Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Легенда розстріляного відродження: Олекса Влизько [Випуск № 1297]

У кожної поетичної доби існує своя легенда, юнак-поет, що рано пішов з життя, так і не розкривши всіх своїх творчих можливостей. В пушкінському колі то був двадцятидворічний Веневітінов, у поетів кінця ХIХ століття — Семен Надсон, у футуристів — Божидар. Під цим псевдонімом друкувався наш земляк харків’янин Богдан Гордєєв, який в 1914 році у двадцятирічному віці покінчив життя самогубством. Таким був його протест проти Першої світової війни, що тільки-тільки розпочалася і несла море крові і загибель мільйонам безвинних. Була така легенда і у київських шестидесятників — Леонід Кисельов, який за своє коротке життя встиг відзначитись і на російській, і на українській поетичній ниві.
Але легендою з легенд, безперечно, можна вважати одного з наймолодших поетів українського розстріляного відродження Олексу Влизька.
Я, чесно кажучи, не пригадую у світовій літературі випадку, щоб глухонімий юнак, що прожив усього 26 років, встиг стати відомим поетом.
Коли в грудні 1934-го Влизька розстріляли, всі його книжки, всі журнальні публікації були вилучені. Отже, подробиці біографії поета, навіть точна дата і місце народження ще і зараз залишаються невідомими. Знаємо тільки, що народився майбутній поет в 1908 році десь біля Новоросійська і приблизно до 14 років був нормальним хлопчиком, навіть вірші писав російською мовою. Відомо також, що після серйозної хвороби, скоріше за все, скарлатини, підліток втратив слух, а потім і мову. І тут сталося перше диво у долі Влизька.
Пам'ятаєте, як писав уже згадуваний Леонід Кисельов:
Я постою у края бездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете — только песня
На украинском языке.
Так-от, опинившись у безодні глухонімоти, Влизько став писати вірші тільки українською мовою, яку пам'ятав з раннього дитинства.
Приблизно в той же період Олекса переїхав до Києва і почав співробітничати з непомітним профспілковим журналом. Може, так би і залишився Влизько на все життя «соловейком профспілок», якби не помітив талановитого юнака Антоненко-Давидович, який надрукував у популярному журналі «Глобус» вірш глухонімого поета з романтичною назвою «Серце на норд». Це був справжній поетичний дебют Влизька, причому дебют блискучий, бо після цієї публікації його стали щедро друкувати майже всі журнали та ще й газети Радянської України. Хто б міг подумати, що цьому 17-річному хлопцеві відпущено всього дев'ять років літературного життя.
Дуже швидко Влизько стає справжнім улюбленцем тогочасної критики. Яких тільки компліментів не дарували юнакові, з ким тільки не порівнювали! «Цілковито сучасний поет», «Новий поет», «Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття...» Один з критиків навіть ризикнув використати біблійний образ, порівнявши Влизька з Веніаміном, наймолодшим і найбільш коханим сином Іакова і Рахілі. В 1927 році поширилися чутки, нібито Олекса потонув у Дніпрі. На щастя, це були лише чутки, але які некрологи встигли надрукувати літературознавці! Журнал «Комуніст», наприклад, оплакував загибель «українського Пушкіна». І, по суті, автор тексту був недалеким від істини, бо молодий поет не цурався ні романтичних, ані класичних традицій, хоча найбільше ним опікувався вождь українських футуристів Михайло Семенко, і найбільше публікацій у Влизька було саме у футуристичній «Новій генерації».
Того ж 1927 року виходить у світ перша збірка Влизька із досить символічною для глухонімого автора назвою «За всіх скажу». І знову сталося диво: за три роки книжка була перевидана тричі, а її загальний наклад досяг фантастичної як для поетичних творів у той час цифри — 33 тисячі примірників. Творча енергія та ліричний темперамент Влизька просто-таки приголомшили сучасників.
Понесем же, серце, голі і босі
На одчай голівоньку свою!..
(...Скоро, скоро прийде золота осінь
І повстане тишею в гаю).
До золотої осені Олексі дожити не судилося. Все його літературне життя — то тільки початок шляху, перший етап розвитку самобутнього поета. Так і на цьому етапі його працьовитість і «врожайність» вражають.
На чутки про свою загибель Влизько відповідає збіркою із заспокійливою назвою «Живу, працюю», яка також витримала кілька видань. А ще він встиг випустити збірку балад, дві книги про поїздку до Німеччини — вірші та репортажі. Не цурався і дуже поширених тоді революційних агіток на кшталт відомих «Окон Роста» Маяковського — з них у Влизька вийшла збірка — «Моє ударне». Але набагато гучніше звучать у творчому доробку молодого поета ремінісценції кращих зразків світової культури, як, наприклад, у монолозі «Дев'ята симфонія», сама назва якого підкреслює близькість з Бетховеном не тільки через спільну хворобу, але й завдяки духовній спорідненості.
Свою останню прижиттєву збірку Влизько взагалі назвав «П'яний корабель». Глухонімий український юнак виявився вправним матросом на легендарному кораблі Артюра Рембо. І що вражає найбільше — у віршах, крім відчайдушної морської романтики, чуємо фатальні мотиви неминучої катастрофи. А за вікном, згадаємо, стояв страшний 1933 рік. Поетична інтуїція і на цей раз не підвела дивовижного хлопця. На превеликий жаль, не підвела:
І повно в них людей,
І зводять ратний хрест
(за вдаром у бушприт спадаючи на вест)
під стогін молитов тортур і покаяння...
Регочеться норд-ост:
— Ця ніч для вас остання...
Останній рейс
І смерть...
Останній рейс і смерть. Пророчий рядок. Я вже згадував, що Влизько був розстріляний у грудні 1934 року. Він потрапив у першу хвилю арештів, що прокотилися величезною країною відразу після вбивства Кірова. Олексу Влизька засудили як білогвардійця — абсолютно безглузде звинувачення, адже під час громадянської війни йому ледь виповнилося 10 років. Судді та кати, мабуть, сподівалися, що ця людина замовкне назавжди, що Україна вже ніколи не почує поетичного голосу свого глухонімого сина.
Але людожери помилилися. Рукописи не горять. Саме так сталося у випадку з Олексою Влизьком. Його вірші, балади, монологи, сповнені небувалої творчої енергії, повернулися до нас із чорного небуття і знайшли сучасного читача.
Юрій Каплан

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.