Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Дим-димок од машин...» [Випуск № 1311]

І так щороку: щойно настає березень, у мене розвивається невроз. Як мені поводитися в Міжнародний жіночий день? Вітати кожну зустрінуту жінку зі святом, засадниче лицемірство якого я глибоко відчуваю, й автоматично наразитися на протест тих подруг та колег, які сприймають його так само, як і я? Чи вдавати, що 8 березня для мене не існує, і мимоволі образити нечуйністю, невихованістю, нечемністю інших жінок, для яких це частина свідомості — десятиліттями звичне «свято миру й краси»?
Нічого, що я сьогодні не про британського підданого з інфарктом, і не про блокаду, і навіть не про війну? Але ж так завжди: щоразу знайдеться щось важливіше, ніж проблеми жінок, яких ми вітаємо незрозуміло з чим раз на рік. Серйозно: з чим, власне, ми їх вітаємо?
А я от жінок не люблю. Ні, не в цьому сенсі, не подумайте. Я не люблю жінок як щось узагальнене, оце «вічно жіноче». Я люблю конкретну жінку (може, не одну), і це не поширюється на скандальну тітку з реєстратури в поліклініці або на модельку з постійно роззявленим силіконово-ботоксним ротиком. Сам факт анатомічних відмінностей і «місія продовження роду» мене так само не збуджують. Мені, звісно, цікавий їхній інакший тип освоєння дійсності, інакший досвід тілесності, але це радше частина загального здивування фантазією Творця.
Крім того, у календарному шануванні людей за ознакою статі я бачу релікт одразу двох начал, однаково мені ворожих: архаїчної традиції з отим «культом берегині», який на практиці сходить на те, що жінку без її згоди використовують як інкубатор для виробництва максимальної кількості робочих рук, і радянського наскрізь брехливого міфу про рівність статей. Щоправда, на початках СРСР, коли він іще намагався реалізовувати модерністський проект, було запроваджено кілька корисних ноу-хау, як-от відпустка у зв’язку з народженням дитини, котра досі напівофіційно називається «декретною» (від декрету — не закону, не постанови, а декрету Совєту народних комісарів від... 27 листопада 1917 року; на той момент це було інновацією світового масштабу). Проте цього пафосу дотримувалися лише кілька років, невдовзі загальна логіка закріпачення всього, що рухалося, торкнулася й жінки як трудового ресурсу.
У школі ми вивчали напам’ять два вірші Павла Тичини: «Партія веде» й «Пісня трактористки». Перший вартий того, щоб його розбирати окремо, а другий — апологія тодішнього стимпанку з елементами емансипації: «Я до трактора підходжу —/сонце ясне! світе мій!/Ой, як хочеться учитись,/щоб вести його самій! [...] Дим-димок од машин, мов дівочі літа...» Усе просто: дівчина не хоче марнувати час над виснажливим гаптуванням в артілі, а мріє керувати отою залізякою, мазутний вихлоп пахне їй солодше за Chanel, і вона ще не знає, що постійна робота на холоді плюс страшенна вібрація за кілька років знищать усі її жіночі анатомічні подробиці.
Для мене квінтесенцією ставлення до жінки в СРСР був хронічний дефіцит вати в аптеках: не прокладок, не тампонів (тоді про таке в нас і не чули), а звичайнісінької вати. А ще принципова відсутність знеболювального в гінеколога: ви не пробували робити аборт без анестезії? Авжеж, народжуй! І потім вирощуй дитину на 15 м² комуналки, без памперсів, про які тоді теж не чули, без дитячих сумішей, без візків і колготок у магазинах... Хочеш бути жінкою — страждай!
Відомо, що в доімперську добу в Україні жінка користувалася практично рівними юридичними правами з чоловіками, хіба що, здається, не могла бути суддею, а це, погодьтеся, дрібниці. Але дальший досвід викорінив із культури й побуту елементи гендерної рівності. Ми тепер поголовні сексисти і практики радикальної емансипації мусимо позичати в готовому вигляді з-за кордону (звісно, західного).
Кажуть, на Заході феміністки потворні, ригідні й тупі. Кажуть, вони запроваджують абсурдні правила й вимагають скасувати рід в особових займенниках, а всіх, хто пручається, таврують white male shovinist pig (білою чоловічою сексистською свинею). Не знаю, не стикався. Можливо, у їхніх ліволіберальних університетських звіринцях і не на таке натрапиш. Усі вітчизняні феміністки, яких я особисто знаю, відрізняються напрочуд здоровим глуздом і суто жіночою привабливістю — не думаю, що це випадковість. Я солідарний із їхніми зусиллями не лише через те, що вони допомагають мені позбутися комплексу провини отієї сексистської свині, а й тому, що будь-яка розмова в площині прав та свобод цивілізує нашу суспільну свідомість загалом. Фізична рівність — фікція, усі ми різні, й навряд чи я наважився б змагатися з Дариною Білодід, юною чемпіонкою Європи із дзюдо. Рівність прав — інша річ. Тож за нашу і вашу свободу!

Юрій Макаров

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.