Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО. 10 ФАКТІВ біографії [Випуск № 1287]

29 вересня 2016 року, виповнюється 150 років з дня народження Михайла Грушевського. Він був професором історії, організатором української науки, політичним діячем та публіцистом, головою Центральної Ради (1917-1918), академіком та автором понад 2000 наукових праць. Пропонуємо пригадати декілька фактів з його біографії. 1. Походження.
Народився в 29 вересня 1866 року, в м. Холм, нині Польща. Батько – Грушевський Сергій Федорович. Уродженець Холму.
Михайло Грушевський виріс на Кавказі – спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі.
Дід Михайла Грушевського, який благословив онука на навчання у Києві в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольського Володимира, – і йому було подаровано дворянство. Саме дід навчався у Тифліській гімназії і в Київському університеті на історико-філологічному факультеті.
2. Навчання
З 1880 навчався у Тифліській гімназії, а в 1886-90 – на історико-філологічному факультеті Київського університету. В травні 1894 захистив дисертацію на тему «Барське староство» і отримав ступінь магістра.
В університеті Михайло Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. Уже на третьому курсі Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку 1890 було удостоєно золотої медалі.
1890-1894 – професорський стипендіат Університету св. Володимира. У травні 1894 захистив магістерську дисертацію «Барское староство. Исторические очерки».
3. Львів.
В 1894 за рекомендацією В. Антоновича переїхав до Львова, де посів кафедру української історії у Львівському університеті. У 1898-1913 роках Грушевський, очолюючи Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, проводив величезну роботу по реорганізації товариства за зразком європейських академій наук, збиранню фондів, створенню бібліотеки і музею. У 1895-1913 роках редагував «Записки Наукового Товариства ім. Шевченка». Михайло Грушевський створив у Львові школу істориків України, до якої належали І. Крип'якевич, І. Джиджора, О. Терлецький, С. Томашівський, В. Герасимчук, М. Кордуба.
Протягом 1897–1898 років М. Грушевський пише І-й том своєї фундаментальної праці — «Історія України-Руси», наприкінці 1898 року ця робота була надрукована у Львові.
4. Повернення до Києва. Заслання.
В 1907 році Грушевський організував і очолив Українське Наукове Товариство у Києві. В 1908 році, продовжуючи свою політичну діяльність, став одним з ініціаторів створення і головою Товариства Українських Поступівців, яке об'єднало більшість українських партій та національно-громадських організацій.
В цей період Грушевський видав ряд публікацій щодо українського питання – «З біжучої хвилі» (1906), «Визволення Росії і українське питання» (1907), «Наша політика» (1911), «Вільна Україна» (1917).
Початок Першої світової війни Грушевський зустрів у своєму маєтку в селі Криворівня у Карпатах. Через воєнні дії він не зміг одразу вирушити до Києва. Його маршрут пролягав через Угорщину, Австрію, а далі Румунію, що на той момент була нейтральною державою.
Російська влада була вороже налаштована до вченого і по його поверненні 11 грудня 1914 року Грушевського заарештовано жандармерією у Києві за звинуваченням в австрофільстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців.
Відправлений на заслання до Симбірська (нині м. Ульянівськ), склав головування в УНТ. Завдяки клопотанню Петроградської АН, Грушевському було дозволено переїхати до м. Казані та займатися науковою роботою із забороною викладацької діяльності.
5. У Центральній раді
4 березня 1917 в Києві засновується Українська Центральна Рада. 20(07) березня 1917 УЦР у Києві заочно обрала Грушевського головою (одностайно обраний 19(06) квітня 1917 на Всеукраїнському національному конгресі). Грушевський приєднався до Української партії соціалістів-революціонерів.
Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 Четвертим Універсалом – повну політичну незалежність України від Росії.
29 квітня 1918 в Києві вже відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського.
6. Еміграція
У березні 1919 емігрував до Чехословаччини. Жив у Празі, потім у Відні як представник закордонної делегації УПСР. Розгорнув широку публіцистичну й наукову діяльність.
Був одним із засновників громадської міжнародної організації – комітету незалежної України та заснував Український соціологічний інститут (УСІ; діяв спочатку в Празі, потім у Відні). В цей час Грушевський переглянув свої погляди з питань державного будівництва. Запропонував концепцію української національної держави-республіки з безкласовим соціальним ладом («Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921).
7. Грушевський - академік.
1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI-XVIII століттях. Через шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924-1931 роках очолював історичні установи ВУАН.
Проте невдовзі Михайла Сергійовича заарештували як керівника так званого Українського націоналістичного центру, але незабаром звільнили. В березні 1931 року його було вислано до Москви, наукові установи, створені ним, ліквідовано, співробітників і учнів заарештовано. Все це негативно вплинуло на здоров'я вченого.
8. У Москві.
Від 1931 року змушений був жити в Москві. У січні 1934 року Володимир Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності – далеко не повний перелік «гріхів», які посипалися на вченого. 23 березня 1931 року Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. Коли він відмовився визнавати ті «свідчення», які з нього «вибили» слідчі погрозами ув'язнити його доньку Катерину, 5 січня 1933 року справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом –з огляду на його смерть.
9. Смерть у Кисловодську.
Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Операцію цю провів головний лікар місцевої лікарні, котрий хірургом не був. Перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом.
Михайло Грушевський помер 25 листопада 1934 року.
Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка №6, біля Вознесенської церкви). Автори пам'ятника скульптор І. В. Макогон і архітектор В. Г. Кричевський.
10. Міф про президентство
У сучасній українській спільноті існує міф про Грушевського — президента УНР, запроваджений Дмитром Дорошенком. Міф прижився в публіцистиці й у науковій літературі.
З погляду формального, юридичного, а відтак і наукового, Грушевський не був президентом Української Народної Республіки. Такої посади в УНР не існувало, також її не передбачала Конституція, яка була ухвалена в останній день функціонування Центральної Ради. Невідомий жодний акт, учинений Грушевським як президентом УНР.
Водночас кваліфікація Грушевського «президент Ради» була тоді досить поширеною, особливо в газетних публікаціях. Це ймовірно пов'язане з тим, що ще одне значення слова президент – голова. Зокрема Грушевський послуговувався візиткою, де був напис французькою мовою «President du Parlament D'Ukraine» (президент парламенту України — тодішній відповідник сучасного Голови Верховної Ради України), а також пізніше підписувався «бувший президент Української Центральної Ради». В протоколах засідань Ради він називався українським словом «голова». Таким чином Грушевський був не головою УНР, а головою Центральної Ради УНР.
Юрко СЛАВУТИЧ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.