Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
12
листопада
Випуск
№ 1345 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Навіщо знімати мораторій на продаж сільськогосподарської землі [Випуск № 1322]

В Україні 25 років тривають суперечки щодо того, чи потрібно продавати сільськогосподарську землю, чи станеться диво і наша прекрасна країна стане могутнім агролідером сама по собі. Ці дискусії знакові, оскільки показують прірву між нами і розвиненим світом. І ця прірва культурна, цивілізаційна, а не економічна. От приміром, людей дуже турбує таке питання: вводиться вільний продаж землі, за нею йде підняття цін на продукти (хоча вони і зараз ростуть як на дріжджах) ну і т.д., а населення як отримувало 100 у.е в середньому, так і буде отримувати. В результаті населення біднішає і недоїдає, а хтось на верхах «заробляє» на черговий будинок, машину, фабрику і т.д.
Дивний українці народ, хочуть жити, як в Норвегії, але щоб ціни були, як в Україні. Так не буває. Зростання вартості активів тягне за собою зростання цін. Так склалось. Такі закони економіки. Чим багатша країна, тим вищі ціни. У Британії вам чашку кави за 20-30 гривень не наллють, але українці чогось рвуться до Британії. Так буде і з землею.
У нас скаржаться, що в країні всього кілька десятків тисяч фермерів, а в сусідній Польщі кілька мільйонів, але при цьому бояться ввести продаж землі, щоб олігархи її не скупили. Адже в Польщі давно існує ринок землі. Однак у нас взагалі навіть не замислюються, що це якось взаємопов'язано. Тобто, багато фермерів не може бути без приватної власності, без Земельного банку, де вони під заставу можуть взяти кредити на покупку насіння або сільгосптехніки, без споживчого ринку, без розвиненої інфраструктури, яка дозволяє збирати, зберігати і доставляти до споживача продукцію. Все це зникає з погляду критиків продажу землі, але залишають одну тезу - є багатющі чорноземи і величезні гроші, які колись можна буде на них заробити, але колись настане в той момент, коли з'являться ідеальні люди з неідеального середовища і по справедливості все розподілять.
Але добре, припустимо, є загроза, що земля потрапить в руки агробаронів (за великим рахунком, вона вже в їх руках через довгострокову оренду). Але чому не ввели продаж землі в 1992 році, коли ніяких олігархів не було? На що сподіваються ті, хто гальмують продаж землі?
Зрештою, усе в наших руках. Ми самі повинні запропонувати таку модель земельної реформи,  яка б враховувала українські інтереси, інтереси українських фермерів і розвиток сільських територій.  Адже в наших силах впорядкувати державний кадастр землі, навести лад в обліку земель, прописати в законі, що продаж землі може бути доступний тільки фізособам-українцям і в обсязі не більше 200 га землі на одну особу. Модель, яка має бути запропонована, має містити чіткі запобіжники проти того, щоб українську землю просто скупили ті, хто хотів би на цьому просто нажитись
Насправді, ті, хто гальмують продаж землі, сподіваються, що вони і далі будуть за копійки її орендувати і отримувати надприбутки. Інша маса  від нерозуміння сподівається на те, що можна досягти процвітання без приватної власності, без свобод, без освіти, просто сидячи на таблиці Менделєєва і чорноземах, нічого не роблячи. При цьому вона буде отримувати ренту від дурних іноземців, які будуть платити шалені гроші за доступ до унікальних українських ресурсів.
Насправді, ця логіка «пересічного громадянина» нічим не відрізняється від логіки олігархів. У нас кожен другий рантьє. Хтось здає в оренду розвалену хрущовку, що дісталася від бабусі, селянин здає в оренду землю агробаронам, держава за копійки здає в оренду газові мережі і енергетичну інфраструктуру, а олігархи наживаються на тому, що використовують всі ці дармові ресурси, не вкладаючись в розвиток. В Карпатах рубають ліс, в Поліссі копають бурштин, чиновники отримують за хабарі статус інвалідів або атомників і так по колу (мені розповіли недавно, що в одній з областей на 1,4 млн населення 1,2 пільговиків). Тож звідки, якимсь дивним чином в цьому світі примітивних інстинктів повинна з'явитися індустріальна міць, технопарки, розвинена правова культура, краща медицина і освіта? Фактично, за всю цю красу повинні платити пара-трійка мільйонів чоловік, які працюють у поті чола, генерують капітал і яких за це нещадно пресують.
Це просто геніальна у своїй абсурдності соціальна система. Але оскільки вона суперечить здоровому глузду і базовим принципам людського співжиття, то вона приречена на смерть. Власне кажучи, демографічна статистика це і фіксує -  на 300 тис, що народжуються, у нас 600 тис. померлих плюс мільйони біжать за кордон в пошуках кращої долі.
Українці погано розуміють, що справедливість є продукт системної діяльності, часто запеклої боротьби за свої інтереси. Недостатньо два рази вийти на Майдан, щоб настав рай, потрібно десятиліттями вибивати собі те, що вважається само собою зрозумілим у Норвегії, Британії чи Франції. До речі, в цих країнах така боротьба тривала десятиліттями, а то й століттями. Англійська революція 17 століття почалася в 1640 році, а закінчилася під час Славної революції 1688-1689 років. Але пройшло ще понад 200 років, перш ніж в Великобританії остаточно з'явилися загальне виборче право, розширилися права жінок, профспілки і багато чого ще. При цьому розділ землі йшов далеко не по справедливості, а по праву сильного.
Тому безглуздо очікувати настання справедливості. Справедливість є наслідком дій мотивованих соціальних груп. Поки ж українські селяни не почнуть об'єднуватися в політичні організації, а фермери не створять свої реально працюючі асоціації, справедливість буде полягати в тому, що вони будуть отримувати 100-200 доларів в рік за свої паї. Агрохолдинги і далі будуть вичавлювати із землі максимальні доходи, виснажуючи наполовину виснажені українські чорноземи. Тим часом, у світі будуть з'являтися такі вертикальні ферми, чия продуктивність вже зараз в 350 разів вище. І таким фермам чорноземи взагалі не будуть потрібні.
 Саме тому потрібно скасувати мораторій на продаж землі. Він запустить процес формування класу власників в Україні, який у нас до  цього часу до кінця не оформлений. В Україні досі немає розуміння, що саме власники є тим класом, який перетворив Європу в процвітаючу територію. У нас в суспільстві широко поширене презирство до власників, тому ми спостерігаємо тотальне злодійство на всіх рівнях. За цією культурою стоять століття поразок від зовнішніх загарбників і радянські експерименти, що відклало глибокий травматичний слід на нашій національній культурі. Власність розглядається як щось тимчасове, тому потрібно максимізувати вигоду в короткостроковому періоді і взагалі не думати про довгострокову. Тому в нашому суспільстві домінують хижацькі установки щодо землі, лісу, надр і взагалі всього, що нас оточує. Ці тенденції не переламати очікуванням кращих часів. Вони просто не настануть, якщо ми не почнемо вносити ясність у те, що і кому належить.
Україні потрібен господар і не господар-одноденка, а суб'єкт, який усвідомлює, що його власність і його права гарантовані державою і суспільством, який розуміє вигідність цього. Зняття мораторію запустить процес в цьому напрямку. Це, звичайно ж, відбудеться не відразу. Напевно, знадобиться кілька десятиліть перш ніж ми прийдемо до більш розвинутих форм державного і суспільного устрою. Але для цього необхідно зробити перші хворобливі, але необхідні кроки.
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.