Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Був оптимістом та не визнавав авторитетів [Випуск № 1315]

Цього тижня минає два роки, як від страшних ран в дніпропетровській лікарні помер 20-річний боєць АТО з Рівного Дмитро Свідерський. Та пам’ять про військового у рідному місті жива й донині – завдяки численним згадкам про нього у музеях та на меморіальних дошках. Рівнянин Дмитро Свідерський народився 15-го жовтня 1994-го року та все життя прожив у мікрорайоні Басів Кут. До війська юнака мобілізували у віці 19-ти років, в серпні 2014-го. У зоні бойових дій він опинився вже через два місяці. Там він служив помічником гранатометника у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади. Старший брат Роман пригадав: на війну Дмитро пішов добровольцем через смерть друга, життя якого також обірвалось в зоні АТО.
-    Пішли у військкомат, коли дізналися, що наш армійський друг Артем перебуває в зоні АТО. Коли він загинув, ми пішли на його похорон. В той день Дмитру зателефонували з військкомату, він забрав повістку і поїхав, нічого не сказавши батькам. Зізнався лише через декілька днів. Він завжди казав, що не може сидіти вдома і піде воювати за Україну. І своє 20-ліття відсвяткував вже на військовому полігоні. Мені, пам’ятаю, повістки теж приходили і мали вже забирати в армію. А Дмитро не дозволив цього зробити, пішов до військкомату запитати, чому старшого брата забирають. Мовляв, спершу я повернуся, тоді його заберете. Бо треба, щоб хтось був біля батьків. У нас різниця у віці – майже рік, але Дмитро завжди був за мене серйознішим та відповідальнішим. Вчилися разом, водночас в армію пішли, потім знайшли спільну роботу. Завжди скрізь разом були. Стояли з ним спина до спини і відбивалися, якщо на мене чи брата хтось нападав. Якщо за сім'ю хтось погане щось казав, його втримати не вдавалося, - зізнався хлопець.
Через півроку, 3-го квітня 2015-го року, під час виконання бойового завдання неподалік Авдіївки на Донеччині, Дмитро Свідерський підірвався на міні. З важким пораненням та в критичному стані його відвезли до військового шпиталю в Красноармійську, а звідти – до реанімаційного відділення Дніпропетровської клінічної лікарні імені Мечнікова. Але врятувати життя медикам не вдалося і через три дні серце героя зупинилось.
-    Серед «кіборгів» Дмитро був наймолодшим. Але нічого не боявся, завжди рвався на передову, просився на Донецький термінал. Загинув він як герой, виконуючи бойове завдання, зачищаючи лісосмугу. Тоді п’ятеро бійців підірвалися на протипіхотній міні. Троє відразу загинули, а Дмитро помер вже в лікарні, - пригадав останні миті життя бойового побратима сержант Федір Мисюра.
Прощалися з Дмитром Свідерським 10-го квітня. Труну від батьківської хати до Петропавлівської церкви на панахиду віднесли на плечах побратими. Поховали героя на кладовищі в Басовому куті, поруч з батьковою могилою.
-    Побратими Дмитра розповідали, що він був у всіх гарячих точках. Навіть в аеропорту, хоча ми цього й не знали. Нам разом з тілом привезли його медалі за оборону летовища. Коли його туди перший раз не взяли, як наймолодшого, він з усіма пересварився, бо взвод поїхав, а він – ні. З АТО приїхав на тиждень, пам’ятаю, і весь час вдома перед телевізором просидів з сім’єю. Нікуди гуляти навіть не виходив. Там, на сході, він зрозумів, що головне – це шматок хліба і сім'я, - розповів брат Роман.
Родині загиблого міська влада виділила 10 тисяч гривень матеріальної допомоги. А Президент України, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті територіальної цілісності України, влітку того ж року посмертно нагородив героя орденом Богдана Хмельницького третього ступеня та медаллю «За жертовність і любов до України». За сина державну нагороду від заступника військового комісара Руслана Ткачука прийняла матір героя, пані Людмила. Дмитра Свідерського посмертно нагороджено нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту», також йому присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівне». А через рік після смерті в пам'ять про героя на фасаді рідної 6-ї рівненської школи урочисто відкрили меморіальну дошку. Спілка офіцерів Рівненщини також передала школі його портрет, оздоблений бурштином. Він досі стоїть в шкільному музеї, поряд зі стендом із світлинами бійця та його бойовим стягом, вкритим підписами побратимів. В музеї узагалі ціла стіна присвячена героїчно загиблим на Майдані та в АТО випускникам.
-    Дмитро особливо не виділявся в школі, не був розбишакою. Не можу навіть пригадати, щоб він міг утнути якусь дурницю. Він був вірним другом, щедрим, рішучим, наполегливим у навчанні та мав правильний погляд на життя, свободу та нашу державу. Він був організатором, лідером і головне – оптимістом, - наголосила заступник директора 6-ї загальноосвітньої рівненської школи Валентина Галатюк.
Також Дмитро навчався на економіста в Рівненському державному аграрному коледжі. Тут теж облаштували окремий музей, де на найвиднішому місці в центрі розташували світлину героя. В навчальному закладі добре пам’ятають полеглого випускника, і хочуть, щоб про нього якомога більше знали наступні покоління студентів.
-    Його характер добре проявився під час навчання. Було видно, що це впертий та наполегливий юнак. Він не визнавав авторитетів і йому було байдуже, що перед ним викладач. Поважав він лише тих, хто мав рацію. Тож не дивно, що він шукав для себе майбутнє у війську, - розповів завідувач музею коледжу та викладач історії в Дмитра Сергій Зажицький.
А ще рівняни завжди можуть побачити Дмитра Свідерського в центрі Рівного – на Дошці пам`яті, поруч зі Свято-Воскресенським собором та колоною Богородиці. Варто погодитися, що доки ми пам’ятаємо про таких героїв та їх подвиги, їхня самопожертва у нерівному бою з ворогом не буде даремною.

Володимир Струс

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.