Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Українська козацька перемога [Випуск № 1288]

Король Швеції Карл Х Густав улітку 1655 року напав на Західну Польщу. Шведи розбили військо під командуванням польного гетьмана Станіслава Лянцкоронського. Варшава здалася майже без бою. Польський король Ян-Казимир утік за кордон, аж у Сілезію. А шведи 7 жовтня захопили древню польську столицю – Краків. Зважаючи на ці обставини, а також на те, що на той момент Литву захопив московський цар, а Польщу – шведський король, Богдан Хмельницький вирішив вирушити на захід і приєднати Галичину до України. Відтак у липні 1655 року гетьман разом із московським воєводою Бутурліним вирушили з-під Кам’янця-Подільського в напрямку Львова.
Гетьман Потоцький не мав сміливості вступити в бій із козацьким військом, а тому відходив щораз далі на захід. Коли ж Хмельницький отримав інформацію про те, що польське військо разом із воєводами з Глинян рушило до Львова, то разом із Бутурліним теж подався в цьому напрямку. Однак львів’яни не впустили Потоцького до міста, тому він відступив до Городка і 22 вересня отаборився із військом на шляху від Городка до Кам’яноброда.
Коли 26 вересня Богдан Хмельницький зі своїм військом підійшов до Львова, то від полонених отримав інформацію про розташування поляків під Городком. Відтак через два дні відправив туди частину козаків під проводом полковника Григорія Лісницького та частину московського війська під командуванням воєводи Григорія Ромадановського. Крім того, для гетьмана важливим було не допустити об’єднання поляків із загонами "посполитого рушенія” – наказ про загальну всепольську мобілізацію проголосив король Польщі. Станіслав Потоцький, своєю чергою, дуже розраховував на об’єднання з цими військовими частинами. Саме тому він зупинився у Городку, а його військо – 40 тисяч (майже всі вершники) – із західної сторони, між Городком і Кам’янобродом. Польський гетьман вважав, що вибрав правильну позицію, а тому не зважав на поради, які лунали на військовій нараді – відступити до Карпат.
Козаки ж розташувалися за ставом зі східного боку. Полковник Лісницький розробив план нападу. Відповідно до нього, кілька сміливих козаків сіли в рибальські човни й допливли до міста. Там вони підпалили найближчі хати. Полум’я було сигналом до початку штурму оборонних валів і львівської брами. Місцеві мешканці та частина варти брами нічого не підозрювали, тому кинулися гасити пожежу. Відтак козаки розпочали раптовий штурм, увійшли до міста. У Городку почалося щось страшне... Перелякані польські офіцери спішно втікали греблею до свого табору.
29 вересня козаки повністю заволоділи містом. Але ще потрібно було дістатися до польського табору та перемогти його. Поляки всю ніч відбивали козацькі атаки на греблі, тож козаки вирішили шукати інший шлях до табору супротивника. Місцеві мешканці показали дорогу через болота між Кам’янобродом і Дроздовицьким ставом. Щоб дістатися на інший бік, козаки розібрали кілька прибережних дерев’яних хат і по цьому дереву пробиралися трясовиною через болото.
По обіді 30 вересня 1655 року розпочався бій.Вишикувавшись у бойовий порядок, визвольні війська вдарили в центр польських сил, де були найсильніші полки поляків. Польській кавалерії вдалось стримати наступ московських рейтар і, перейшовши в контратаку, змусити їх до відступу. Коли польське військо почало їх переслідувати, козацька піхота, керована полковником Г.Лісницьким, вдарила з флангів. Навальною атакою, разом із свіжими козацькими силами, що постійно переправлялись через болото, вони розгромили обидва крила армії Потоцького. А надвечір був розбитий і польський центр.
У книзі польського мемуариста „Пам’ятки Миколая Єймоловського” (Львів, 1850) автор пише, що розбиту армію козаки з москалями гнали аж до містечка Брухналь (тепер с. Тернавиця, Яворівського р-ну). Коронний гетьман С.Потоцький пробував оборонятися, але в брамі Брухнальського замку мало не загинув і мусив далі втікати з рештками війська через Яворів аж під Ярослав, де розбите військо нарешті змогло зупинитись.
У битві під Городком визвольні війська знищили значну частину армії Речі Посполитої, багато взяли в полон. Зокрема, виногородського старосту Гуревича, трьох ротмістрів, брацлавського воєводу Яна Потоцького, воєводу Сєрадського-Биховського, знатних шляхтичів Балабана, Маковського. Від повного розгрому поляків врятувала ніч.
А вже 1 жовтня 1655 року всіх загиблих у цій битві поховали поряд із місцем бою. Над покійними насипали високий курган. На заупокійній Літургії були присутні козацькі старшини, а полковник Григорій Лісницький наказав подарувати місцевій православній церкві Євангеліє. Це і не дивно, бо ж козаки воювали в обороні православної віри. Свята книга зберігалася тут аж до липня 1944 р., коли церква повністю згоріла.
Звістка про перемогу облетіла цілу Україну, Річ Посполиту, Московщину, Швецію та інші країни.
Перемога в Городоцькій битві мала велике значення: тепер і Західна Україна, і Білоруські землі були визволені від польських окупантів. Українські та шведські війська на жовтень 1655 р. майже розгромили сили Речі Посполитої.
На жаль, українці звикли більше вшановувати свої поразки і місця, де вони відбулися, тому пам'ять перемоги під Городком майже зникла з історичної свідомості народу. Тому сьогодні важливо вшановувати українських героїв, які здобували для України славу переможців.

Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.