Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Рух як вогник надії українців [Випуск № 1284]

Двадцять сім років тому, як вияв незламності духу української нації, незнищенності її національної й громадянської гідності, зародилася перша у новітній українській історії масова громадсько-політична організація національно-демократичного спрямування – Народний Рух України за перебудову. Відсутність серйозних зрушень в економічному та соціальному житті України, відставання від перебудовчих процесів, що проходили в центральних регіонах Росії, республіках Прибалтики, повна дискредитація діяльності керівництва КПУ та чолі з Володимиром Щербицьким – усе це стало поштовхом до створення масового суспільно-політичного руху.
Вже на початковому етапі перебудови повсюдно в СРСР почали з’являтися неформальні групи, об’єднання та організації, поява яких сприяла відкритій і різкій критиці правлячого режиму за безгосподарність і тоталітаризм. Виникає широка позацензурна преса, відроджуються такі форми відстоювання прав і свобод як мітинги, збори, демонстрації тощо.
Після аварії на ЧАЕС у 1986 році та злочинної бездіяльності як союзного керівництва, так і республіканського в Україні утворюються різноманітні екологічні організації. 13 листопада 1988 року в Києві, на площі перед стадіоном, відбувся великий екологічний мітинг, організований громадськими об'єднаннями „Спадщина”, „Громада”, „Зелений світ”, „Ноосфера”, „Зелене милосердя”, „Небайдужі”. Подібні заходи почали відбувалися у різних куточках країни.
Проте екологія не була єдиним напрямом діяльності неформальних організацій. Створюються політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації, молодіжні та студентські об’єднання. Негативне ставлення КПРС-КПУ до усіх громадських новоутворень обумовило їхню швидку політизацію, засновану на різко негативному критичному ставленні до існуючої державно-політичної системи, національної політики центру.
У цей же час, після виходу з ув’язнення та повернення в Україну відомих дисидентів-правозахисників В’ячеслава Чорновола, Михайла та Богдана Горинів, відновлює свою діяльність Українська Гельсінська Група. Саме на її основі у середині 1988 року було створено Українську Гельсінкську спілку (УГС), яка відіграла надзвичайно важливу роль у формуванні політичної опозиції в Україні. Вже у березні 1989 році при активному сприянні УГС відбулася масштабна політична демонстрація та політичний страйк. УГС була першою організацією в республіці, що заявила про необхідність побудови самостійної української держави. На першотравневу демонстрацію львів’яни вперше в Україні вийшли з жовто-блакитними прапорами.
Наприкінці 1988-го – початку 1989 року Україною прокотилася хвиля створення осередків шанувальників української мови.  У Рівному Товариство утворив і очолив Василь Червоній.
На Установчій конференції 11-12 лютого 1989 року в Києві Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка (ТУМ) постало як Всеукраїнська громадська спілка, що об’єднала численні організації та гуртки з метою відродити й утвердити українську мову в Україні й серед українців зарубіжжя. Члени товариства високо піднесли просвітницький рух: літературні вечори, диспути, читацькі конференції, предметом обговорення на яких були твори заборонених письменників, істориків, згуртовували людей і підвищували їх свідомість, формували українську ідентичність.
Восени 1988 року в Спілці письменників України утворилася ініціативна група сприяння перебудові. Подібна громадська структура–група з’явилася і в Інституті літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР. Згодом вони об’єдналися, а 31 січня 1989 року загальні збори Київської письменницької організації схвалили запропонований ініціаторами проект програми Народного Руху України. Після цього письменників, які брали участь у розробці проекту (Іван Драч, Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко, Борис Олійник та інші), запросили в ЦК Компартії України, де спробували переконати в недоцільності створення НРУ. Але вони стояли на своєму. За рішенням пленуму СПУ 16 лютого 1989 року в „Літературній Україні” було надруковано проект Програми загальноукраїнської громадської організації „Народний Рух України за перебудову”.
 З лютого по вересень 1989 року по всій Україні пройшли регіональні й місцеві установчі конференції „рухівців”, у тому числі і у Рівному, де лідерами виступили Василь Червоній, Микола Поровський, Олекса Новак, Борис Степанишин.
8-10 вересня 1989 року у Києві відбувся І-й установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову, проведення якого ознаменувало перехід до демократизації влади.
Народний Рух України за перебудову став символом перетворення моноідеологічного суспільства радянського періоду в суспільство з пануванням широкого спектру ідеологій. Він відіграв роль консолідуючої сили та громадсько-політичного чинника. На відміну від інших масових рухів, зокрема, польської „Солідарності” чи литовського „Саюдіса”, де перебували здебільшого радикально налаштовані та антикомуністичні сили, український Рух був із самого початку надзвичайно строкатим – від ліберальних комуністів до прибічників інтегрального націоналізму.
Внаслідок спільних дій Руху та демократично налаштованих народних депутатів СРСР від України, восени 1989 року було внесено важливі поправки до проекту закону про вибори у Верховну Раду УРСР.
У березні 1990 року відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, у результаті яких Демократичний блок, у якому Рух був головною силою, створив парламентську опозицію – Народну Раду. Відбулися подальша радикалізація Руху та певна диференціація різних угруповань всередині самого Руху.
Рухівцям вдалося забезпечити більшість у низці місцевих рад Західної України. Під проводом Руху велася інтенсивна боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії Українського народу та державності. Політико-просвітницькі акції були спрямовані на популяризацію замовчуваної десятиліттями історії України, утвердження української мови як державної, демократизацію виборчої системи. Найбільш значущими акціями Руху були: живий ланцюг до дня Злуки ЗУНР та УНР; масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття запорізького козацтва; заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині; студентське голодування, серед вимог якого були зміна голови уряду й розпуск Верховної Ради; багатотисячний мітинг на Центральному стадіоні й демонстрація Хрещатиком з гаслами „Геть Масола, Кравчука!”. Усе це та чимало інших факторів засвідчувало поступове поширення серед мас ідей Руху, їх поглиблення та радикалізацію, подальше зростання його ролі в суспільстві.
Робота рухівських депутатів в областях і Верховній Раді, масові заходи Руху, активна позиція Руху під час референдумів та інших політичних акцій мали вирішальний вплив на прийняття Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України.
 Та все ж, заради об’єктивності, слід визнати, що Рухові бракувало чіткої, прозорої, наполегливої системної й зафіксованої в документах стратегії і тактики щодо всіх суб’єктів влади та політичних сил. Ситуацію ускладнювало й те, що на цей час на базі Руху вже виникли УРП і ДемПУ, які мали відмінності у ставленні до різних питань. Між Рухом, цими та іншими новітніми демократичноми партіями і Народною Радою у Верховній Раді не було належного зв’язку та єдиної, спільно виробленої лінії.
Невдалою виявилася спроба запровадження інституту асоційованого членства у Русі. Хитка коаліція партій навколо Руху проіснувала до вересня 1991 року і фактично розпалася в період президентської виборчої кампанії, коли УРП і ДемПУ, проігнорувавши рішення Великої ради Руху, висунули своїх кандидатів на посаду Президента України й розгорнули виборчу боротьбу проти кандидата від Руху В’ячеслава Чорновола.
 Рух за перебудову вважають явищем, яке дало нації крила, вогником надії українцям на повернення людської гідності, своєрідним моментом істини. Значною мірою саме завдяки активній діяльності Народного Руху України за перебудову Україна 24 серпня 1991 року здобула свою незалежність.
Юрко Славутич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.