Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як козаки на Москву ходили [Випуск № 1290]

На початку XVII ст. в Московській державі починається період внутрішньої нестабільності відомий в російській історії як час «смути».

У Польщі з’являється можливість посадити на московський престол свою людину. Між Річчю Посполитою та Московським царством розгортається спочатку, як тепер кажуть, «гібридна», а потім і повноцінна війна. Найактивнішими учасниками усіх цих подій стали запорізькі козаки.
У 1584 році помер московський цар Іван IV Грозний, залишивши після себе наступниками синів – Дмитрія та Федора. Бояри проголосили царем Федора, а Дмитрія відправили в Углич.
Хворобливий Федір Іванович майже не здатний був правити самостійно, а фактичним керівником Московської держави був брат його дружини, цариці Ірини Федорівни, Борис Годунов, якого після смерті Федора проголосили царем (інший царевич, Дмитрій за загадкових обставин нібито загинув у восьмирічному віці – ходили вперті чутки що його зарізали саме за наказом Годунова, хоча офіційно причиною смерті назвали нещасний випадок).
На початку XVII ст. ситуація в Московській державі різко загострилась. До політичної нестабільності влади Бориса Годунова додались стихійне лихо і, як наслідок, економічна катастрофа.
Влітку 1601 року 12 тижнів йшли холодні, затяжні дощі, які вимочили всі посіви. Те що не вимокло, покрив у липні перший сніг (однією з причин такої аномалії називають вулканічну зиму, яка наступила внаслідок виверження вулкану в Перу 19 лютого 1600 року). Восени розплодилась маса гризунів, які доїли все, що залишилось на полях, і те, що знаходилось у скирдах і снопах. Почався голод, а з ним і стихійні виступи народу проти влади і насамперед царя. Починають ширитися чутки, нібито царевич Дмитрій не загинув, а чудесним чином врятувався від вбивці.
У цей час, молодий чоловік, зовні дуже схожий на покійного царевича, з'явився при дворі магната Адама Вишневецького, заявивши, що він і є врятований Божим провидінням Дмитрій, син Івана Грозного (згідно пануючої серед російських істориків версії це був Лжедмитрій I - чернець Григорій Отреп'єв, який втік з Чудівського монастиря у Москві).
У польської шляхти виникла реальна можливість здобути царський престол у Московщині й вона взялась активно допомагати Дмитрію дипломатично, політично й військово. Офіційно Річ Посполита утрималась від підтримки запланованої акції й зобразила її як приватну справу. Хоч при цьому Сигізмунд взяв Дмитрія на державне утримання, надав йому право на збирання шляхетського війська, але одночасно й зажадав від нього після перемоги укласти унію з Річчю Посполитою й повернути Польщі Смоленську та Сіверську землі.
У вересні 1604 року наймане військо Дмитрія рушило в похід на Москву. В жовтні воно ненадовго зупинилось у Києві, звідки претендент розіслав масу листів до українського населення з пропозицією іти до нього на допомогу і до жителів Чернігово-Сіверщини з закликом до повстання проти царя.
Переправившись через Дніпро у Вишгороді, військо Дмитрія незабаром вступило на Чернігівщину і розгорнуло активні дії проти урядових сил. Воно скрізь зустрічало підтримку селянства і опозиційно настроєних дворянства і боярства.
Велику допомогу претенденту на російську корону подали запорожці. Їх 17-тисячне військо прибуло на Чернігівщину й почало займати міста і села. Сильний козацький загін отамана Белешка, серед інших населених пунктів, з допомогою міщан оволодів Черніговом.. У невдалій битві Дмитрія при Добриничах у середині січня 1605 року з урядовими військами брало участь 8 тисяч кінних і 4 тисячі піших запорожців.
Через низку невдач, із настанням холодів наймані польські, німецькі й частина українських загонів відійшли вглиб України. Мав намір відступити і сам Дмитрій. Але жителі Путивля умовили, а точніше, не пустили його далі, пообіцявши насмерть стояти проти урядових військ. Дмитрій отаборився у Путивлі й почав спиратись на повстале місцеве населення Путивльщини і українських козаків.
У ході зимової кампанії 1605 року владу Дмитрія визнали Оскол, Вайлуки, Вороніж, Білгород, Єлець, Лівни та інші міста Чернігово-Сіверщини і, власне, Московщини. В той же час дисципліна в урядових військах впала, почались дезертирство і перехід на бік повсталих. Розлад у державі ще більше посилився у зв'язку з смертю Бориса Годунова. У битві під Кромами 7-9 травня 1605 року майже всі урядові війська перейшли на бік самозванця і він 20 червня увійшов до Москви.
Оволодівши столицею Московської держави, Дмитрій І почав проводити самостійну політику, яка викликала незадоволення як польського уряду, так і московського боярства. Він фактично відмовився від виконання тих зобов'язань, що дав польському королю. В інтересах поміщиків Чернігово-Сіверщини і Слобожанщини добився постанови Боярської думи про заборону розшуку тих селян, які втекли від своїх власників у голодні роки, звільнив населення цих регіонів від податків тощо. Це викликало сильне незадоволення певних кіл московського боярства, яке ініціювало повстання, в ході якого Дмитро І 17 травня 1606 року був убитий.
Царем проголосили Василя Шуйського. Загони запорожців, що були при Дмитрії І, зазнали великих втрат. Частина їх розійшлась по різних регіонах, особливо у південні, й продовжувала воєнні дії. На Чернігово-Сіверщині проти Шуйського почалися стихійні виступи населення. Поширювались чутки про те, що царевич Дмитрій живий.
В 1607 році в місті Стародубі на Брянщині з'явився чоловік, який видавав себе за царевича Дмитрія, якому вдалося врятуватися від повстанців (він відомий у російській історії як Лжедмитрій II, справжня його особа залишилася невідомою). Місто присягнуло йому на вірність, там почали формувати боярську думу та збирати армію, в яку стікалися залишки війська повсталого перед тим селянського ватажка Болотнікова, українські та донські козаки, поляки.
У жовтні того ж року кілька запорозьких ватаг об'єднались під Карачевом з частинами Дмитрія II і почали воєнні дії на території Сіверщини. Взимку 1608 року більшість їх відійшла в Україну, перезимувала, а навесні разом з військом Дмитрія II з боями пройшла від Орла до Москви. До них прибували все нові й нові підкріплення і в червні у Тушинському таборі Дмитрія II нараховувалось вже 13 тисяч козаків. Вони разом з поляками штурмували Москву, брали участь у 16-місячній облозі Троїцько-Сергіївського монастиря. Козацькі частини відправлялись у різні місця для підкорення міст і сіл владі Дмитрія II. До кінця 1608 року вони взяли низку північно-східних міст і серед них Ростов, Вологду, Ярославль, а на початку 1609-го зробили невдалу спробу оволодіти Новгородом.
Становище союзників почало ускладнюватись після того, як уряд Шуйського підписав у лютому 1609 року мирний договір з Швецією і війська під командуванням Михайла Скопіна-Шуйського почали визволяти Московщину. Однак, навесні туди прибув 8-тисячний загін українських козаків і воєнні дії набрали нових обертів.
Польський король Сигізмунд III намагався скористатись ослабленням Московської держави і повернути Речі Посполитій Смоленськ, Сіверщину і захопити царський трон. Його плани не були підтримані сеймом і король вирішив діяти на власний розсуд. Йому ледве довелося зібрати 8-тисячне військо.
У вересні 1609 року король оголосив Московщині війну й почав облогу Смоленська. Всю надію у ній Сигізмунд III поклав на військову допомогу українських добровольців, яких спішно вербували королівські посланці. В середині жовтня на допомогу Сигізмунду III під Смоленськ прибуло 30 тисяч українських козаків на чолі з старшим реєстровців Олевченком. Надходили й нові загони як з України, так і з війська Дмитрія II, який у грудні 1609 року мусив тікати з Тушина до Калуги. Взимку 1609 - 1610 років під Смоленськом було вже понад 40 тисяч українських козаків, у масі яких польське військо фактично розчинилось.
Тієї ж зими сильний козацький корпус під командою старшого полковника Андрія Стороженка взимку взяв Чернігів, Новгород-Сіверський, Почеп, Брянськ, Козельськ та інші міста. На весну 1610 року його кількість збільшилась до 15 тисяч чоловік. Загін отамана Іскорки несподіваним штурмом оволодів Стародубом.
Одночасно з воєнними діями уряд Шуйського вів переговори з Сигізмундом III і у лютому підписав з ним мирний договір. За ним син польського короля Владислав визнавався московським царем. Але договір не набрав чинності і воєнні дії продовжувались. Вся Чернігово-Сіверщина до літа 1610 року була визволена козаками від урядових військ і більшість з них відійшла до Смоленська.
Спроба московитів деблокувати Смоленськ закінчилась трагічно. У червні 1610 року армія Станіслава Жолкевського, більшість якої становили козаки, розгромила московські війська під Клушином. Під впливом цієї поразки шведи перейшли на бік Сигізмунда III, а Дмитрій II разом з козацькими частинами знову підійшов під Москву.
В такій ситуації московські дворяни на чолі з Ляпуновим скинули з престолу Шуйського. До влади прийшла так звана семибоярщина, яка шукала шляхів примирення з поляками.
Військо Жолкевського без опору підступило до Москви. Дмитрій II втік у Калугу, де і був убитий. А "семибоярщина" визнала королевича Владислава московським царем і допомогла Жолкевському у вересні 1610 року зайняти Москву. Від імені Владислава країною управляли спочатку Жолкевський, а потім боярин Салтиков, купець Андронов та інші тушинці.
Польська влада дуже швидко викликала масове незадоволення серед московитів, яким звичаї та поведінка європейців видавалися незвичними і образливими. Почалося стихійне формування ополчення. Наприкінці березня 1611 року ополченці почали облогу Москви. Проте, після взяття у червні Смоленська Сигізмунд III направив на допомогу обложеним 15-тисячний козацький корпус. Його прибуття до Москви прискорило розпад ополчення. Всього ж на території Московщини влітку 1611 року діяло ЗО тисяч козаків під командуванням Будила і Струся.
Втім восени формується уже друге ополчення московитів на чолі з Мініним і Пожарським. У серпні 1612 року воно наблизилось до Москви і не допустило прориву до міста військ гетьмана Ходкевича. 26 жовтня польський гарнізон у Кремлі капітулював і Москва була визволена. Але десятки польських і козацьких загонів продовжували діяти в різних регіонах Московщини, в тому числі під Вологдою, Тотьмою, Сольвичегодськом. Окремі з них протягом наступних двох років ходили до Архангельська, Холмогор, Олонця. Спільно з шведами діяли козаки під командою князя Михайла Вишневецького на Сіверщині.
Козацький корпус під командуванням Петра Сагайдачного у 1613 році виступив з Путивля і зробив рейд через Болхов, Бєлєв, Лівни, Калугу, а потім повернув назад і відійшов до Києва. 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.