- Він одразу нам сподобався, адже це був кремезний чолов’яга. Погляд, посмішка, статура - все говорило про те, що він надійний та добрий чоловік, на якого можна покластися. І з перших днів на фронті він себе гарно зарекомендував, - розповів заступник командира роти 54-ї окремої механізованої бригади Ігор Чепіжко.
Підрозділ Олександра Васюка базувалася під Бахмутом. Чоловік керував гарматою, але через мінські домовленості стріляли рідко і вільного часу вистачало. Артилеристи розгадували кросворди та обговорювали причини війни на Сході. Командир сусідньої гармати Сергій Свириденко саме завдяки Олександру відпустив вуса і тепер у пам’ять про бійця їх не збриватиме.
- Він каже - Свириде, що то за козак без вусів? А він вже собі завів, зачісував, слідкував. Ще казав мені: колись ти обов’язково будеш в мене вдома, обов’язково приїдеш погостювати. От я і приїхав. Хоча завжди уявляв це по-іншому, - зізнався чоловік.
Олександр потрапив під ворожий обстріл, і якщо інші відбулися контузією, він отримав серйозні опіки. За його життя в лікарні Мечникова боролися більше тижня. До свого 51-го дня народження герой, на жаль, не дожив один день.
- Я була сама в Дніпрі, бо мали всі родичі та друзі приїхати, коли він вже вилікується. На жаль, доля розпорядилася інакше. Але насправді я не почувала себе там самою, зі мною поруч постійно були волонтери. Я отримала стільки дзвінків, що якби кожне сказане слово йому допомогло, він би просто став на ноги і бігав. Але це війна і нічого не вдієш, - побивається вдова Вікторія Васюк.
Прощалися з героєм в міському будинку культури, а заупокійну службу відправили в Свято-Покровському соборі.
Дуже шкода, що ця неоголошена гібридна війна забирає найкращих. Дуже хочеться, щоб більше ніхто не гинув на ній.
Володимир Струс
