Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
12
листопада
Випуск
№ 1345 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«Сєпари» всередині нас? [Випуск № 1321]

«Путін-ху*ло», «п’ята колона», злочинна влада, корумповані суди… Ворогів і просто шкідників на шляху до світлого українського майбутнього сьогодні, ніде правди діти, не бракує. Почитати соціальні мережі і робиться геть вже кепсько. Якщо у Росії працюють високооплачувані армії інтернет-ботів, завданням яких є сіяння зневіри і розчарування закордоном, то в Україні не менш численні армії людей зі справжніми профайлами в мережах не менш заповзято сіють той самий песимізм серед своїх-таки земляків. Прикметно, що роблять це фактично на дурняк, від самого лишень бажання виявитися дуже розумними і здатними на прогнози.
Відомо ж бо, завжди очікуй гіршого і щоразу зможеш, важко вдихнувши, переможно заявити: «Я ж казав…» У протилежному випадку, якщо все складеться трохи не так погано, можна поставитися до цього, як до сюрпризу, про всяк випадок промовивши : «Ну, ну, не варто радіти передчасно»…
Масове негативне мислення сьогодні є величезним гальмом України на рівні з факторами, що я їх перелічив на самісінькому початку. Нічого доброго такий спосіб думати апріорі не здатен притягти. Ми можемо тисячу разів повторити «путін-ху*ло», вітатися виключно і тільки «Слава нації!», щодня носити вишиванку, утім, це аніскільки не порушить комфорт «сєпара», який і досі  затишно почувається усередині чи не кожного з нас.

Ну і що тут такого?

Ну що, здавалося б, такого у тому, що я:
1) День і ніч проводжу в російській соцмережі;
2) Купую російські товари в магазині (хтось же їх туди возить!);
3) Користуюся російським інтернетом, програмним забезпеченням, навігаторами;
4) Дивлюся російські новини (ток-шоу, серіали), бо «по приколу» або «просто звик»;
5) Слухаю душевні російські пісні у ностальгійному пориві ;
6) Дивлюся «добрі» радянські фільми у тому-таки ностальгійному пориві;
7) Стежу за життям та заявами російських селебрітіз знову ж таки у ностальгійному пориві;
8) Ходжу у російську церкву, бо «мене там хрестили», «туди іще діди ходили», «бо вона канонічна»;
9) Спілкуюся російською мовою, бо «шо тут такова», «яка разніца» і «я так привик»…
Внутрішні «сєпари» всередині нас мають кожен свої особливості, сформовані за різних обставин, під впливом різних чинників, однак незалежно від цього саме вони і досі роблять нас союзниками осоружного «руського міра», з ведмежих обійм якого ми так самовіддано намагаємося звільнитися.
Кожен сентимент у бік країни-агресора є для неї зайвим приводом і далі вважати нас своїм народом, якому просто «вбили у голову» якісь небратні дурниці.
Кожен сентимент убік російського інтелектуального продукту і далі продовжує тримати нас у системі їхньої економіки, яка, як відомо, завжди править світом. Яка різниця, що ви думаєте про сусіда, якщо за власні гроші кожного дня справно продовжуєте щось у нього купувати?
Навіщо потрібен нерентабельний внутрішній ринок?
Здавалося б, коневі ясно навіщо… Це стимулює внутрішні інвестиції, створює внутрішню зайнятість і загалом збільшує кількість грошової маси всередині країни. Утім, іще донедавна абсолютна більшість вітчизняних бізнесменів думала зовсім не так…
Їхні внутрішні «сєпари» є куди сильнішими, бо спираються на холодний розрахунок і цифри, з якими важко сперечатися.
Російський ринок є значно більшим, а, отже, економічно доцільніше створювати продукти саме для нього. Тим більше, що пересічні росіяни в середньому значно багатші за пересічних українців. Не кажучи вже про російськомовний ринок (Росія+ Україна+Молдова+Білорусь+Казахстан+Ізраїль+ мільйони російськомовних по всьому світі)…
Створюєш щось вартісне і всі вони починають масово це споживати. Гроші течуть рікою… А україномовна продукція? Та кому вона, за великим рахунком, треба?
В той час, як Росія, витрачаючи державні кошти, замінює (копіює, витісняє) англомовні сервіси російськомовними, ми ж або починаємо користуватися ними таки, або, у випадку більшої просунутості вирішуємо, що рентабельніше знати англійську і орієнтуватися на захід…
Виробників україномовного продукту у бізнесі тривалий час прийнято було вважати диваками, які незрозуміло чим займаються. Що й казати про інвесторів, які резонно зауважували, що «ринку тут зовсім немає: треба працювати одразу на увесь СНД».
Можна довго розважати, що російськомовний продукт фінансують за рахунок офшорних або вкрадених з державного бюджету грошей. Утім, наш і досі не фінансується  узагалі ні звідки. Відтак маємо, що маємо, а точніше не маємо нічого…
Навіть, якщо хтось і пробував створювати щось суто для внутріукраїнської потреби, дуже скоро воно захлиналося, не витримуючи протистояння з численними конкурентами з Росії. Подальша боротьба надто вже скидалася на потуги Дон Кіхота проти вітряків.
Проекти, якщо все-таки вирішували працювати й далі, ставали виключно соціально-орієнтованими: це було єдиним способом залучити бодай якісь кошти для розвитку. Це при тому, що працюють у них спеціалісти нічим не гірші за колег з відомих нам російських сервісів. Просто три людини з 50 тисячами доларів ніколи не зможуть на рівних конкурувати з корпораціями, що торгуються на біржі.
В чому проблема? Та у внутрішніх таки «сєпарах» кожного конкретно взятого інвестора, чиновника і споживача, які не хочуть розуміти, з чого в сучасних умовах починаються успішні проекти, зокрема і успішна країна загалом. Відтак, успішними й надалі зможуть стати лише ті деякі українці, які поїдуть працювати «на багатші села»…
Завважимо, що, якби схожим до нас чином мислили б усі, то цілий світ виготовляв би продукцію виключно і тільки для США чи Китаю. Утім, ми ж точно знаємо, що успішні продукти мають успіх і на інших, значно локальніших ринках. Ви і справді переконані, що створюють їх виключно йолопи, які не вміють рахувати?

Пропала музика в контакті! І що взамін?

Закриття російських інтернет-сервісів і бухгалтерської програми «1С» спровокувало шквал обурення в інтернеті. «Пропала моя колекція музики в контакті!», «Пропала моя колекція однокласників в «Однокласниках!»…
Всі почали шукати цілу купу незручностей і лише деякі (я в цьому переконаний!) тут-таки побачили безпрецендентне вікно можливостей для стимулювання української ІТ-сфери. Цими небагатьма стали в першу чергу люди, здатні мислити позитивно, замість шукати тисячу і один відтінок зради. Переконаний, про їхні наробки усі ми дізнаємося вже невдовзі.
Варто виокремити також і факт, що замість території, повністю підконтрольної ФСБ наші співвітчизники тісніше інтегруються в загальносвітові мережі. І мова тут далеко не тільки про «Фейсбук», а і про інтернет-портал «Google» (аналог заблокованого «Яндекса»), і про найбільшу у світі ділову соцмережу LinkedIn, і про українські соцмережі Ц.укр, Ukrface.com.ua и Ukrainians.co. (не чули про такі?), і про українські портали Ukr.net, Meta.ua та Bigmir)net і про вітчизняні антивіруси компанії Zillya!, чия продукція загально визнана куди якіснішою за ту, що її виготовляють Доктор Веб чи Лабораторія Касперського...
Замість 1С малий і середній бізнес може досить швидко переорієнтуватися на «Акцент», IT-Enterprise або Інтелект-сервіс, більші компанії – на Microsoft Dynamics, ERP Cloud від «Oracle» чи OpenPro від «IBM». Вже невдовзі ви неминуче переконаєтеся, наскільки якіснішими вони є!
Чимало-хто жаліється, що блокування «Вконтакте» та «Однокласників» в одну мить позбавило їх бізнес величезної бази користувачів, яка формувалася впродовж років. Деякі фірми, які «вконтакте» мали, скажімо, більше 20 тис. підписників, в інстаграмі не дотягували навіть до тисячі.
Втім, ті, хто на це жаліється – то передусім виробники не легальні: у всіх решти бізнес ніколи не є прив’язаним до якогось одного каналу збуту.
За якісь 5 днів відвідуваність соціальної мережі "Вконтакте" скоротилася на більш, як 3 мільйони (!!!) візитів, по майже два мільйони втратили «Однокласники» та «Яндекс», на чверть знизилася відвідуваність інтернет-порталу mail.ru.
Як казав незабутній Микола Азіров, годі скиглити, час братися за лопати. Але чомусь мене зовсім не дивує, що першими втілювати лозунг в життя взялися за межами України, у далекій Канаді. Тамтешні програмісти з компанії StartupSoft пообіцяли за кілька місяців запустити українську соцмережу Ukrainians, https://www.obozrevatel.com/tech/news/41856-alternativa-vkontakte-nazvanyi-sroki-reliza-novoj-ukrainskoj-sotsseti.htm якщо до 1 червня проект підтримає хоча б 50 тисяч потенційних користувачів. До першого червня іще тиждень, а їх кількість вже перевищила показник у 70 тисяч…

Теорія всеохоплюючої зради

Хто шукає, завжди знайде. Панікери завжди і усюди здатні відшукати свою улюблену зраду, просто тому, що звикли завжди шукати причину, а не рішення.
Можливо і справді, «Яндекс» та «Вконтакте» шкодять Україні не більше, аніж той-таки російський бізнес, що і досі володіє цілими сферами нашої економіки. Йдеться і про лужніковську групу депутата Госдуми Бабакова, якій належить низка українських Обленерго (!!!), і про російські-таки банки, що і досі через офшори та спільні з українськими підприємства успішно скуповують контрольні пакети акцій наших стратегічних підприємств.
Наш Антимонопольний комітет в цих умовах почувається сліпим, як міфічна Феміда… Але хто у цьому винен?
Злочинна влада і корумповані суди? Безумовно. Але хіба тільки вони?
Зайдіть в інтернет і не виключено, що вас просто знудить від загального обсмоктування чергової заяви Ксєнії Сабчяк, недолугого інтерв’ю Івана Дорна, суперечок навколо того варто чи не варто забороняти виступ чергових Потапа або Ольги Полякової і, звісно ж, всеохоплююча зрада, зрада і ще раз зрада, в якій винні абстрактна влада, абстрактні корупціонери і… абсолютно ніхто конкретно.
В умовах, коли громадянське суспільство (а у Фейсбуці дискутують насамперед ті, хто мусили би ним бути) є настільки інфантильним, людині прагматичній гріх з того не скористатися. Тому й відігруватимуться на тому, від чого їм особисто збитку менше.
Чомусь я майже не наштовхуюся на масове обурення тим, у чиїх руках перебуває наш енергетичний рубильник, натомість бачу гори суцільного негативістського спаму…
І ось тут вже винні виключно і тільки наші з вами безголів’я і екзистенційний декаданс, де кожна «справжня» особистість мусить обов’язково протистояти недосконалим суспільству і державі, а саме існування є виключно і тільки абсурдною драмою свободи…
Наш протест має скеровуватися проти усього особливо несправедливого і небезпечного. Думаю, в нинішніх умовах це як раз незаборонений російський бізнес, не реформовані суди і невідповідальні політики. Давайте організовано протистояти усьому цьому! Давайте боротися за справжні, а не декоративні реформи!
Утім, не варто забувати, що окрім внутрішнього нам все-таки протистоїть також і зовнішній ворог, а тому безумовно треба боротися з його пропагандою (інтернет, ЗМІ, церква).
Чомусь у Фейсбуці майже не говорять про той факт, що майже рік тому російська Госдума прийняла так-званий «антитерористичний пакет законів», які в тому числі зобов’язують провайдерів та інтернет-компанії впродовж півроку зберігати трафік інтернет-мереж і надавати його силовим структурам за першої на те потреби? Улюблений Яндекс допоможе відслідкувати, хто й куди пересувається. А  mail.ru –  хто, про що й кому пише.
Вам усе іще шкода улюбленої колекції музики з «контакту»? Чи, може, те, що в Україні не ефективно борються з російським бізнесом саме по собі є достатньою підставою поінформувати спецслужби ворога про кожен ваш крок?

Коли глючить реальність…

Парадокс, але в умовах неоголошеної війни у нас і досі функціонує величезна кількість приходів церкви, яка перебуває у канонічній єдності з відвертою агітбригадою Путіна. Вони організовано протестують проти закону, який дозволить міняти підпорядкованість релігійної общини якомусь центру за згодою більшості членів релігійної громади.
Уявляєте, вороже підпорядкування замінять українським! Та радіти би варто, але влада остерігається масових хвилювань (!!!) громадян своєї охопленої війною країни…
Не менший парадокс, що напередодні впровадження безвізового режиму з Євросоюзом у нас і досі не запроваджено (!!!) візи з країною, чиї найманці щодня обстрілюють наших воїнів…
Влада пояснює це тим, що українцям, які мають родичів у Росії стане складніше їх відвідувати, а тим, хто має там роботу доведеться від неї відмовитися…
Уявляєте, поки вороги з нами воюють, наші начебто друзі будують їм хати… І ми всі, виявляється, мусимо зважати на такий їх вибір…
Між тим, про щось надстрашне зовсім навіть не йдеться. Віза – то звичайнісінька відмітка у паспорті, оформлена в уповноважених державних органах. Невже так важко зробити її раз на рік чи два спеціально для улюблених родичів? Чи ліпше все-таки через власний егоїзм і далі дарувати ворогам додаткові важелі для засилання до нас своїх агентів.
Не менш сюрреалістично констатувати, що люди, які працюють в Росії дуже часто щиро ненавидять «Ху*ла» і «кацапів», але, як то кажуть, одна справа мухи, і зовсім інша – котлети…
І чим, як не підривною діяльністю наших з вами внутрішніх «сєпарів» можна пояснити такий от загальнонаціональний сюрреалізм? Ви знаєте? Я ні…

Максим КОЛОМИС

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.