Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Видатна постать української літератури [Випуск № 1292]

Те, що Богдан Лепкий - видатна постать в українській літературі, не викликає сумніву. Сучасник Івана Франка, Василя Стефаника, Марка Черемшини, Осипа Маковея - він гостро усвідомлював соціальні й національні проблеми рідного народу. Водночас вражає обсяг написаного Богданом Лепким. Лише бібліографічний перелік його творів зайняв би понад сімсот сторінок машинопису. Богдан Лепкий-поет і новеліст, драматург і романіст, публіцист і критик, збирач народної творчості і її популяризатор, історик і філософ, літературний дослідник і невтомний пропагандист творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського. Досить сказати, що він написав ґрунтовне дослідження про Великого Кобзаря і видав понад двадцять томів української класичної літератури, перекладав твори російських, польських, німецьких, англомовних і скандинавських письменників. За обсягом літературної спадщини Богдан Лепкий поступається тільки своєму учителеві Іванові Франку.
Великої шани заслужив Лепкий як учений і педагог, громадський діяч і професор кафедри української літератури в Ягеллонському університеті. Він був членом українських наукових інститутів у Варшаві, Кракові, Берліні, Наукового товариства імені Шевченка у Львові, почесним членом товариства «Просвіта», головою Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка.
Народився Богдан Лепкий 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькому, неподалік від села Крегулець, що належало тоді до Чортківського повіту на Тернопільщині.
В родині Лепких панував культ книги, витав дух любові до історії рідного краю, до обездоленого народу. Батько майбутнього письменника, Сильвестр Лепкий, був сільським священиком, знаним серед своїх парафіян як гуманна, високоосвічена людина. Досить сказати, що він мав поетичний дар, писав ліричні вірші, які підписував псевдонімом Марко Мурава. Мати, Домна Глібовецька, теж відзначалася вихованістю і високою культурою, була закохана в народну пісню, гарно співала і грала на гітарі.
Освіту Богдан Лепкий здобув у Бережанській гімназії і Львівському університеті. Його викладачами були такі видатні професори, як Огоновський, Шараневич, Болоза Антонович. Після закінчення філософського факультету 1895 року Лепкий повернувся до Бережан, став викладачем у гімназії.
Знайомство з видатними діячами української літератури та культури, зокрема з Миколою Вороним, Олександром Мишугою, Соломією Крушельницькою, Філаретом Колессою, Андрієм Чайківським, Юліаном Панкевичем, Іваном Трушем, глибоко позначилося на його світогляді. Проте найбільший вплив на нього мав Іван Франко. Перша зустріч молодого письменника з ним відбулася 1895 року в селі Жукові, в оселі батька. Кілька днів гостював у Лепких Франко. Між ним і господарем дому точилася гостра полеміка про роль і значення християнської культури. Як засвідчив пізніше Лепкий, саме тоді в пориві глибокого емоційного збудження Франко пообіцяв написати поему «Мойсей». До кінця днів Великого Каменяра в його особі Богдан Лепкий мав щирого друга і мудрого порадника. Власне, за намовою Франка вперше взявся за історичну тему.
Але спершу згадаємо поетичний доробок Богдана Лепкого. Він напрочуд багатий. З-під пера автора одна за одною виходять збірки поезій: «Стрічки» (1901 р.), «Листки падуть», «Осінь» (1902 р.), «На чужині» (1904 р.), «З глибин душі» (1905 р.), «Для ідеї» (1911 р.), «Знад моря» (1913 р.) і т. д. Поет не міг не бачити незавидного становища галицького селянина, не відчувати національної і соціальної несправедливості. Вже тоді в Лепкого виробилася властива йому манера письма: щира, лаконічна, хвилююче тепла, з глибоким психологічним підтекстом. І скрізь на першому плані - покривджена людина.
Та все ж основне місце в його історичному набутку займають твори про період гетьманування Івана Мазепи, відомого політичного діяча, однієї з найяскравіших постатей тогочасної Європи. На жаль, діяльність Мазепи в нашій історії зображалася (власне, продовжується це ще й досі) у кривому дзеркалі. Його звинувачували у зраді, обзивали найбрутальнішими словами, а про те, що Іван Мазепа - небуденна особистість, свідчить хоч би той факт, що про нього писали такі видатні письменники, як Байрон, Гюго, Словацький, Рилєєв, Пушкін, Тарас Шевченко, Степан Руданський, Володимир Сосюра...
Богдан Лепкий як письменник, історик, зрештою, патріот, у своїй творчості намагався сказати сущу правду про цього політичного діяча. Про гетьмана Мазепу він написав сім книг: трилогія «Мазепа» («Мотря», том І і II), «Не вбивай», «Батурин», «Полтава» (том І), «Над Десною» (том II), «Бої», «Мазепа» (Зпід Полтави до Бендер»). Остання книга була опублікована через 14 років після смерті автора його братом поетом і композитором Левком Лепким у Нью-Йорку.
Це не просто художні твори, романи та повісті про гетьмана, який заради визволення свого краю від царського деспотизму не побоявся виступити проти Петра І. У творах Лепкого зображена наша історія з її глибоким трагізмом. Хочеться вірити, що вже настав той час, коли правдиве історичне мислення змиє з гетьмана Мазепи тавро зрадника і твори Богдана Лепкого про нього побачать світ.
З 1899 року аж до смерті Богдан Лепкий прожив у Кракові, проте ніколи не поривав зв'язків з рідною землею, щорічно приїжджав до Львова, відвідував близькі з дитинства місця на Поділлі, не відмежовувався від громадського життя Галичини.
...Останній відтинок життя Богдана Лепкого (1930-1939 рр.) тісно пов'язаний із селом Черче, що за п'ять кілометрів від Рогатина на Івано-Франківщині. Сюди щоліта він приїжджав лікуватися до місцевого санаторію, який славився своїми цілющими грязями. Чимало жителів села Черче ще й досі добре пам'ятає Богдана Лепкого, його братів і сестер. Ще й сьогодні можна почути цікаві згадки про характер та звички письменника. Всі в один голос твердять, що Богдан Лепкий був дуже гуманним, добродушним, поміркованим, навіть делікатним чоловіком, любив спокій, тишу, самотність. Маломовний від природи, він завше ходив замислений, але не було випадку, щоб пройшов повз людину і не привітався. Дуже кохався у квітах. Може, й тому ціле літо буяли квіткові клумби біля «Богданівки». Не раз після тільки йому зрозумілого «спілкування» з квітами Лепкий сідав за стіл і починав писати. Тоді поезії з нього просто вибухали на одному подиху. Як зізнався якось поет, саме так у пориві натхнення народився колись славнозвісний вірш «Видиш, брате мій», широко знаний під назвою «Журавлі». Музику написав брат Лев Лепкий.
Останні роки життя Богдана Лепкого видалися тяжкими, бо припали на час фашистської окупації Польщі. Старий, хворий письменник не тільки втратив місце в університеті, а й зазнав переслідувань. Це наблизило його кінець. Помер Лепкий у 1941 році, похований у Кракові на Раковецькому кладовищі. У 1972 році на його могилі встановлено барельєф.
На жаль, творчість Богдана Лепкого ще недостатньо вивчена і чекає свого дослідника, дослідника чесного, мудрого, справедливого, який зміг би дати ґрунтовний науковий аналіз його творчості. І все ж... час бере своє. До українського читача з когорти незаслужено призабутих повертається ще одне чесне і талановите ім'я.
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.