Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
22
жовтня
Випуск
№ 1342 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як «Айдар» ворога воював. Спогади медика батальйону (част.4). Продовження. [Випуск № 1293]

Продовження.
Початок в № 37, 38, 39, 40, 41, 42.

От цікава штука та еволюція!…Людині знадобились мільйони років, щоб навчитись ходити на двох ногах, не їсти собі подібних та й взагалі підпорядковувати своє життя корі головного мозку, однак деградувати до тварини можна легко за якихось там 40 – 50 хвилин. Та, на превеликий жаль, в зворотньому напрямку той механізм не працює!
Перший тиждень, а особливо перші дні, ми брали масу полонених. Напевно ніхто із захисників духовних скреп не очікував від нас такої зухвалої атаки прямо по їх тилах! Тим паче, ніхто не очікував того, що візьмуть оплоти місцевого скпаратизму Лутугіне та ще й Хрящувате (де лише донедавна проводились величезні сходняки місцевих сепарів).
Слід зауважити, що на той момент, власне, сепари то була горюча суміш, що складалась із: заїжджих відпускників – фахівців артилерійської, танкової, снайперської чи саперної справи із Кавказу, Бурятії, козачих станіц та інших живописних куточків нєобьятнай матушкі Расєі, «обіжених» місцевих мєнтів та інших силовиків, що пішли на пенсію, були звільнені за зальоти (також тих, хто боявся втратити власне тепле містечко за те, що активно надсилали до Києва тітушок). Але то майже еліта! Рангом нижче були місцеві блатні мурли та інший шансонний контингент. А надійним грунтом тієї піраміди (і в буквальному сенсі теж)) була місцева алкашня та  нарколиги, що були звільнені із шахт після того, як ті закрились…Та над усім тим, як духовні наставники, стояли російські військові консультанти (що мали організувати усе те шобло на вбивства українських громадян та розпил місцевих заводів).
Той факт, що укропи майже оточили Луганськ та ще й перерізали автомобільне та залізничне сполучення із Росією, нехіло їм давив на сечовий міхур, а також сигмовидну та товсту кишки. Простіше кажучи, в середовищі сепарів на той час панувала паніка та зрада… На мою не фахову думку, ТО БУВ МОМЕНТ, КОЛИ МОЖНА БУЛО ЗАЙТИ ТА ВЗЯТИ ЛУГАНСЬК ІЗ МІНІМАЛЬНИМИ ВТРАТАМИ!(але про це потім).
Драпали (закреслено), тактично відступали вони по одному та купками.. І по формі і по гражданці на своїх двох та на машинах полями та трасою і всі в бік матушкі-Расєі (тобто акурат через наші позиції)… Звісно, часто-густо вони ставали жертвами замінованих доріг, а також наших блокпостів та дозорів. Перші дні було полонених дуже багато, бо великою звитягою, як ви розумієте, ті маргінали не вирізнялись(чого не скажеш про відпускників та усіляких ветеранів СРСР та Расєї). Попадались різні. Навіть буряти – артилеристи, що приїхали самі на наш блок пост та вискочили на радість усім із словами: – Рєбята ми своі! Батальон заря! Артилеристи!. – було весело…
Були й дебіли, обколоті куполами, котами та еполетами(до речі, блатні завжди першими намагались здати своїх поплічників). Ніколи не сумнівався, що представники кримінального світу – генетичне сміття. Але й були і впертіі, що зі сльозами в очах, наче комуніст (з агітаційного фільму радянських часів) на допиті у фашистів казали, що приїхали зі свого мухосранська захищати Русь- матушку, да „вєру праваславную от сіоністов, нєгров амеріканскіх да геєв з Європи…" (але то були здебільшого молоді та дурні жертви Кісельова).
Буряти розповідали про мізерну зарплатню вантажника в супермаркеті та важку іпотеку вдома. Середньостатистичний ополченєц- то мужик, якого вдома не тримало нічого, окрім прострочених кредитів, роботи охоронцем в місцевому супермаркеті та жирної, як боров, пропитої путінкою жінки, що лупила його за власну нікчемність, коли той нажирався до чортів. Нереалізований, нікому не потрібний у власній країні (окрім колекторів з Кавказу, що садять на пляшку). І от такому мужику мухосранський військкомат (місцева ячейка козаков, чи пламенні лімоновці) люб’язно пропонували простити усі борги одночасно за вступ до рядів опалченцав! Участь в першій, чи другій чеченській та ще бо зна де, віталась! А найголовніше, що пропонувалось – стати гєроєм Новоросії за ЗП, яку б він дома й за рік на заробив(але то на словах), та нарешті подолати відчуття власної нікчемності! Приємним бонусом було вбивство дурних укрів та мародерство! Ну поміркуйте, як той мужик зміг би від такого відмовитись? Правильно. Ніяк!
Звісно, то лише одна з категорій, однак найбільш чисельна. Там були й кадрові, що приїжджали відточувати навички на дурних укропах і ображені після Майдану беркутів ці та кваліфіковані альфачі місцевого розливу(що не соромились розстрілювати своїх вчорашніх однополчан…й просто ті, хто хотів грабувати за законами військового часуі. А також, звісно, маньяки, наркомани, алкаші, садисти, дегенерати різних мастей, в тому числі і романтики та інші нереалізовані в житті люди…Ті, хто вирішив, що війна, це місце, де воно може кимось стати та реалізувати свої будь -які, збочені фантазії…
Відношення до полонених було різне…Однак скажу, що здебільшого наші хлопці поводили себе гідно. Й більшість жахів, що розповідали про добровольчі батальйони, то є відверта брехня…але завжди є свої але. Бо то війна. А ротний Зола й взагалі забороняв будь- які дії щодо полонених. «Війна моя, гріх не мій» -  то його слова в ті дні. То також факт.
Різне бувало. але я так вважаю – твоя людяність проявляються там, де ти можеш безкарно стати звіром, але попри все лишаєшся Людиною. Там, де від тебе залежить чиєсь життя. Саме в тій ситуації, коли перед тобою людина, і ти можеш із нею робити все що завгодно, і тобі за те нічого не буде і виявляє те, наскільки ти людина. Знищувати ворога, то є обов’язок,  а насолоджуватись вбивствами  - це збочення. Чимось ми таки маємо відрізнятись від орди, або… інакше, за що ми воюємо? Саме не проявлена жорстокість є мірилом людяності. То вже моя власна аксіома. Але в кожного правда своя. На істину не претендую…
Буває різне. Інколи знайомі тобі люди перетворювались на звичайних тварин…і цікаво те, що у зворотній бік вони вже перевернутись не могли. Виключено. Деволюція пряцює лише в одному напрямку…ставши твариною, до людини вже не навернешся…Хоча ще треба додати, що найбільші звірства найчастіше відбуваються вже в тилах! Бо на  передку, ті люди, що там знаходяться, рідко опускаються до справжніх звірств…Бо цілком зрозуміло, що завтра ти сам можеш опинитись в подібній ситуації.
Тоді всім було ясно, що Айдарівець то не просто смертний вирок – то вирок на мученицьку смерть від тортур. Але, якщо ви думаєте, що в підвалах та катівнях відбуваються найганебніші речі – ви помиляєтесь! Найбільш збочені звірства завжди відбуваються саме в тилах – і чим далі, тим гірше! Там, де ті виродки доводять самі собі свою крутість через приниження полонених, а найкрутіші та найцинічніші звірі роблять свої справи навіть не в підвалах, а високих кабінетах за горнятком кави на величезних дубових столах за допомогою лише папірця та ручки. Але то звірі і до людей вони не відносяться… Вважаю вартим покласти все життя на те, щоб виловлювати та ізолювати ту мерзоту навіть після війни, навіть незалежно від того, на якому боці вони воювали. Бо людина має лишатись людиною. Амінь. Але то лірика. Вибачте, не міг про те не написати.
Андрій Плохіш

Далі буде...

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.