Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«МЕНІ БУЛО НЕ ДО ЕМОЦІЙ - У МЕНЕ НА РУКАХ ЛЮДИ» - ЯНА ЗІНКЕВИЧ [Випуск № 1322]

Рівнянка, якою пишаються не лише земляки, дівчина, чия мужність вражає навіть досвідчених воїнів, лідер, який веде за собою, волонтерка, яка тихо і віддано робить свою справу – Яна Зінкевич завітала до рідного міста. Раніше дівчина рідко навідувала тут батьків і друзів – усю себе віддавала війні. Та автокатастрофа і подальші особисті випробування змінили ритм її життя і повернули до початків. Вона і досі займається медбатальйоном, курує безліч справ, але прийшов час подбати про себе і маленьку донечку. Зараз дівчина готується до зовнішнього незалежного оцінювання – збирається поступати в медичне. Бо, як не дивно, у головної «Госпітальєрки» країни не має завершеної лікарської освіти.
- Я зараз буду вступати в медичний університет. Перший іспит вже здала, лишилось ще три. Пізно до цього дійшла, бо після закінчення школи почалась війна і в мене не було ні часу, ні можливостей. А зараз я можну на відстані функціонально підтримувати стан підрозділу «Госпітальєри» і є час для навчання.
Дивовижним здається, як 19-річна дівчина, без знань, без гарту зуміла пережити пекло війни 2014 року, як не втікла, побачивши перших поранених і вбитих.
- Найперше треба було зорганізуватись. Тоді було багато простору для ініціативи. Кожен починав робити те, що він може. Так от я вирішила охопити медицину, бо її, як такої, в ЗСУ на той момент не було.
Потрібна була сміливість і рішучість, бо, коли багато поранених, всі втрачають контроль, не розуміють, що робити, навіть досвідчені медики губились. Одне діло працювати в лікарні - інше на полі бою. Це з часом ми почали запрошувати спеціалістів з-за кордону, парамедиків і вчились у них.
«Госпітальєри» не відбулися б, якби не волонтери і благодійник. Останні забезпечували матеріально - хтось купляв препарати, заправку, навіть автомобілі. Яна Зінкевич відзначає, що за 3 роки війни люди «видихнулись»,  фінансування  стало мінімальне, але воно дозволяє триматись і працювати. Так само і з медиками батальйону:
- На початку нас було кілька чоловік і діяли ми розосереджено. А потім стало 5…10…20… Зараз через «Госпітальєри» пройшло понад 500 волонтерів. Активно діючих лишилось понад 60. У цих людей є сім’ї, робота, але вони беруть відпустку і приїжджають на ротацію.
Пройшов час, коли треба було тримати люд на базі. Зараз у зоні перебуває кілька чоловік, яких вистачає, щоб формувати списки, заявки, препарати відправляти, розвозити групи, проводжати людей додому – 10 чоловік цим займається. Решта людей приходять ротаціями – двічі в місяць. За 15 днів (стільки триває зміна) можна показати ефективність і не виснажитись. Адже робота з пораненими морально дуже тяжка.
З тих,  хто починав в «Госпітальєрах» у 14 році, лишилось працювати буквально 5 чоловік. Ті, хто приходять зараз їм на заміну більш молоді, юні, нещодавні випускники.
- А в 2014 р. люди мали бути більш універсальні – повинні були, крім того, вміти водити машину, взяти до рук зброю. Тоді відправляти одного медика було нереально. А зараз - стрілок, водій, медик, парамедик - стало більш цивільно. Маємо підтримку ЗСУ й інших підрозділів, які допомагають в охороні, а ми вже турбуємось виключно про медицину.
Визнаючи ті жертви і страждання, які довелось перенести волонтерам, Яна все ж вважає, що питання про присвоєння таким людям звання «учасника бойових дій у зоні АТО» - не в пріоритеті. Мовляв, багато хто з поранених бійців такого статусу не мають, а вони на його заслуговують більше, ніж волонтери. Та час розставить все по місцях.
- Це не погана ініціатива, але не на часі. Учасник бойових дій – це людина зі зброєю, або медик на передовій, може бути аеророзвідка. Не може волонтер бути учасником, бо людина, яка пішла на контракт і відслужила, матиме такі самі пільги, як волонтер – це не правильно, я вважаю. Інакше за цим статусом будуть іти самі нахабні, а ті, що щиро робили свою справу, вони скромні і промовчать.
Як організація «Госпітальєри» зміцніли - у них тепер є стандарти, за якими вони працюють, є автомобілі, цінні особисті зв’язки. Та й робота, каже Яна, стала легшою, хоча і менш цікавою. Але всі параметри, вимірювання, нарікання – ніщо, порівняно з тим, що цей медичний підрозділ за час свого існування врятував життя 2 тисяч бійців!
- Відчуваю гордість за те, що вдалось зібрати таку команду, що в Україні стільки людей, які готові на самопожертву, які готові покласти життя, аби допомогти врятувати. Не всі можуть бути бійцями, але вони намагались принести максимум користі. Для когось одне життя - це одне життя, а для когось - це цілий світ, і це є так. Кожне життя треба берегти.

МАРІЯ ПАЛІЙ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.