Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

НАЗАВЖДИ МОЛОДИЙ, НАЗАВЖДИ ГЕРОЙ [Випуск № 1314]

Від сьогодні „Волинь” починає публікацію матеріалів про всіх героїв України, які родом з нашого славного міста і поховані на міському цвинтарі на Алеї слави. В останніх числах березня йому саме мало б виповнитися 24 роки. Але життя Олександра Борисенка обірвалось у 2014, на Луганщині. Зрозуміло, що там він опинився не випадково і що смерть, правдивіше назвати вбивством, яке скоїли окупанти. Молодий, юний рівнян не встиг ні створити власну сім’ю, ні пожити…
Це сталось 1 вересня, близько опівдня. Біля населеного пункту Круглик Луганської області підрозділ, в якому перебував Олександр, потрапив в оточення і прийняв бій з переважаючими силами ворога. Підрозділ зайняв кругову оборону. Олександр з групою бійців утримував один з головних напрямків, від якого залежала боєздатність 5-ої механізованої роти. Відбиваючи напад розвідувально-диверсійної групи незаконних збройних формувань, Олександр отримав тяжке поранення, яке було несумісне з життям.
Батьки страшну звістку дізнались не одразу, а через три дні. Навіть про те, де саме хлопець перебуває і що він на війні, - не розповідав до останнього, хіба відвертіше говорив з батьком та то просив не хвилювати розповідями маму. Турботливим був. Без братської підтримки лишилась молодша сестра. Дівчина вмовляла втікти з АТО, де було «гаряче» й щодня надходили новини про нові смерті. Але він не слухав, хотів бути військовим і казав, що якщо всі почнуть тікати, то хто ж лишиться обороняти там? Певно, вдався сміливістю, характером у батька-пожежника, або, може, у прадіда, що пройшов війну, пережив сталінські репресії і заслання. Так можна принаймні пояснити непереборну жагу молодого хлопця, який запросто міг уникнути служби.
У 2012 році Саша закінчив технічний коледж Національного університету водного господарства і природокористування. Одразу ж отримав повістку про призов, але медкомісія «списала» його за станом здоров’я. Цікавий факт розповіла одного разу для радіо «Трек» мама Наталія Борисенко:
«Трохи тиск у нього підвищений був. А ще - зв'язка порвана на нозі. То він повиривав з медичної книжки сторінки, які заважали службі, і пішов за контрактом служити. Заперечити йому не могла. Був стійкий: «Треба, значить треба». Мабуть, гени далися взнаки, що шукав ризику».
Потрапив контрактником у 30-ту окрему механізовану бригаду 8-го армійського корпусу Сухопутних військ, яка брала участь у боях під Іловайськом. Був старшим стрільцем. Матері казав, що сам у Херсоні, а був на Луганщині. І справді, матері було легше не знати про тодішні, жорстокі реалії війни:
«Як тільки обстріл починається — командира десь немає. Дзвінок телефонний командиру поступає — і він зникає. Це я вже потім від інших АТО-вців чула і по телевізору в новинах. Саша не розповідав про таке», - каже Наталія.
Як це часто буває, останній його дзвінок, що пролунав 29 серпня, стривожив матір, лишив якісь неприємні передчуття. А вже 4 вересня його товариші повідомили, що Саші нема, у Лутугінській лікарні хлопця не змогли врятувати…
Через рік батькам Борисенкам передали синів посмертний орден «За мужність» ІІІ ступеня. Ще через кілька місяців йому присвоїли звання «Почесного громадянина міста Рівного». А ще, на стіні його рідної, 5-ої школи, відкрили пам’ятну дошку, а сам навчальний заклад віднині носить ім'я героя Олександра Борисенка.

МАРІЯ ПАЛІЙ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.