Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Рудименти епохи [Випуск № 1317]

«Красні» дні календаря, які ми святкуємо заради застілля, не замислюючись над їхньою суттю Усталені культури з тривалою традицією складаються з органічної системи знаків, що глибоко ввійшли в рутину, тому вони майже непомітні й їх сприймають природно. Однак у культурах постколоніальних, де накладаються різні шари сакральних знаків, деякі вирізняються своєю непришийкобиліхвістістю. До таких культур, безперечно, належить і українська.
На глибинному рівні прагматики спілкування неприродних знаків чимало. Українці дотепер не можуть дати собі ради з терміном «вітчизняний» (тобто такий, що виготовлений у межах власної країни) і називають «вітчизняними» російські «Волги», «Москвичі» й ВАЗи. В рекламі часто чуємо «в Росію та за кордон». На вищому, загальнішому рівні предметів та понять таких знаків також не бракує. Наприклад, у нас досі є «Південно-Західна залізниця» – не в Чернівецькій, Закарпатській та Львівській, як підказує логіка, а в Київській, Чернігівській, Житомирській та Сумській областях – як наказують колишні радянські кордони довоєнної доби. Деякі неорганічні постколоніальні знаки лежать зовсім високо. Вони навіть занесені до червоних днів календаря.

1–2 МАЯ
Першотравень виник у кінці XIX століття на честь протестів 1886 року в США та Канаді за скорочення робочого дня до восьми годин. Найдивнішим є те, що в самих США його відзначають першого понеділка вересня як завершення канікул і початок роботи. Також у понад 80 країнах цей день узагалі не святкують. Тож дивним видається те, що ми фактично вшановуємо американських страйкарів, чого не робить сама країна, де згадані страйки відбувалися. Ще загадковішим є день 2 травня, який також має статус вихідного. Теоретично – це другий День праці, коли, за Союзу, традиційно виїжджали на природу. Але який у цьому сенс? Хіба щоб трудящі успішно похмелилися.
А за великим рахунком, продовжувати відзначати 1 мая означає продовжувати і далі совєтські традиції та тим самим лити воду на млин кремлівської пропаганди. На жаль, цього не хочуть розуміти народні депутати і навіть  інститут національної пам’яті, який чомусь побоявся викинути цю не нашу дату з історичного календаря. Відмазка тут залізна – не треба дратувати людей, які так люблять відпочивати на пешотравень. Нехай, мовляв, лишається ще один вихідний для людей.
По- перше, наші громадяни живуть не в такій заможній державі, щоб дозволити собі додаткові не робочі дні. Навпаки – працювати треба більше – тоді й жити стане краще.
А, по-друге, Олександр Довженко влучно сказав, що вихідний – це для собак, для людей повинно бути свято. Свято для душі. Отоді і не робочий день можна запроваджувати!

Маємо, що маємо
Український святковий календар із погляду семіотичного походження має вигляд багатошарового палімпсеста. Спочатку він був поганським, про що свідчать залишки на кшталт Івана Купала. Другий шар – християнський. Він значно розвиненіший, бо кожен день року, поміж великих християнських свят, вшановував пам’ять певного святого. Радянський палімпсестний шар витворив нову сакралізацію: замість вшановувати святих, вшановували професії. Запровадили такі свята, як День митника (26.01), День землеупорядника (08.03), День медика (21.06), День металурга (19.07), День шахтаря (30.08) тощо. В нашому календарі до сьогодні збереглося більше 80 таких дат.
Логічним мав би стати потужний український шар свят, який перекрив би весь палімпсест. Однак маємо лише День незалежності, День Конституції, День прапора (їх святкують на загальнодержавному рівні) й мляве запровадження Дня соборності (22.01) та Дня українського козацтва (14.10, який зовсім не звучить у громадській свідомості). Цей український шар свят не заступив попереднього, радянського, а відіграє роль радше покрайніх записів на «красних» днях календарного палімпсеста, особливо коли порівняти суспільний розмах відзначання цих двох груп свят. Український шар надалі семіотично кволий. Натомість для більшої різноманітності додалося ще нашарування глобалізації: Гелоувін та День святого Валентина. На щастя, ці свята ще не отримали статусу вихідних, але вже міцно закріпилися в нашій культурі. Тепер у всіх чітко зринає образ гарбуза зі свічкою всередині та паперових сердечок, коли йдеться про 31 жовтня та 14 лютого.
Хто винен – більш-менш зрозуміло, питання що робити, – залишається відкритим... Історія культури свідчить, що в сто разів легше навчити народ щось святкувати, ніж потім його від цього відучити. Християнство, що мало (й дотепер має) мороку з поганськими святами, – цьому найкращий приклад. Як правило, все закінчувалося синкретичним поєднанням двох традицій: на старі, поганські свята неофітів накладалися християнські – з переосмисленим семіотичним навантаженням. Так вибрали дату для Різдва, Пасхи та низки інших свят, перекривши ними поганський календар. До слова, День святого Валентина аж ніяк не випадково випадає на 14 лютого. За дохристиянськими римськими звичаями, цього дня відзначали Луперкалії, свято весни й розпусти.
Ця стратегія, мабуть, найбільш безболісна й ефективна. В нас досить багата історія та культура. Можна вибрати події на всі смаки й національно-міфотворчі стратегії. Одна модель вибирає для свят нищівні національні поразки (щось на зразок угорської битви під Могачем чи чеського Дня спалення Яна Гуса...). Таких дат в історії України хоч греблю гати. Можна піти за американською традицією й вибрати якісь знаменні viсtories. Можна зробити змішану модель і взяти за основу національну пам’ять як таку.
Однак, знаючи потенції наших можновладців, як перехідний варіант, що влаштує наше збалканізоване суспільство, можу запропонувати такі зміни: 23 лютого – Свято успішного клонування овечки Доллі (1997 року), 8 березня – смерть Фердінанда Цеппеліна 1918-го, а 1 травня – шлюб Елвіса Преслі та Прісцілли Больйо 1967 го. Зрозуміло, зі збереженням вихідних та супровідним щедрим алкоголевживанням.
Юрко Славутич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.