Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Ринкова романтика й економічні реалії [Випуск № 1311]

Важко забути риторику економічного романтизму 90-х років минулого століття, а надто зворушливих легенд про «невидиму руку» ринку, що сама в автоматичному режимі все зробить, владнає, збалансує, відокремить успішне від провального, приведе в Україну ефективного власника та підготує добу економічної благодаті. А щоб таке сталося, треба лише все приватизувати, віддати в приватні руки — і тоді почнуться чарівні зміни. Себто, як стверджував покійний геній грузинських реформ Каха Бендукідзе, «продати все, крім совісті». Я ще додав би «і крім критичного розуму»… Адже ринковий догматизм не кращий від будь-якого іншого догматизму. І ми в цьому переконалися на власному досвіді, бо в Україні ринкова ідеологія нерідко набирала геть карикатурних форм, за якими часто-густо приховувалися речі абсолютно неринкові, такі як корупція, монополізм та банальне розкрадання державного майна. Нам увесь час співали гімни на честь «його величності» ринку замість прагматичного розгляду позитивних і негативних аспектів функціонування вільної економіки. Нам розповідали, що всі біди від державної власності, а приватна гарантує добро та щастя.
Один із найкращих українських економістів Олександр Пасхавер не втомлювався повторювати (і нині не втомлюється): «Держава — неефективний власник». Із цього за постійного повторювання якось само собою випливало, що повне щастя настане лише тоді, коли економіка на 100% буде приватною і нічого державного не залишиться. Щоправда, нам чомусь не розповідали, що державний сектор економіки є в найрозвиненіших країнах світу: США, країнах Європейського Союзу, Японії, Південній Кореї тощо. І чимало підприємств, які до нього належать, демонструють непогану ефективність. А є ще підприємства з такими формами акціонування, що там знайти «фізичну речовину» приватності дуже складно. Деякі держави на тому піднялися з економічної руїни. Досить згадати потужні південнокорейські державно-приватні корпорації, аналогічні економічні формації в Японії, на Тайвані тощо. Проте скрізь там діяли дуже ефективні державні механізми з відповідними апаратами управління. Отже, до карбованої формули Олександра Пасхавера вельми хотілося б дещо додати, щоб вона звучала так: «Неефективна держава — неефективний власник» із наголосом на перших двох словах.
Тому, коли той-таки Міхеїл Саакашвілі виголошує гнівні спічі про крадійства на Одеському припортовому заводі, він повинен знати, що йдеться про неефективність не держави як такої, а саме цієї конкретної держави, що геть уражена корупцією, некерованістю, непрозорістю і хаосом.  
Мало не тотальна приватизація державних підприємств не забезпечила ні зростання виробництва, ні прогресивних структурних реформ, ні осучаснення економіки. Досвід країн Центрально-Східної Європи показав, що річ не в приватизації як такій, а в тому, як саме, з якими економічно-правовими акцентами її буде проведено. Це те, на що воліють не звертати належної уваги у нас в Україні…
Нам постійно наводили аргументи такого штибу: «якщо приватизувати державне підприємство, то його власник (на відміну від державного директора) сам у себе не крастиме». На жаль, в Україні це правило, навіяне західною буржуазною традицією з її протестантською етикою, часто-густо не працює. Були в нас випадки, коли придбані за копійки заводи, що мали б давати великі прибутки, різали на брухт задля якнайшвидшого отримання грошей, значно менших, ніж за умови організації ефективного виробництва, зате швидких. А коли мільярди доларів замість того, щоб вкладатися й давати прибутки в Україні, виводяться в іноземні офшори, де нерідко лежать «мертвим» вантажем, перетворюючись із капіталу, що має працювати, фактично на скарб?
І де той обіцяний внаслідок тотальної приватизації ефективний власник, про якого так багато розповідали економічні романтики? Може, це ті олігархи, які ніяк не хочуть вкладати кошти в реконструкцію за безцінь придбаних підприємств? До речі, якщо цю публіку відлучити від «фінансових грудей» держави, вона довго не проіснує, як і за умови повноцінної конкуренції… І де той ринок між суцільними монополіями?
Сьогодні Україна не має дуже великого державного сектору економіки, але загальна економічна ситуація суттєво не покращується. Масована приватизація посилила олігархат із його економічною супернеефективністю і не врятувала Україну від статусу найбіднішої держави Європи. Нині влада України знову намагається уникнути економічного краху останнім раундом приватизації, що в умовах війни і загальної непевності навряд чи принесе великі гроші. А на основі нашого доволі прикрого приватизаційного досвіду варто було б на ментальному рівні відмовитися від тупого протиставлення державне — приватне. Життя, зокрема й економічне, набагато складніше від теоретичних схем. І, може, є сенс згадати заповіт великого ідеолога китайських реформ Ден Сяопіна: «Неважливо, якого кольору кішка, чорного чи білого, аби вона ловила мишей».
Ігор Лосєв

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.