Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Латинський шпигун [Випуск № 1290]

Я довгий час вважав, що це апокриф, доки не знайшлося документальне підтвердження. Отже, «звільнений» Львів, 1948 рік. До демобілізованого фронтовика Савєлія Лапіцкого прийшли вночі, як годилося, з обшуком. Знайшли старий, ще дореволюційний підручник латини. У вироку «трійки» написали: «латинський шпигун». Дали «десяточку». Пощастило, могли розстріляти. Цікаво, мені одному затримання колеги Романа Сущенка вірними спадкоємцями радянських чекістів нагадує стилістику 70–80-річної давності? Французький власкор Укрінформу поводився як вільна людина, коли приїхав до Москви в сімейних справах. Так приїздили до сталінського СРСР довірливі іноземці, позбавлені притаманного аборигенам інстинкту небезпеки, бо вільні люди до кінця не здатні повірити в реальність параноїдального світу. Ніхто не сперечається, кадрові працівники спецслужб інколи працюють під прикриттям журналістів, але не проблема відрізнити одного від другого за кількістю та якістю публікацій. До того ж вникніть у колізію: припустімо на хвилиночку, паризький резидент ГУР (ви певні, що з нашою бідністю в нас там взагалі є резидент?) їде на кілька днів до РФ, щоб «цілеспрямовано збирати відомості, які містять державну таємницю про діяльність Збройних сил і військ Національної гвардії Росії, витік яких за кордон міг завдати шкоди обороноздатності держави...» (цитата). Уф... щоби таке сконструювати, треба справді мати дуже хитро вивернуті мізки.
Але в перевернутій дійсності ніхто не дбає про правдоподібність. За даними Центрального архіву російської ФСБ, тільки в 1937–1938 роках у СРСР було засуджено 102 тисячі шпигунів «панської Польщі». Це в той час, коли в самій Польщі штат військової розвідки Генштабу, так званої Двуйки, налічував аж 200 офіцерів. Викривали також агентів німецької, американської, британської, японської, латвійської розвідки, лік ішов на сотні тисяч.
Іноземних агентів ніде не люблять, але в сталінському СРСР саме слово «шпигун» було навантажене якимись ірраціонально зловісними, інфернальними емоціями. Як і нинішня Росія, він перебував в оточенні ворогів, принаймні його лідери в це вірили, не кажучи про широкі маси читачів газети «Правда». Шпигунів ловили піонери й пенсіонери. Бозна-що в них було в головах! Відомий лист Сталіна тодішньому голові ОГПУ Мєнжинському від 2.10.1930, у якому вождь ламає голову, чому захід включно з Польщею та Румунією не здійснив інтервенції, а відклав її до наступного року. Там ще чимало смаколиків у дусі Дена Брауна, але, виявляється, вони в це вірили! У такій системі координат десятиліттями жила ціла нещасна країна, нині ж до такої самої фантастичної картини світу повертається її безумна правонаступниця.
Пам’ятаю розлоге інтерв’ю з відставним генералом КГБ-ФСБ із розумними очима, який переповідав якісь подробиці оперативної роботи за кордоном, а потім без паузи почав пояснювати принципи сучасної геополітики. Виявляється, всі конфлікти на планеті пояснюються протистоянням двох таємних кланів: Рокфеллерів і Ротшильдів, саме вони стоять за лаштунками видимих економічних та військових зіткнень. Не дивно, що такі люди не можуть обійтися без пошуків агентів чи то ЦРУ, чи то тепер уже ГУР (якби не драматичні супутні обставини, наші хлопці з Генштабу мали би суттєво підняти самооцінку).
Безумовно, у сучасній російській шпигуноманії є й раціональна складова. Путінська вертикаль на цьому етапі потребує аргументів: а) для шантажу Заходу й України; б) для мобілізації власного електорату. Тому їхні різноманітні спецслужби навперегін шукають жертв, не боячись доган і сподіваючись на нові зірочки на погонах. Те, що вони записують в українські суперагенти то репортера, то водія вантажівки, а то й злодія-рецидивіста, ніяк не гальмує процес загалом.
Із цієї фантасмагорії два висновки. Один простий, немов «Краткий курс истории ВКП(б)»: не треба нам їздити в Мордор ані в справах, ані до родичів, краще дочекатися кінця війни й режиму. Зрозуміло, що в кожного свої обставини, але слід принаймні усвідомлювати ризики. Кожен стає потенційним заручником. Кожен.
Другий менш очевидний. Відомо, що запитання подекуди інформативніші, ніж відповіді, підозри більше кажуть про суб’єкта, ніж про підозрюваного. Настирливі пошуки росіянами шпигунів та агентів впливу в себе вдома не можуть не свідчити про психологічне перенесення, інакше кажучи, не вказувати на відповідну кількість їхніх шпигунів та агентів впливу в нас. Я не закликаю до симетричної манії, але певна розслабленість суспільства, толерування відверто ворожої діяльності окремих політиків, періодичні заклики до «об’єктивності» й «уникання мови ворожнечі» на третьому році війни — надмірна розкіш.
Юрій МАКАРОВ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.