Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Шлях до мети: як ветеран АТО на одній нозі підкорив Говерлу [Випуск № 1296]

До війни він 53 рази підкорив найвищу точку України - гору Говерла. І, незважаючи на втрату ноги в АТО, повернувшись додому, зробив це ще раз.

Сергій Пандрак

"Коли я лежав у київському госпіталі, то говорив побратимам: "Тренуйтеся, хлопці, зі мною на Говерлу підете", - говорить Сергій Пандрак, доброволець батальйону Айдар.
У вересні 2014 року в першому інтерв'ю для ЛІГА.net він розповідав про свій бойовий шлях і справжню війну, якої не було в зведеннях Генштабу. У цьому матеріалі - про життя після війни. Сергій Пандрак втратив ліву ногу в бою за визволення села Хрящувате в Луганській області у серпні 2014 року. Російські війська обстрілювали позиції сил АТО з реактивних систем залпового вогню, по українських солдатах била важка бронетехніка.
Сергій згадує: "Я отримав поранення на полі біля танка. 47 кілометрів побратими вивозили мене звідти. У Луганському аеропорту в бункері оперували пилкою, поранення було серйозне. Зробили анестезію - 100 грам віскі і палицю в зуби дали. З Луганська в той час били міномети, артилерійські установки. Потім було дві операції в столиці і дві в Харкові. Нога ампутована значно вище коліна. Залишилося 27 сантиметрів від тазової кістки. Це Бог залишив такий розмір, щоб я міг обійтися без поясів і наплічників (27 сантиметрів дозволяють використовувати протез, - ред.)".
 Після Луганська Сергія відвезли до Харкова. Медична апаратура показувала, що він не подає ознак життя. Медсестра скористалася вимірювачем тиску. "У нього 20/60, він живий!" - закричала вона. Через добу боєць вийшов з коми.

Високо в горах

Сергій любить гори. Вся його сім'я - лемки. Коли йому було п'ять років, він вперше побачив Карпати з висоти Говерли - 2061 метр. З тих пір кожен рік на День прапора піднімався на гору: "У цьому році це був мій 54 вихід на День прапора. Перерва була тільки в 2014-15 роках. Йшов з серйозною командою - 127 воїнів зі всієї України".
 Перед поїздкою погода зіпсувалася. Всю ніч йшов дощ. Земля була волога, камені слизькі. Автобуси вибилися з графіка на чотири години - сходження повинні були почати в 10:00 ранку, а вийшло в 13:30. Дорога до вершини зайняла п'ять годин. На гору Сергій піднімався без допомоги протеза. Три з половиною кілометри йшов на милицях з підлокітниками: "Подолав перші 500 метрів... Що таке 500 метрів, коли ти йдеш вгору? Це те ж саме, що п'ять кілометрів по рівнині. Я не йшов, а вилазив. Іноді потрібно було застрибнути на камінь висотою в метр. Мене підтримували друзі, завжди одна людина ліворуч або праворуч страхувала. Піднімався з однією думкою - я повинен це зробити". Повз нього проходили люди. Хтось піднімався, хтось вже спускався. На Сергія дивилися з подивом.
І ось він опинився на вершині Говерли - "так само, як це було в дитинстві з батьком і дідом". Вони теж були бойовими офіцерами. Дід Теодор - польський офіцер. У 1939 році потрапив у полон до німців під Краковом. В 1943 році - в табір Освенцім, а після відбув термін ще і в радянських тюрмах.
 Спускатися з гори було важче. Коли залишався один кілометр до спортивної бази внизу, почало темніти і довелося використовувати ліхтарі, щоб знайти дорогу. "Але я Говерлу дуже добре знаю", - каже Сергій. До десятої вечора він підкорив гору в 54-й раз, а бійці, що його супроводжували, наочно переконалися: життя триває, незважаючи на наслідки війни.

Золота мрія

12,5 років Сергій займався греко-римською боротьбою, 18 років грав у футбол і 40 років займався моржуванням. "Футбол я замінив на байдарку. Освоюю новий вид спорту. Готуюся в наступному році виграти чемпіонат України з веслування на байдарках і каное серед паралімпійців, потім чемпіонат Європи і світу. А у 2020 році готуюся виграти олімпіаду в Токіо", - ділиться планами боєць.
Байдарку йому подарували друзі. Але ніякого шапкозакидання. Золото на змаганнях вимагає підготовки, каже Сергій. Він щодня пропливає на байдарці 10-12 кілометрів. Потім ще на велосипеді - понад 30 кілометрів, з акумулятором, який допомагає крутити педалі. "Кручу однією ногою. Я собі зробив пас на педаль, засовую туди праву ногу без протеза і їжджу. На протезі крутити педалі не можу".
У Сергія є мрія - всіх онуків навчити кататися на лижах. Вся сім'я з легкістю спускається зі снігових трас. Коли боєць втратив ногу, то перейшов на сноубайки: "Це все одно що кататися на одній лижі. В минулому році я на ньому з'їхав з Чорної Клеви - 1719 метрів". В протезі українського виробництва не виходить їздити, тому що апарат боїться води і в ньому не згинається стопа. Протез купили за гроші платників податків у 2014 році за 120000 гривень. У листопаді цього року Сергій поїде на протезування в німецьку клініку, де йому знадобиться 50000 євро, яких у нього немає. Але, здається, і з цим завданням він впорається.

Війна і щастя

Сергій побував у епіцентрі трьох конфліктів: придністровському в 1992-му, грузино-абхазькому в 1993-94 роках, а також на полях російсько-української війни. "Після трьох воєн навчився цінувати кожну хвилину життя. Зараз біля нашого будинку дружина висадила 20 видів квітів. У мене душа радіє", - каже чоловік. Однак, незважаючи на щастя просто жити, Сергій будує не найрайдужні прогнози на майбутнє війни Росії проти України. Він переконаний, що Путін може почати повномасштабну війну вже в найближчі місяці - це один варіант. Другий - у 2018-20 роках Україну чекають великі випробування, в тому числі і нова війна. І до цього він теж готується. Останні півтора роки Сергій створює "Спілку учасників бойових дій". Разом з соратниками вони вчать людей на Волині, як вести себе, коли починаються воєнні дії. В кожному селі  створюють загони самооборони з 20 осіб, а в районах - 12-30 чоловік. Силами простих людей з'являються резервні територіальні батальйони.
Потрібно припинити скаржитися, каже Сергій. "У воїна повинна бути сила духу і сила волі. Я не втратив ногу, а віддав її за командою мого найголовнішого головнокомандувача - Господа Бога".
Юлія Василина для ЛІГА.net

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.