Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Підгодовуючи ворога [Випуск № 1307]

Чому збереження соціально-економічних зв’язків із окупованими територіями має сумнівну цінність для України, але суттєво полегшує життя терористам. Соціально-економічна модель взаємин окупованих Росією територій Донецької та Луганської областей з Україною ось уже третій рік нагадує існування типового паразита, який висмоктує життєві сили господаря без будь-якої користі для нього. Якщо щодо річних витрат РФ на підтримку терористичних «ЛНР» і «ДНР» називають цифри від $1 млрд. до $2 млрд, то пряма й опосередкована підтримка Україною «бюджетів» цих утворень може бути оцінена принаймні в $1 млрд. на рік.
Ця цифра включає фінансування пенсій жителям окупованих територій, на виплаті яких відтак можуть заощадити окупанти. І податки з роздрібної торгівлі, транспорту та сфери послуг, які розвиваються значною мірою завдяки виплатам заробітних плат на зареєстрованих в Україні, але розміщених в ОРДіЛО підприємствах, а також тих таки пенсій. Так само як і доходів від видобутку та продажу в Україні вугілля, і пільгового або й безкоштовного споживання струму з українського оптового ринку електроенергії.
Однак, якщо РФ платить за можливість здійснювати «ефективний контроль» за відповідними територіями, то Україна — за марні сподівання на їх швидке повернення. Власники підприємств на окупованих територіях і вітчизняні урядовці вже два роки виправдовують збереження можливостей для діяльності формально зареєстрованих в Україні підприємств на окупованих територіях економічними інтересами нашої країни, лякаючи економічними втратами, зменшенням валютних надходжень та дефіцитом електроенергії. При цьому за досить тривалий час не було зроблено майже нічого для планомірної підготовки до згортання економічних контактів з окупованими територіями в такий спосіб, щоб це завдало якомога меншої шкоди й водночас зменшило вразливість України до шантажу окупантів.

Ціна питання

За даними Головного управління статистики в Луганській області, у 2015 році (за 2016-й відповідних даних ще немає) з 34,58 млрд. грн реалізованих товарів і послуг підприємствами, які були зареєстровані на підконтрольній Україні території, 11,6 млрд. грн припало на ті, що розміщені на окупованій території. Вони виплатили понад 1 млрд. грн заробітної плати 21,8 тис. своїх працівників на окупованих територіях. За даними Головного управління статистики в Донецькій області, зареєстровані в Україні, однак за фактом розміщені на окупованій території області підприємства реалізували товарів і послуг на 115,4 млрд грн (на підконтрольній — 210,1 млрд). Лише офіційно вони виплатили 7,69 млрд. грн зарплати 107,6 тис. найманих працівників.
Попри такі досить значущі показники, у масштабах країни обсяги виробництва на підприємствах окупованих територій, зареєстрованих в Україні, не критичні. Наприклад, коли йдеться про промислове виробництво, то за неповний 2016 рік (січень — листопад) розміщені на окупованій території Донецької області «українські підприємства» реалізували лише 2,6% усієї промислової продукції країни.
Окрім того, значною мірою промислове виробництво, особливо металургійної продукції, на окупованих територіях підтримується на шкоду й за рахунок аналогічних підприємств на підконтрольних Україні територіях. А тому припинення їхньої діяльності в ОРДіЛО не означало б зменшення загальноукраїнського виробництва чи експорту. Натомість продовження діяльності цих формально українських компаній на окупованих територіях є важливим фактором фінансово-економічного сприяння терористським «ЛНР» і «ДНР», який відтерміновує їхній соціально-економічний колапс.
Окрім роботи промислових підприємств, які орієнтовані на вивезення своєї продукції в Україну чи через неї на треті ринки, важливу роль у підтриманні економіки окупованих територій відіграють і численні виробництва, що залежні від постачання сировини з решти України, торговельні мережі, що реалізовують споживчі, зокрема продовольчі, товари з підконтрольних Києву територій, які є значно дешевшими за аналогічні поставки з Росії. Крім того, навіть товари з окупованих територій, які випускають формально зареєстровані в Україні компанії, безперешкодно реалізовуються в торговельних мережах та на ринках решти країни.
Така взаємодія з окупованими територіями, яка на сьогодні не може бути точно виміряна, безперечно, економічно вигідна Україні. Адже йдеться про товаропотоки, які формувалися в межах єдиного українського ринку протягом дуже тривалого часу. Однак її припинення аж ніяк не стало б критичним для вітчизняних виробників. Від неї цілком можна відмовитися, якщо це ускладнить становище окупаційного режиму й наблизить звільнення відповідних територій. Тим більше що в нинішніх умовах споживчі товари постачають з вільної України до ОРДіЛО значною мірою для того, щоб потім отримувати за них наші ж гроші, які виплачуються у вигляді пенсій чи заробітних плат працівникам офіційно зареєстрованих компаній.
Піклуватися про українських переселенців, які втікають від терористів, — обов’язок держави. Однак насправді більшість таких осіб — фіктивні переселенці. На жаль, даних на початок 2017 року все ще немає. Однак порівняння показників свідчить, що чисельність зареєстрованих у Донецькій та Луганській областях пенсіонерів із 2,12 млн на початок 2014-го зменшилася до 1,15 млн. на початок 2015-го (на підконтрольній Україні території), а потім збільшилася до 1,4 млн на початок 2016-го.
У деяких суміжних із окупованими територіями адміністративних одиницях зростання кількості зареєстрованих протягом 2015 року пенсіонерів було просто вражаючим. Наприклад, у Бахмуті та районі їхня чисельність майже подвоїлася (59,85 тис. на 1 січня 2015-го та 113,34 тис. на 1 січня 2016-го). Різке зростання також спостерігалося у Слов’янську — із 61,8 тис. до 84,8 тис., Костянтинівці — із 46,5 тис. до 67,2 тис., Лимані (раніше Красний Лиман) — із 22,1 тис. до 29,8 тис., Краматорську — із 79,8 тис. до 92,5 тис., Селидовому — із 32,7 тис. до 38,7 тис., Мирнограді — із 26,2 тис. до 33,2 тис.
Кількість пенсіонерів, що перебувають на обліку у відповідних місцевостях, перевищила половину й навіть дві третини населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Наприклад, населення Бахмута з районом становить загалом 185 тис. осіб, Слов’янська з районом — 166 тис., Костянтинівки з районом — 91 тис., Селидового — 52 тис., Мирнограда — 50 тис., Лимана з районом — 43,7 тис. Такі співвідношення промовисто свідчать про те, що більшість пенсіонерів-переселенців фіктивно зареєструвалися самі чи через посередників лише задля отримання пенсійних виплат, однак фактично й надалі проживають на окупованій території.
В кращому випадку вони час від часу долають лінію зіткнення для того аби не втратити відповідний статус, однак фактично продовжують проживати на окупованих територіях. В гіршому – їх реєстрація була здійснена в корупційний спосіб за сприяння посередницьких структур або на чужі документи, і виплачувані їм кошти отримують сторонні особи, часто пов’язані із терористами із «ДНР» чи «ЛНР».
Зокрема, лише встановлених СБУ випадків у 2016 році, коли з карток померлих пенсіонерів з ОРДіЛО й далі знімали гроші, було близько 4 тис. Йшлося приблизно про 8 млн грн щомісяця. І масштаби проблеми, ймовірно, значно більші. При цьому працівники спецслужби зафіксували факти отримання грошей, нарахованих померлим пенсіонерам, представниками терористичної організації «ЛНР». Наприклад, коли торік за поданням СБУ було припинено виплати 450 тис. підозрілих пенсіонерів, то з проханням поновити виплати до відповідних органів протягом трьох місяців звернулося лише 80 тис.

Енергозалежність

Однак найуразливішим місцем економічних контактів України з окупованими Росією територіями Луганської та Донецької областей все ж таки стала енергетика. Позбувшись залежності від Росії в газовій сфері, Україна ось уже три роки має штучну залежність від окупованих Москвою територій в електроенергетиці. І це якнайкраще ілюструє всі згубні наслідки бездіяльності кількох урядів та профільних міністерств у подоланні відповідної залежності, які важко пояснити чимось, окрім корупційного інтересу в схемах вугільної торгівлі чи безвідповідальним сподіванням на швидке повернення окупованих територій під контроль України.
Найкритичнішою і водночас найпростішою для вирішення є ситуація в підконтрольній Україні частині Луганської області. Її енергетична система після окупації південної частини регіону Росією виявилася відрізаною від решти української енергосистеми й працює в режимі енергоострова, тотально залежного від Луганської ТЕС у розташованому буквально на лінії зіткнення місті Щастя. Окрім іншого, ця ТЕС ще й може працювати лише на дефіцитному на вільній території України антрацитовому вугіллі.
Цілий регіон цілковито залежний від доброї волі ворога, який може будь-якої миті його знеструмити. Але за два з половиною роки українська влада так і не спромоглася збудувати ЛЕП, яка з’єднала б енергосистему Луганщини з лініями електропередач підконтрольних Україні північної частини Донецької області або півдня Харківської. І в такий спосіб назавжди вирішити проблему енергопостачання регіону та його залежності від антрацитового вугілля з окупованих територій.
 Складніше, однак також можливо вирішити й проблему із залежністю від постачання з окупованих територій антрацитового вугілля для ТЕС решти країни. Звісно, це не робиться за тиждень-два чи навіть місяць.
Ще гірша ситуація з найбільшим приватним виробником струму із вугілля — ДТЕК Ріната Ахметова. Ця компанія, що володіє низкою великих споживачів антрацитового вугілля на підконтрольній Україні території (Придніпровська, Криворізька та Луганська ТЕС), досі навіть не замислювалася про переведення бодай частини з них на газове вугілля, яке не потрібно возити з окупованих територій. Що й не дивно: у ДТЕК на окупованих територіях три великі вугільні підприємства: Ровенькиантрацит, Свердловантрацит та Шахта «Комсомолець Донбасу», які здатні видобувати понад 10 млн т вугілля щороку.
І відмовитися возити з них паливо ДТЕК можна змусити, лише заблокувавши чи законодавчо заборонивши таку можливість, зобов’язавши натомість переоблаштувати блоки ТЕС на підконтрольній Україні території на газове вугілля. Це, до речі, попри спекуляції, також не потребує надто великих капіталовкладень і цілком можливо в межах діючого тарифу «Роттердам+».
Слід визнати: бойові дії на лінії зіткнення не зупинить ані розірвання соціально-економічних контактів, ані цілковита ізоляція окупованих територій від решти країни. Однак такі кроки означатимуть перекладання всього тягаря їх утримання на Москву та місцевих терористів, що збільшить його принаймні удвічі. А розірвання торговельних зв’язків хоч і завдасть збитків постачальникам і споживачам товарів із ОРДіЛО у вільній Україні, проте набагато відчутніше вдарить по окупованих територіях. Водночас позбавлення від паразита зменшить витрати України та підвищить її здатність до тривалого протистояння з Росією. З одного боку, вивільнить додаткові ресурси на фінансування оборони та зміцнення лінії зіткнення, а з другого — зменшить масштаби необхідної економії в країні. Адже, наприклад, лише нинішні видатки на пенсії жителям окупованих територій значно перевищують ту економію, яку може забезпечити Пенсійному фонду України навіть значне підвищення пенсійного віку жителям підконтрольних територій.
Олександр Крамар

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.