезли у Рівне. Хоча це було опівночі, сотні людей та машин зустрічали тіла героїв зі свічками і створили живий коридор. Прощання в драмтеатрі було найбільш масовим та сумним, яке бачили в місті. Похований 23 лютого на «Новому» кладовищі в Рівному поряд з іще двома Героями «Небесної Сотні».

Указом Президента України Петра Порошенка за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Георгію Вагаршаковичу Арутюняну посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”. А патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно). 3 червня 2014 року рішенням сесії Рівненської міської ради Георгію Арутюняну присвоєно звання “Почесний громадянин міста Рівне” (посмертно) та нагороджено відзнакою “За заслуги перед містом” І ступеня (посмертно).

Марія ПАЛІЙ


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.