Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Без права на забуття [Випуск № 1322]

У вогні перетоплюється

залізо у сталь,

у боротьбі перетоплюється

народ у націю.

Євген Коновалець

Народився Євген Коновалець 14 червня 1891 р. в селі Зашкові неподалік Львова, де його батько Михайло був управителем місцевої народної школи, мати Марія походила з українського   роду священиків Венгриновських, а дід отець Михайло Коновалець довгі роки був греко-католицьким парохом в цьому селі. Тут він у 1901 р. закінчив народну школу і продовжив навчання в   українській академічній гімназії Львова, яку закінчив у 1909 р. та вступив до Львівського університету на студії права. Опановуючи правничу освіту, Євген Коновалець активно включився в діяльність львівської «Просвіти», української національно-демократичної партії, веде завзяту боротьбу проти польського шовінізму за український університет у Львові. Добу в українській історії, на тлі якої виростав Євген Коновалець, можна сміливо назвати в Галичині добою студентського підйому. Ідеї, які згодом ставали всенаціональними, в своєму зародку були насамперед студентськими ідеями. І якраз в це студентське життя включився Євген Коновалець, ставши одним з його провідників.  В 1912 р. Євгена Коновальця (як студента) було залучено до військової служби на один рік у старшинській школі Львова австрійської армії. Військова служба переконала його, що українській молоді необхідно також мати військову підготовку і тому ініціює організувати окреме студентське товариство для військового вишколу його членів під назвою «Січові Стрільці». Його ініціативу підхоплюють спортивно-руханкові товариства «Січ» і «Сокіл», які утворюють такі ж відділи для військової підготовки під назвою «Січові Стрільці» як секції січових і сокільських гнізд і вся Галичина вкривається сіткою військово-вишкільних самостійних організацій «Січових Стрільців», а Євген Коновалець не зайняв формально-провідного посту  в ні одній із цих формацій, а однак всі «Січові Стрільці» називали його душею цього руху і своїм ідейним провідником. Найбільший вплив на формування особистості молодого політика Коновальця мали Іван Боберський, Мирослав Січинський, Дмитро Донцов.
З початком Першої світової війни в серпні 1914 року хорунжий Коновалець був мобілізований до австрійської армії, а наприкінці квітня 1915 року в Карпатах відбувся героїчний бій за гору Маківку, в якому брав участь і Коновалець  як старшина австрійської «Крайової оборони», до складу якої входили представники різних національностей Австро-Угорщини. Фронтову позицію гори Маківки спільно з ним також відстоювали частини Українських Січових Стрільців (УСС). Російські війська провели сильний наступ на Маківку і частини «Крайової оборони» та УСС не витримали ворожого наступу й  відступили, а Євген Коновалець потрапив до російського полону. Перебуваючи у таборі для військовополонених у Чорному Яру та Царицині, 26-літній Євген Коновалець вже мав тверді переконання, що для України назріла нагальна потреба створити власні збройні сили. І він став одним із творців Українського війська після проголошення Української Народної Республіки (УНР). Знаходячись в полоні, Євген Коновалець неодноразово надсилав письмові звернення до Центральної Ради (ЦР) про бажання полонених українців-галичан стати в ряди армії української держави. Але не одержавши відповіді, він в липні 1917 р. вибирається з полону (маючи коротку відпустку) та їде до Києва, щоб обговорити це питання. Голова Генерального Секретаріату ЦР Володимир Винниченко зустрів його з пропозиціями зовсім холодно, сказавши: - «Не своєї армії нам соціал-демократам і всім щирим патріотам треба, а знищення всяких постійних армій». Неприємне враження після цієї розмови згладив Генеральний секретар військових справ Симон Петлюра, який порадив Коновальцеві зробити письмове звернення та через Галицько-Буковинський комітет передати його Генеральному Секретаріату ЦР. Передавши це прохання про звільнення всіх полонених австрійської армії української національності та на території України та  створення з них окремої української військової частини, він повернувся до табору полонених в Царицин. Аналізуючи тогочасні  події, Є. Коновалець усвідомив, що  революція несе Україні дві різні течії: національний патріотизм, речником якої був Микола Міхновський, та соціалістичний інтернаціоналізм – Володимир Винниченко.
За своїм світоглядом Євген Коновалець був повністю на стороні націоналістичної ідеології та державницької програми Миколи Міхновського. Але ж, - Винниченко, а не Міхновський був головою Генерального Секретаріату Центральної Ради, тобто головою уряду української держави, та й голова Центральної Ради Михайло Грушевський цілком підтримував Володимира Винниченка. Після прийняття Другого Універсалу, використавши довіру Другого українського полку ім. Павла Полуботка (який за власною ініціативою вночі з 18 на 19 липня 1917 р.) роззброїв всі московські загони в Києві, Генеральний Секретаріат ЦР наказав повернути зброю московським загонам, а ідейних організаторів цих нічних подій та поручника Миколу Міхновського передати до російського суду, роззброєних «Полуботківців» відправити на фронт. Звістка про цей вчинок Генерального Секретаріату ЦР дійшла до таборів полонених . У вересні 1917 р. Євген Коновалець втік з табору полонених і вдруге прибув до Києва та передав Генеральному Секретаріатові своє друге звернення щодо створення з полонених українців-галичан окремого військового формування. Водночас, замість сподіваної згоди, Генеральний Секретаріат заборонив українським військовим частинам приймати в свої ряди галичан, а тих, що вже було прийнято, негайно звільнити.
І це не зупинило Коновальця. Він разом зі своїми друзями Федором Черником, Іваном Чмолою та Романом Дашкевичем, користуючись Галицько-буковинським комітетом, в кінці жовтня 1917 р. організовує велике віче галичан, метою якого було висловити протест  тодішній політиці Австрії проти Галичини. В його палкій промові ставилась вимога негайно організувати з українців, полонених австрійської армії, окремі військові формування, які б у складі українського війська визволили  з-під Австрії західні землі та приєднали їх до української держави. 12 листопада 1917 р. Генеральний секретар військових справ ЦР Симон Петлюра передав згоду Секретаріату ЦР на утворення такого окремого військового формування. А вже наступного дня Галицько-буковинський комітет закликав добровольців записуватися до військової формації, яка мала назву «Галицько-буковинський Курінь Січових Стрільців». Водночас це не означало, що соціалістичні лідери, які керували політикою Генерального Секретаріату ЦР, змінили свою думку щодо організації своєї власної міцної армії. Навпаки, вони, - за виключенням єдиного Симона Петлюри, - намагалися прищепити свій  соціалістичний світогляд, ідеї радянського устрою, а нове військове формування у Наддніпрянщині перетворити в агітаційну партійну групу на чолі з соціалістом, старшиною російської служби О. Лисенком. Але Є. Коновалець, зберігаючи оптимізм, вступає в ряди новосформованого Куреня звичайним стрільцем і разом зі своїми однодумцями докладає зусиль, щоб ряди Куреня збільшились. Вирішальна подія для невтомного Євгена відбулась 18 січня 1918 р. на віче після видання ЦР закону про демобілізацію української армії, де Коновалець переконливо довів протилежне і внаслідок було скасовано радянську систему управління в Курені, введено строгу військову дисципліну, змінено назву Куреня на «Перший Курінь Січових Стрільців» та обрано на місце усуненого вічем Лисенка - стрільця Куреня Євгена Коновальця. А невдовзі керівництво ЦР звернулося до Куреня СС вже не з вимогою «прогнать всіх панів-офіцерів», а з проханням оборонити столицю від більшовиків.
Після проголошення Четвертого Універсалу ЦР в ніч з 28 на 29 січня в Києві вибухнуло більшовицьке повстання та багаточисельні військові частини УНР проголосили свій нейтралітет і більшу прихильність до більшовиків ніж до ЦР, а вже 1-2 березня СС одностайно вступили в бій за волю України, за золотоверхий Київ та спільно з Гайдамацьким кошем і Запорізьким Корпусом визволили Київ від окупаційних російських та більшовицьких військ.
Одержавши інформацію про підготовку гетьманського перевороту, Євген Коновалець негайно застеріг окремих членів та голову ЦР Михайла Грушевського. Водночас Михайло Грушевський запевнив його, що ніякої небезпеки для ЦР немає. Але, як вказує Коновалець: «Лише ця виразна й категорична заява голови Центральної Ради була причиною, що напад німців на будинок Центральної Ради 28 квітня заскочив нас неприготованими». І з приходом до влади гетьмана Скоропадського полк СС 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування був роззброєний та розформований, а Євген Коновалець, залишившись у місті, спільно з декількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини. Проект Є. Коновальця за згодою гетьмана передбачував, що СС будуть вірні гетьманській владі, якщо вона буде боронити самостійність і незалежність української держави. Так Коновалець в кінці серпня 1918р. отримав від  Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону СС з осідком у Білій Церкві. Гетьман Скоропадський проголосив злощасну «Грамоту гетьмана» про злуку України з Московщиною в єдину «Російську державу». Після цього СС підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьмана  і приєднались до військ Директорії в Мотивилівському бою.
У 1918-1919 рр. Євген Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії: керував дивізією, корпусом та групою СС в ході бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Але після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями і укладання Петлюрою союзу з Пілсудським та після прийняття 6 грудня 1919 р. рішення про розформування українських регулярних частин, Коновалець склав повноваження і видав наказ про самодемобілізацію підрозділів СС.
Ні відчай, ні апатія після чергового перебування в таборі для полонених у Луцьку та поразки Української революції 1917-1921 рр. і чотиристороння окупація українських земель не зламали волю та віру Євгена Коновальця у боротьбі за долю України. В пошуку нових методів боротьби за незалежність своєї Батьківщини у липні 1920 р. він здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б могла в умовах підпілля боротися проти окупаційних режимів; і вже в серпні було створено Українську Військову Організацію (УВО), яку згодом очолив полковник Коновалець. Але після підписання Варшавського договору про мілітарний союз УНР та Польщі виникли протистояння між еміграційним урядом Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), який очолював Євген Петрушевич та східноукраїнськими політиками, які також опинилися в еміграції. І з обох сторін в адресу Коновальця висловлювались безпідставні звинувачення.
Розуміючи ці протистояння та невдачі збройної боротьби, Євген Коновалець включається в політичну діяльність, сповідуючи ідеї національного активізму, віри у власні сили та рішуче пропагуючи ідею соборництва. Всередині 20-тих років на західно-українських землях та в еміграції активізували свою роботу молодіжні націоналістичні організації. Тому Коновалець вирішив об’єднати УВО з іншими організаціями націоналістичного спрямування для створення потужного революційно-визвольного руху з чітко визначеним ідеологічно-політичним обличчям українського націоналізму. За мету він ставить не лише збройно-революційний спротив окупантам, але й поглиблення й поширення ідейно-політичної революції серед найширших верств українського народу: відродження та зміцнення почуття національної гідності, віри у свої сили, знищення всіх наслідків поневолення в народній духовності, ліквідація схильності до опортунізму, розбудження серед мас політичної активності та принциповості, готовності до революційної боротьби і жертв, якщо вимагатиме революційна боротьба за волю України. Після першої конференції Українських націоналістів (3-7листопада 1927 р.) та ретельної підготовки 29 січня-3 лютого 1929 р. у Відні відбувся перший Конгрес українських націоналістів, де на місці УВО й усіх інших українських націоналістичних організацій та гуртів було створено єдину об’єднану революційно-підпільну українську націоналістичну структуру – Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Головою Проводу новоствореної ОУН обрано полковника Євгена Коновальця. І він докладає максимум зусиль для організаційного зміцнення ОУН, встановлює контакти з політичними силами Великобританії, Німеччини, Італії, Литви, Іспанії, організовує осередки ОУН в Бельгії, Голландії, Канаді, Франції, бере безпосередню участь у формуванні Організації державного відродження України в США і Українського національного об’єднання в Канаді, докладає зусиль, щоб створити пункти опору та осередки націоналістичних ідей у радянській Україні. Передбачуючи наближення нової світової війни, він накреслив план переведення підпільної боротьби в русло всеукраїнської національної революції, мета якої відновлення Української державності. Але теракт, організований Кремлем 23 травня 1938 р . в Роттердамі не дозволив полковнику Євгену Коновальцю втілити його в життя. Похований Євген Коновалець на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі.
Ми не маємо права на забуття того, що під ударами невдач Української революції 1917-1921 рр. український народ не зламався морально, не зневірився і не пішов на шлях угодства з окупантами, а повів безкомпромісну боротьбу за Самостійну Соборну Українську Державу і залишив нам у спадок Степана Бандеру, Тараса Чупринку й УПА; що в революційній боротьбі тоді та нині український народ перетворився остаточно в зрілу націю. А в цьому -  величезна заслуга командира Січових Стрільців, коменданта УВО, провідника ОУН – Полковника Євгена Михайловича Коновальця.

 Дмитро Диновський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.