Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
12
листопада
Випуск
№ 1345 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«Син хоче бути військовим. І я пишаюся ним, як чоловіком», - вдова загиблого героя [Випуск № 1317]

Цими квітневими днями підполковнику Віктору Павловичу Новіцькому виповнилося б 39 років. Але героя більше немає з нами. Він пожертвував собою, захищаючи рідну країну від ворога. З того часу минуло два з половиною роки, і ми спробували з’ясувати, чи не забувають люди мужній вчинок справжнього патріота. Віктор Новіцький народився 14-го квітня 1978 року. Підполковник Збройних сил України разом зі своєю дружиною і сином проживав у Рівному. Він з дитинства хотів стати кадровим офіцером, і його мрія справдилася. Але для цього він доклав чимало зусиль та пройшов усі щаблі: навчався у військовому ліцеї, в Одеському військовому училищі та військовій академії Міністерства оборони України у столиці. Тож недарма в свої молоді роки він вже отримав звання підполковника.
-    Він закінчив не так давно академію Міністерства оборони України, мав великий досвід керування бойовими підрозділами та державні нагороди, був на хорошому рахунку в керівництва оперативного командування. До зони бойових дій Віктор Новіцький поїхав із перших днів АТО за власним бажанням, і увесь час перебував у небезпечній зоні, - пригадав прес-офіцер Міноборони Віктор Шубец.
Рідні пригадують: додому Віктор телефонував не часто, аби нікого не хвилювати. Запевняв, що все добре та скоро повернеться. Востаннє підполковник приїхав у відпустку відразу після загибелі найкращого товариша – зі сльозами на очах. Прощаючись, попросив дружину берегти сина та почуватися спокійно, адже він їх захищає.
Однак, не судилося. Загинув герой 10-го серпня 2014-го року. Колону військової техніки 24-ї окремої механізованої бригади, яка рухалася по тимчасово контрольованій бойовиками території, раптово обстріляли з «Градів», гармат та мінометів. Потім ворог пішов в атаку, і наші відкрили вогонь у відповідь.
-    Нападники поранили одного з кулеметників, і під шквальним вогнем підполковник прийняв вольове командирське рішення – накрив цього контрактника собою, відтягнув його до безпечного місця, перев’язав та надав першу медичну допомогу. Ми його героїчному вчинку не здивувалися. Адже він був справжнім бойовим офіцером і ніколи не відсиджувався за спинами солдат. Сам потім повернувся в бій, але вже наступний снаряд поцілив у нього. Лише після закінчення перестрілки всі збагнули: Віктор Новіцький врятував пораненого підлеглого ціною власного життя, - розповів про останні хвилини героя полковник Віталій Челбін.
Через два дні з полеглим командиром попрощалися всім особовим складом частини. Під супровід військового оркестру та почесної варти, вкриту українським прапором труну, урочисто пронесли крізь колону військових.
Поховали підполковника Віктора Новіцького з військовими почестями на кладовищі в рідному райцентрі Баранівка, що на Житомирщині. 21-го жовтня того ж року Президент України Петро Порошенко за особисту мужність і героїзм посмертно нагородив підполковника орденом Богдана Хмельницького третього ступеня. Через декілька місяців Віктору Новіцькому було присвоєно звання Почесного громадянина міста Рівне та Почесного громадянина міста Мукачеве.
У перші найважчі дні офіцери оперативного командування зібрали для родини товариша кошти. Згодом сім’я отримала грошову компенсацію і від держави. А ще дружині дозволили приватизувати службове житло, аби спокійно жити там разом з сином Богданом.
Пані Наталія пригадує: чоловік ніколи не гримав на них та навіть не намагався обдурити. Головне – тато встиг навчити сина найнеобхіднішому: повазі, стійкості та хоробрості. І зараз це їм неабияк допомагає.
-    Він з Богданом проводив увесь свій вільний від служби час. Коли виходило, старався прийти раніше з роботи, аби сходити на прогулянку, погратися із сином чи почитати йому книжки. На вихідні чи свята їздили до лісу або на риболовлю. Після його загибелі дитина відразу стала дорослішою, а я тепер несу ношу обох батьків. Мушу йти далі, бо маю виростити нашого сина. Він теж хоче бути військовим, тож я пишаюся ним так, як і чоловіком. Жодного дня не минає, щоб ми не згадували тата та попри усе не продовжували на нього чекати, - зізналася дружина Наталія.
Військовослужбовець народився та вчився у школі села Климентіївці. Однокласники героя вирішили зберегти пам’ять про нього.
-    Хороший, порядний, чесний, справедливий офіцер, який виконав до кінця свій службовий обов’язок. Був вірний і відданий військовій присязі. Він назавжди лишиться в наших серцях справжнім героєм. Батьки виростили гідного сина. А все, що ми могли зробити – це самотужки зібрали кошти та виготовити гранітну дошку, де буде викарбувано його портрет, - зазначила однокласниця Олена Коваль.
Плиту врочисто відкрили на фасаді школи, де навчався полеглий воїн. На ній викарбувані слова: «У цій школі навчався підполковник Збройних сил України Новіцький Віктор Павлович, який героїчно загинув 10.08.2014 року, виконуючи військовий обов’язок із захисту суверенітету та територіальної цілісності України. Слава героям України!».
Володимир Струс 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.