Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
12
листопада
Випуск
№ 1345 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Полювання на Полковника [Випуск № 1320]

В умовах посилення репресивного тиску польської окупаційної влади на західноукраїнських землях в 30-х рр. посилювала свої позиції в суспільстві Організація українських націоналістів. Оунівці робили спроби створення організаційної сітки на т.зв. Великій Україні. Це не могло не привернути увагу керівництва ОҐПУ СССР, котре вбачало в ліквідації керівника ОУН Євгена Коновальця вагомий чинник послаблення визвольного руху. Спроби замаху на життя полковника здійснювали в 1920-х роках різні агенти. В 1933 р. розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника. Розроблена у Москві під особистим керівництвом Сталіна, вона отримала кодову назву «Ставка». Безпосередня реалізація операції почалася близько 5 серпня 1933 р., коли до Бельгії прибув Василь Хом’як, біженець з радянської України. Його завданням було при успішному проникненні до ОУН ввести туди “знаряддя убивства” радянських спецслужб – Павла Судоплатова.
У Бельгії В. Хом’як контактує з Дмитром Андрієвським та за його підтримкою живе у Брюсселі (під прізвищами ’Пригоди’ та ’Найденка’). Довіру членів ПУН він здобув досить швидко: родом з Галичини, колишній вояк Легіону УСС, згодом – корпусу Січових стрільців у Києві (його впізнали на двох світлинах, опублікованих у книзі «Золоті Ворота. Історія Корпусу Січових Стрільців»), пізніше – вояк ЧУГА; відбував ув’язнення у Соловецькому концтаборі. Служив під командуванням Романа Сушка (він підтвердив цю інформацію) та Івана Андруха. Скаржився на реалії радянського режиму в Україні та підтверджував ряд фактів про репресії, колективізацію, Голодомор (його спогади були опубліковані). Хом'як проник в організацію не тільки завдяки минулому та важливій інформації про реалії радянської політики в Україні, але й завдяки вмінню побудувати приязні емоційні стосунки з різними людьми.
В липні 1934 року Хом’як відбув до СССР під приводом, що родині через його відсутність загрожує ув’язнення. Повернувся він за рік.
Разом з Хом’яком приїхав молодий чоловік, що мав документи на ім’я Павла Грищенка (він же Павло Судоплатов; в ОУН користувався псевдами ’Приймак’, ’Павлусь’, ’Вельмут’, ’Норберт’ та ’Валюх’), про якого ще в травні 1934 р. Хом’як повідомляв як про людину, що може бути корисною для ОУН. «Колишній комсомолець, що розчарувався в большевизмі, особа здібна, по освіті – народний учитель.» – так характеризував Судоплатова Андрієвський.
Особу П. Судоплатова не було піддано ретельній перевірці. По-перше, за нього ручився Хом’як, що мав авторитет в ОУН; по-друге, не було відповідного структурного підрозділу ОУН для проведення такої роботи; по-третє, не було можливостей верифікації інформації через відсутність структури ОУН в Радянській Україні. Не було і відповідних звернень про потребу перевірки до Крайової Екзекутиви ОУН.
У Берліні П. Судоплатов зустрічався з Омеляном Сеником, Орестом Чемеринським, Іваном Ґабрусевичем, Ріко (Ріхардом) Ярим, Михайлом Селешком, Богданом Кордюком, Володимиром Стахівим. Тут він вперше зустрівся з Євгеном  Коновальцем. Якщо у Гельсінки він провадив індивідуальні розмови, то у Берліні на них були присутні більше людей і відбувалися довгі бесіди, які називали семінарами, і де головно обговорювали ситуацію на Великій Україні.
Саме в Берліні Судоплатов розповідає ПУН про неіснуючу ініціативну групу українських патріотів, метою яких є проголошення незалежності УССР від СССР. Він каже, що входить у цю структуру і прибув за кордон, щоб набратися досвіду ведення підпільної діяльності. Побачивши в цьому сприятливі обставини для розбудови власної сітки на Великій Україні, оунівці повірили і намагалися привернути на свій бік ’Норберта’ з його «структурою».
Відтак, Судоплатову вдалося переконати керівництво Організації, що він є вкрай необхідним для розбудови оунівської мережі в УССР.
У липні 1936 р. П. Судоплатов прибув до Берліну звідки вирушив до Фінляндії та перетнув кордон з СССР. Він обіцяв членам ПУН провадити агітацію незалежності України, використовуючи набутий досвід ОУН. Реально ж розпочалася підготовка операції з безпосередньої ліквідації Коновальця, наказ до виконання якої дав особисто Сталін.
Після від’їзду до СССР Судоплатов робив короткотривалі виїзди закордон та бачився з Коновальцем всього тричі. Це була продумана методика термінових, незапланованих зустрічей, на яких агент передавав начебто таємні відомості (звітував про діяльність) для Провідника. Можливість зустрічатися Судоплатов пояснював тим, що в Радянському Союзі йому вдалося влаштуватися радистом на торговий корабель «Шилка», що заходив часто у порти Нідерландів (у кінці 30-х рр. Нідерланди та СССР підтримували тісні торгівельні стосунки) та інших західноєвропейських країн. Але заздалегідь він не міг запланувати подорож та попередити про неї.
Перший приїзд відбувся у Ґент в кінці вересня 1937 р. Судоплатов запросив на зустріч Є. Коновальця, Я. Барановського та Дм. Андрієвського. Він повідомив, що має важливу інформацію для провідника, але оскільки останній не прибув – вони розійшлися.
Друга зустріч з членами ОУН відбулася у Роттердамі на початку лютого 1938 р. На ній були присутні Є. Коновалець в супроводі Я. Барановського. Ця розмова посилила довіру до Судоплатова, адже провів з полковником три години і маючи вдосталь часу для вбивства, цього не зробив. На згадку про себе він подарував полковнику коробку цукерок.
Про останню, третю, зустріч було повідомлено за дна дні до приїзду агента до Роттердаму 21 травня 1938 р. Є. Коновалець, котрий перебував у Берліні, про це дізнався наступного дня і вирішив зустрітися 23 травня ополудні в ресторані «Атланта». Обставини склалися так, що Коновалець та Судоплатов опинилися сам-на-сам, оскільки найближче до Роттердаму був лише Барановський, котрий прибув літаком з Відня щойно о 16-й год. Можливо, на це і розраховувала радянська спецслужба, адже в ОУН діяли чимало агентів, котрі могли координувати свої дії в середині організації.
На цей час пакунок, переданий агентом Коновальцю вибухнув, вбивши лідера українських націоналістів.
Хронометраж останніх годин життя Є. Коновальця в той весняний день виглядав так:
11 год. 24 хв. – прибуття до Роттердаму;
11 год. 35 хв. – прибуття до готелю;
від 12 год. 05 хв. до 12 год. 13 хв. – розмова із П. Судоплатовим;
12 год. 16 хв. – вибух бомби.
Існують кілька версій, якою ж була бомба. Те, що в ній був годинниковий механізм, немає жодних сумнівів. Проте є сумніви щодо її розмірів. Сам Судоплатов запевняє у спогадах, що бомбу було вмонтовано у коробку цукерок. Механізм спрацьовував при перевертанні коробки з вертикального в горизонтальне положення через 30 хв. Далі він говорить, що перед врученням коробки він тримав її у внутрішній кишені свого піджака, тобто ця коробка була дуже малих розмірів (приблизно з чоловіче портмоне).
Можливо, це не були цукерки, а пачка цигарок, оскільки Є. Коновалець полюбляв курити. Але тоді вибух не був би настільки сильним, щоб поранити оточуючих за кілька метрів від полковника.
Є й інша версія, що ґрунтується на протоколах допиту кельнера ресторану «Анланта», котрий обслуговував жертву та вбивцю. За його свідченнями, коробка, що її було передано Є. Коновальцеві, була подібна до коробки для взуття. Так стає зрозуміло, чому вибух був настільки потужним. Адже очевидець (голандець Г. де Йонґ, мешканець Роттердаму) повідомляв, що вибух розірвав тіло Є. Коновальця на шматки, поранивши двох перехожих, один з яких перебував від убитого на відстані 5 метрів (!).
Розглядаючи фото, зроблене поліцією на місці загибелі Є. Коновальця, видно забризканий кров’ю тротуар. Криваві плями утворюють коло радіусом  4-5 м, що прямо доводить, велику потужність бомби. У маленьку коробку, розміром з пачку від цигарок чи цукерок, не помістилися би вибухових пристрій та годинниковий механізм. А коли б це було так, то вибух був би невеликим та зміг би пошкодити життєво важливі органи лише за умови, що полковник тримав би вибухівку близько до тіла, а на такий ризик НКВД не могли піти.
Після загибелі Є. Коновальця, литовське посольство в Італії забезпечило прибуття родини до Роттердаму, а литовське консульство у Нідерландах покрило фінансові видатки на похорон. В останню путь Провідника провів і Генеральний консул Литви П. Пенн.
Загибель Євгена Коновальця пришвидшила оформлення розколу в ОУН між представниками Організації в діаспорі та тими, що діяли на Україні, котрий відбувся в 1940 р. Організована ворожою спецслужбою смерть керівника стимулювала також створення в ОУН(б) власної спецслужби – Служби безпеки ОУН.

Ігор ДЕРЕВ’ЯНИЙ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.