Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

МАМІ СНИТЬСЯ СИН І ВОНА ВІРИТЬ, ЩО ВІН ЖИВИЙ [Випуск № 1322]

Є на Костопільщині таке село – Пісків. Звідти на Схід України поїхало воювати аж 32 чоловіків – це найбільше в районі. Але є й інша, сумна статистика – до дому, до коханих, до батьків, до дітей не повернулось троє наших захисників. Досі тяжко переживає втрату родина Головчаків. Наприкінці серпня 2014-го на Донбасі загинув Сергій Головчак. Молодий чоловік  прослужив лише п’ять місяців…
-    Я його просила: не їдь, ну, не їдь, а він каже: «Мамо, там хлопці чекають, теж хочуть поїхати додому. Я мушу їхати». То він після відпустки поїхав з дому 13 серпня, а 23-го ми ще з ним поговорили, і все, і зв`язок обірвався. Він був біля селища Дзеркальне, там їх було 200 чоловік. В Києві Порошенко святкував парад до Дня Незалежності, а там їх оточили  російські війська, - розповідає мама Галина Головчак.
Сергій Головчак народився 17 липня 1991 року. Після закінчення загальноосвітньої школи вступив до Рівненського вищого професійно-технічного училища, де здобував спеціальність майстра гіпсо-картонних конструкцій. До Збройних Сил України був призваним у 2009 році та зарахований у ряди пожежників. Після закінчення строкової служби працював на місцевому підприємстві – ТзОВ «Свіспан Лімітед». В зону проведення АТО мобілізований одним із перших у районі. У званні старший солдат потрапив у 3-й батальйон 7-ї роти 51-ї ОМБР помічником кулеметника. Згодом перевели у штурмову бригаду.
-    Він зразу був під Волновахою, отоді як там постріляли хлопців, то вони за 3 км стояли вони від Волновахи. А потім їздили по Донецькій області, по Луганській - скрізь були. Я все ходила, добивалася, щоб його вернули.
Матір досі не може собі пробачити, що відпустила сина на війну. Адже вона – інвалід І групи, перенесла інсульт і потребувала його догляду.
-    Забрали 10 квітня 2014 року - це перші хлопці, які пішли. Він же служив в пожежній частині - хіба, вони вміли стрілять? Що вони? Хлопці голодні, холодні. Вже як тут на полігоні були, то розказували, що пити не було що і їсти не було що: «Це, - каже,- мамо, тільки квіточки - ягоди будуть потім».
Що сталось із Сергієм 24 серпня достеменно не відомо. О 4 ранку російські війська почали масовий артобстріл. Більше він на зв’язок не вийшов. Далі були 4 місяці довгих пошуків. Солдата вважали зниклим безвісти. Сім’я обривала телефони керівників, військових, волонтерів, відомих людей. Дзвонили навіть до Руслани Лижичко, Оксани Білозір і до Корбана. Та й самі отримували підозрілі повідомлення, що ніби то хтось бачив їх сина і готовий видати це за викуп.
- Були дзвінки всякі, що знайшли. Навіть один представився офіцером Новоросії. Казав, що він у них в полоні, «вишліть 8 тисяч, ми його вам перевеземо в Дніпропетровськ». Я відповіла, що вишлю 8 і 10 тисяч, бо до Корбана подзвонили, а він каже: «затягуйте час». Просила, щоб дали мені поговорити з сином по телефону, а тоді я буду висилати гроші. А той мені: «Ми його віддали донським козакам - він працює в полі...»
І з сепаратистом навіть говорили - ми весь час дзвонили на мобілку, я і невістка, то обізвався хлопець. Мобільний, каже, взяв в БТР-і. Питаємо, де ж Сергій, а він: «Від ваших чоловіків осталися тільки вуха і тапочки…»
У грудні подзвонили з СБУ й повідомили, що знайшли Сергія, що він похований в Дніпропетровську. Ідентифікували його рештки за аналізом ДНК. Але мати Галина все ж не йме віри, що це її сина привези в закритій труні:
- У селищі Дзеркальне стояла їхня бригада - це під Іловайськом недалеко. А вже в тих паперах, як їздили забирати в Дніпропетровськ, то він в другому місці значиться – в Березово-Садове, а це далеко від Дзеркального.
Я не вірю, бо де він був і де найшли останки? До цих пір всім кажу: не вірю, що він загинув, не повинен був загинути.
Сниться всім, що живий і мені сниться: стоїть вже труна в залі, а я «сину, де ти є»? Закрила очі: «мамо, нас тримають у глибокому темному льосі».
Йому було, 23 роки. Вдовою лишилась молода дружина і син Іванко, якому ще 2 років не було, коли він востаннє бачив татка. На пам’ять про те сім’ї лишився орден «За мужність» III ступеня, який Президент присвоїв посмертно герою Сергію Головчаку.

МАРІЯ ПАЛІЙ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.