Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як «Айдар» ворога воював. Спогади медика батальйону (част.5). Продовження. [Випуск № 1307]

Мудрість командування розповсюджувалась не лише на техніку. А й (як ви далі побачите) на керівництво усією операцією в цілому. Тобто, розуміючи власну організаторську імпотенцію, вони просто забили на весь той рух – і то було надзвичайно мудрим рішенням! Своїм втручанням вони, не дай  Бог, могли порушити той броунівський рух, що до того часу якось приводив до перемог…Але халеп було багато.  В результаті  відсутності адекватного зв’язку та розуміння, що ми тут робимо і що відбувається постійно виглядало якось кумедно – трагічна нісенітниця. То когось поховали... бо хтось поїхав кудись і в результаті суперможливостей мотолайна завис десь із мазутою на мармизі та ключами в руках в колінно-ліктьовому положенні під технікою…чи з більш прозаїчних причин кохання до місцевих богинь та абстенентного синдрому.  То ворог наступає, то ми відступаємо. То авіація навернулася в полі … то артилерія вдарила по своїх … то ще якась халепа. Було не скучно.
У Хрящуватому так взагалі по надцять разів на день прокочується паніка – їдуть - їдуть – то гумконвой, по позиціях, зараз ми його…Хлопці не відступаємо! За Україну, за її Волю… 3000 спартанців.. Передай мені останнього пітбуля та цигарок….
Так і жили.
Черговий обстріл, ранок. Виходи на 2 години...
Бабах…. Десь поруч ще бабах і тріскотня патронів у пожежі…невже влучили? Сидимо в окопі і гадаємо, чий же то кінь горить?
Висунувши носа, із полегшенням хтось видихає…ну, Слава Богам, наші коні усі цілі. Палає Чері Тігго розвідників. Потім, в перерві між обстрілами над попелищем тієї машинки, кремезні закарпатські хлопці чухали бороду і що найбільше їх турбувало, то як тепер списати машингвер типу АК-74, що згорів разом із машиною? За що, звісно, якійсь там штабний поц буде потім колупати мозок службовим розслідуванням тривалий термін (можливо навіть викликаючи із відпустки) усьому відділенню разом узятому …
Десь в ті дні сталась трагедія. На сусідній позиції (південніше від нас)– де також на ВОПі стояли хлопці із 128-ї. Розповіли, що один снаряд влучив таки прямо в окоп, чи бліндаж, де разом ховались 10 чоловік…наслідки можете собі уявити самі! Найгірше було те, що відповіді на те все майже не було…на десять їхніх пострілів арти було два -три наших. Відчуття таке, наче тебе кинули цигани на вокзалі… І знов то була зловісна Самсонівська шахта(а вірніше позиція серед поля прямо перед нею).
На той час на Титані вже майже неможливо було надавати ПХО (пєрвічную хірургічєскую обработку) Докі з притаманним йому флегматизмом пару днів мовчки чухав бороду, а потім, зібравши нас трьох, сказав, що бігати від хворого до окопу то не варіант – і саме тому ми перебираємось в «тили» до Аеропорту.
Ми зібрали свої пожитки, помінялись якимись сувенірами на згадку із хлопцями із 128-ї (я виміняв шеврон на шеврон у їх лікаря Юри) та вирушили.
За той час рух був здебільшого у зворотньому напрямку – тобто день у день ми вивозили 200 та 300, але підкріплень ніяких не надходило, (щоправда, раз таки прийшла колона наших танчиків, що засіла здебільшого в Новосвітловці). Зрозуміло, що людей там ставало з кожним днем тільки менше. І для довідки: за весь час там узяли участь чоловік із 200 Айдарівців максимум, за списками батальону на той час було не менш, ніж 800…але, як стало відомо, потім в той час віддувалось ще декілька вкрай важливих котлів: Старобільський, Лисичанський та Сєвєродонецький…
***
З Титану вирушали із важким серцем.
Лише той, хто лишав своїх відступаючи, може уявити те відчуття. Ти -лайно. І точка.
Переслідує неминуче відчуття, що ти кидаєш тих хлопців і що, можливо, їх більше ніколи не побачиш. Саме ти! Ти. І ніякі накази командування про відступ не можуть змінити відчуття, що ти є боягузливе лайно! Більше того – десь там, за Титаном, лишався ще Барсук, хлопці в Новосвітловці та Хрящуватому. Кому не пощастило(чи навпаки пощастило) те відчути… той розуміє, що відбувається всередені, коли полишаєш своїх на позиції…і не важливо, що своїми вони стали за пару тижнів – для війни це ще й який строк! Відчуття власної нікчемності та сорому…
Але.
Є місця.
Є такі місця, в яких ми житимемо вічно. Вони назавжди викарбувані в нашій пам’яті! І те чортове тату вже нікому не вивести з кори головного мозку ні за які гроші. І не факт, що нам там було добре, але й не обов’язково погано.. Просто так сталось, що ті місця на якийсь час стали нашим домом. І кожен раз, заплющуючи очі і згадуючи де б ти не був - тобі не згадається гарний номер в готелі в Хургаді або затишна квартира твоєї коханки, ти навіть не згадаєш, можливо, ту хату, в якій провів роки, але, напевно, в пам’яті вспливуть дідівський гараж, можливо, холодний студентський гуртожиток і, напевно, в мене так точно, ті лісосмуги, бліндажі та бункер, що нам довелось в ньому прожити усього пару тижнів…
Та рано, чи пізно ми усі станемо старими, якщо, звісно, до того (не) пощастить дожити. Із тремтячими руками і вицвілими очима ми отримаємо діряву пам’ять. Ми багато чого забудемо. Місця? де ми були щасливі, місця, де ми жили, перемагали та закохувались, місця, де ми думали, що стражда’мо … в цивільному житті. Ми забудемо людей. Людей, тих, за ким страждали і з ким спали, тих, кого ненавиділи, чи заздрили… ми, напевно, багато чого забудемо. Навіть можливо своє ім’я та прізвщще….
Однак я знаю точно! Ми ніколи не забудемо тих місць та подій. Навіть, будучи немічними старими, ми будемо пам’ятати до хвилини та секунди…. Ми будемо пам’ятати кожну зморшку на обличчі побратимів. Кожне тремтіння рук в окопі! Ми ніколи не забудемj затухаючого погляду тих, хто віддавав душу.., та того запаху м’яса та пороху… ми завжди будемо пам’ятати кожну тріщинку на стелі того бункера та кожен куточок того грьобаного ….АЕРОПОРТу
Навіки й вічно. Амінь.

Андрій Сова Плохіш

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.