Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Не задушить святого полум’я свободи [Випуск № 1294]

40 років тому, 9 листопада 1976 року, Микола Руденко та генерал Петро Григоренко на прес-конференції, яка відбулася у Москві, на квартирі Олександра Ґінзбурґа оголосили про створення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (скорочено Українська Гельсінська Група – УГГ). Цю прес-конференцію організували в столиці СРСР, бо в Києві на той час не було акредитованих іноземних журналістів. 15 місяців перед тим, 1 серпня 1975 року у місті Гельсінкі керівники 33 європейських країн, а також США і Канади підписали важливий документ – Завершальний акт Наради з безпеки та співпраці у Європі (НБСЄ). Гельсінська нарада стала постійним органом, трансформованим згодом у ОБСЄ (Організацію БСЄ).
Це стало юридичною підставою для активізації правозахисного гельсінського руху в країнах тодішнього "соціалістичного табору". Вже 12 травня 1976 року в Москві створили Групу сприяння виконанню Гельсінських угод у СРСР. А другою такою групою на території СРСР стала створена 9 листопада 1976 року Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). Членами-засновниками УГГ стали:
Олесь Бердник – в'язень берiївських концтаборiв (1949-1956), широко знаний на Українi та за її межами письменник-фантаст. Його перу належить близько трьох десяткiв книг. Деякi з них перекладенi англiйською, нiмецькою, португальською й iншими мовами свiту. За свої «вiдхилення вiд соцреалiзму» 1972 року виключений зi Спiлки письменникiв України. Заробляв на життя фiзичною працею.
Петро Григоренко – колишнiй генерал-майор, начальник кафедри однієї з вiйськових академiй. За правову допомогу кримським татарам, що прагнули повернутися на рiдну землю, був на понад 5 рокiв кинутий до спеціальної психічної лiкарнi та позбавлений генеральського звання. Вийшовши на волю, вiдразу ж повернувся до активної боротьби за громадянськi права. Автор багатьох наукових і публiцистичних праць. Представник УГГ в Москвi.
Iван Кандиба – юрист, один із авторiв програми Робiтничо-Селянської Спiлки. Хоча Спiлка не була створена, отримав 15 рокiв ув'язнення, якi вiдбув повнiстю. Жив пiд наглядом у Львiвськiй областi. Позбавлений права працювати за фахом, тяжко бiдував.
Левко Лук'яненко – юрист, один із авторiв Програми Робiтничо-Селянської Спiлки. Спершу був засуджений до розстрiлу, потiм – як i його спiвавтор I.Кандиба – отримав 15 рокiв ув'язнення. Вiдбув їх повнiстю. Жив пiд наглядом у Чернiговi, працював електромонтером. Широко знаний у свiтi як автор численних виступiв на захист прав радянських полiтв'язнiв.
Оксана Мешко – в'язень берiївських концтаборiв (1947-1956), мати полiтв'язня Володимирської в'язницi Олександра Сергiєнка. Активний поборник громадянських прав на Українi. Радiослухачi добре знали палкi виступи О.Мешко на захист сина, в яких вона порушувала найгострiшi проблеми тогочасного СРСР.
Микола Матусевич – 1946 року народження, iсторик. За свої переконання був позбавлений права на освiту, йому не дозволили закiнчити iнститут. Був арештований на 15 дiб за участь у колядуваннi. За пiдтримку полiтв'язнiв його багато разiв звiльняли з роботи. Жив з випадкових заробiткiв.
Мирослав Маринович – 1949 року народження, iнженер електронної технiки, працював не за фахом. За дружбу з дисидентами та незалежнiсть мислення його тричi звiльняли з роботи. У 1976-му працював редактором у видавництвi "Технiка". Походить із с. Комаровичі Старосамбірського району Львівської області.
Микола Руденко – вiдомий український поет i прозаїк, автор понад двох десяткiв книг. Був полiтруком роти в ленiнградськiй облозi. Тяжко поранений, iнвалiд вiйни. За свої фiлософськi й економiчнi працi виключений з КПРС i Спiлки письменникiв України. Тривалий час працював сторожем. Був членом Мiжнародної Амнестiї, керiвником Української Громадської Групи Сприяння.
Нiна Строката – мiкробiолог, дружина широко знаного українського полiтв'язня Святослава Караванського. За свої виступи на захист чоловiка була засуджена до 4 рокiв ув'язнення. Пiсля звiльнення жила пiд наглядом у Калузькiй областi. Була позбавлена права працювати за фахом.
Олексiй Тихий – учитель, у 1957-1964 роках за свої полiтичнi переконання перебував у в'язницi та концтаборах. Був позбавлений права працювати за фахом – працював пожежником і чорноробом. Займався проблемами педагогiки. У червнi 1976 року в нього зробили незаконний трус, двi доби тримали в камерi, де брутально знущалися.
Згодом членами УГГ стали: Петро Вінс (Київ, активіст руху євангельських християн-баптистів), Ольга Гейко-Матусевич (Київ), Микола Горбаль (Київ), Йосиф Зісельс (Чернівці),
Віталій Калиниченко (Дніпропетровськ), Святослав Караванський (концтабір у Мордовській АРСР), Зіновій Красівський (Моршин Львівської області), Ярослав Лесів (Болехів Івано-Франківської області), Юрій Литвин (Васильків Київської області), Володимир Малинкович (Київ), Михайло Мельник (с. Погреби Київської області), Василь Овсієнко (с. Леніне Житомирської області), Оксана Попович (концтабір у Мордовській АРСР), Богдан Ребрик (концтабір у Мордовській АРСР), Петро Розумний (Солоне Дніпропетровської області),  
Василь Романюк (заслання, Сангар Якутської АРСР; потім патріарх УПЦ КП), Надія Світлична (Київ), Ірина Сеник (Уштобе, Казахська РСР), Петро і Василь Січки  (Долина Івано-Франківської області), Іван Сокульський (Придніпровськ Дніпропетровської області),  
Василь Стрільців (Оболоння Івано-Франківської області), Василь Стус (Київ), Стефанія Шабатура (Макушино, Курганської області РРФСР), Данило Шумук (концтабір у Мордовській АРСР), Юрій Шухевич (тюрма, Чистопіль, Татарська АРСР), Михайло Горинь (Львів), Валерій Марченко (Київ), Петро Рубан (Конотоп), Вячеслав Чорновіл (Якутія).
З грудня 1976 почалися обшуки і допити членів УГГ. 5 лютого 1977 р. за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді (ст. 62 КК УРСР) за ґратами опинилися М.Руденко і О.Тихий. 23 квітня 1977 р. в Києві були заарештовані М.Матусевич і М.Маринович. 8 грудня 1977 року заарештований у Києві член Групи з лютого 1978 р. Петро Вінс. 12 грудня 1977 р. в Чернігові заарештований Л.Лук’яненко.
В «таборі смерті» у Кучіно Пермської області у 1984–1985 роках померли четверо українських в’язнів: Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус.
Членів УГГ у 1976–1986 роках було не більше 50 осіб. Чимало з них заарештували, багато хто провів довгі роки в таборах і на засланні, бо в СРСР визнавали свободу слова та громадської діяльності лише на папері. Але Гельсінські угоди давали цим людям підставу для правозахисної діяльності. Їх переслідування було причиною протестів міжнародної спільноти. І це стало одним із факторів, які розхитували комуністичну систему в Європі та сприяли її розвалу.
З нагоди 40-річчя УГГ 8 листопада 2016 року  в Києво-Могилянській академії відкрито фотовиставку та проведено Всеукраїнську наукову конференцію «Українська Гельсінська Група у вітчизняному та світовому правозахисному русі».  9 листопада відбулися урочисті збори громадськості з нагоди 40-річчя УГГ в Київському міському будинку вчителя (будинок Центральної Ради).
Юрко Славутич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.