Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Безсмертна слава Івана Богуна [Випуск № 1308]

«Кожний, хто читав трилогію Синкевича, був на довгий час полонений Богуном. „Бути таким, як він!” Про це мріяли сотні юнаків , з захопленням вдивляючись в пориваючу постать, яку навіть перо чужинця не хотіло викривати». Олена Теліга «Сила через радість». Іван Богун походив з української шляхти. Учасник визвольних повстань 1637-38 років та 1648-54 рр. Богун був одним із небагатьох українських козацьких керівників, які не схилялися ні до польської, татарсько-турецької, ані до московської протекції. Зокрема, Богун разом із Іваном Сірком відмовився підтримати Переяславський договір з Москвою.
Богун брав участь у Азовському сидінні, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через річку Сіверський Донець. Протягом 40-х років XVII століття Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, брав участь у військових походах проти кримських татар, і обороняв українські землі від набігів останніх.
В 1651 році Богун вів бої на Брацлавщині проти загонів Калиновського та Лянцкоронського. У боях під Вінницею в березні 1651 року Богун вперше найбільш масштабно проявив свої здібності воєводи, заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де драгуни потрапили до заздалегідь підготованої пастки. Тут же Богун проявив значну особисту хоробрість, очолюючи сміливі нічні вилазки з козацького табору. У підсумку, Богун втримав свої оборонні позиції під Вінницею і після підходу основних сил української армії змусив коронне військо відступити. В подальшому, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам'янця-Подільського (29 квітня — 1 травня 1651 року), а в сере-дині травня його козаки оволоділи Корцем.
Важливою сторінкою кальницького полковника Івана Богуна стала Берестецька битва, в якій Іван Богун проявив себе розсудливим полководцем в найтрагічніший момент бою. Саме його було обрано наказним гетьманом в оточеному поляками козацькому таборі 30 червня 1651 року. Богун виправдав покладені на нього сподівання, вивів із оточення основні сили українського війська.
В політичному спектрі Української козацької держави Іван Богун займав місце постійного опозиціонера. Зокрема, він досить рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 році Богун був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою i, так і не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.
Після смерті Б. Хмельницького (27 липня 1657 року) Іван Богун підтримував курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів — на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658 року). А в 1660 році Богун виступив проти Слободищинського трактату, підписаного Юрієм Хмельницьким.
У 1662 році кальницький полковник Богун був ув'язнений поляками і відправлений до Мальборга. Він був звільнений Яном Казимиром в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Але згодом Богун був не справедливо звинувачений у зносинах з москалями та урядом Івана Брюховецького і був вбитий поблизу Новгород-Сіверського 17 лютого 1664 року.
Полковник Іван Богун виголосив цю промову на раді в гетьманській столиці Чигирині (що на Черкащині) навесні 1650 року. Для нашого народу вона надалі залишається актуальною.
Текст промови Богуна (1650) на раді в Чигирині:
"У народі Московському владарює найогидніше рабство і невільництво у найвищій мірі, у них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може, і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб у ньому не мати нічого, а тільки рабствувати. Самі вельможі та бояри московські титулуються звичайно рабами царськими і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників; і тії кріпаки або за їх назвою крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за невідомими у світі правами та привласненнями продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а не зрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скоріше їх купили і дорожче заплатили. Словом сказати, з'єднатися з таким огидним народом є те саме, що кинутися із вогню в полум'я".

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.